1. Прочитайте висловлювання про мову. Яке значення має мова в житті суспільства та людини?

Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ)

Ну що б, здавалося слова...

Слова та голос - більш нічого,

А серце б’ється - ожива,

Як їх почує!

(Т. Шевченко)

“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування” (Панас Мирний).

“Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу” (О.Гончар).

“Мова народу, народності чи їх діаспори – то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження” (Д. Овсянико-Куликовський).

2. Поясніть значення поданих прислів’їв і приказок.

Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Краще недоговорити, ніж переговорити.

Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.

Умієш говорити – умій слухати.

Краще мовчати, ніж брехати.

Питання для самоконтролю

1. Чим є мова для суспільства й окремої людини? Схарактеризуйте функції мови.

2. Поясніть зміст поняття “державна мова”.

3. Що таке літературна мова?

4. Що означають поняття “національна мова” і “літературна мова”?

5. Місце української мови серед інших мов світу.

6. Яке значення має піднесення мовної освіченості в суспільстві?

7. Визначте роль І.П.Котляревського і Т.Г.Шевченка у становленні нової української мови.

8. Які норми властиві писемному літературному мовленню?

9. Чому не можна порушувати літературну норму?

Тема 2

Стилі сучасної української літературної мови.

Науковий стиль. Офіційно-діловий стиль

Використовуючи мову в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. Залежно від змісту і цілеспрямованості висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол – написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово “стиль”багатозначне. Походить воно від латинського словаstilus – “паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і середньовіччя. В літературі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Кожний стиль має:

- сферу поширення (коло мовців);

- призначення;

- систему мовних засобів;

- стилістичні норми;

- підстилі;

- жанри реалізації.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В українській літературній мові звичайно виділяють шість функціональних стилів:

• науковий,

• офіційно-діловий,

• публіцистичний,

• стиль побутового мовлення,

• художній,

• конфесійний.

Кожний із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах.

Науковий стиль

Функція: обслуговує потреби науки, навчання й освіти; основна функція – пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості.

Підстилі (різновиди):

• власне науковий;

• науково-публіцистичний;

• науково-популярний;

• науково-навчальний;

• виробничо-технічний.

Лексика.

Провідна і постійна ознака – наявність термінологічної лексики із різних галузей знань (баланс, обвинувачення, ембарго, аналіз, диференціація).

Основний компонент – загальновживана лексика. Її характерна риса – однозначність.

Загальновживані слова також набувають узагальненого значення. Називаючи предмет, говорячи про явище, автор наукового твору має на увазі не конкретний предмет чи явище, а клас предметів, ряд явищ.

Широко представлена літературно-книжна лексика, професіона-лізми. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) вживається подеколи в текстах суспільно-політичного циклу; для фізико-математичних та природничих наук така лексика не властива.

Синтаксис.

Важливою рисою є нахил до розгорнених складних речень з розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових), вставних і вставлених конструкцій. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну думку. Велика питома вага тут належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв’язком, які найбільше відповідають специфіці наукового викладу.

Науковий текст, як правило, містить у собі певним чином оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором; має різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, посилання, виноски. Часто він поділяється на розділи, параграфи, пункти.