Творення форм по батькові

1. При утворенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс -ович. Наприклад:Андрійович, Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Семенович, Євгенович, Богдановичта ін.

2. При утворенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн-а, після голосних-ївн-а. Наприклад:Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук’янівна, Ярославівна, Артемівната ін.

3. Деякі з імен по батькові випадають з цих правил. Їх слід пам’ятати:

Григорій – Григорович, Григорівна

Сава – Савич (-ович); Савівна

Ілля – Ілліч, Іллівна

Микита – Микитович, Микитівна

Яків – Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука – Лукич, Луківна

4. У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн-и,-ївн-и, у давальному –-івн-і,-ївн-і. Наприклад:Р.в.–Світлани Юріївни, Юлії Петрівни;Д.в.–Світлані Юріївні, Юлії Петрівні.

Кличний відмінок

Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань, надає їм української національної специфіки та колоритності. Його мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині.

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о (тверда група): дружино, перемого, сестро; -е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре; -є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, сім’є, а також Іллє; -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, татусю.

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок, -к), власні імена з основою на г, х, к і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвігу, читачу, товаришу; також діду, тату й под. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю.

На -е закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне), частина іменників мякої групи на -ець: (женче – від жнець, хлопце, шевче – від швець), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, такі іменники вживаємо в кличному відмінку: брате Петре, тітко Марфо, колего Іване. А якщо до звертань входять імя по батькові, форму цього відмінка мають обидва компоненти: Володимире Петровичу, Надіє Власівно, Валентине Кузьмичу (або Кузьмовичу), Галино Сергіївно. У звертаннях, де є загальна назва та прізвище, у формі кличного відмінка виступає перше слово, а друге – в називному: товаришу Іваненко, депутате Семенчик, кореспонденте Корольов. Коли ж у звертанні лише загальні назви, то їх обох подаємо в кличному відмінку: пане лейтенанте, добродію ювіляре. Хоч автори нового “Українського правопису” вважають, що друге слово може мати і форму називного: пане лейтенант, добродію ювіляр.