1. Сперечатися по суті: головне в дискусії - аргументи, факти, логіка і доказовість.

2. Уникати реплік, що принижують людську гідність, поважати думку опонента, прагнути зрозуміти його раніше, ніж критикувати, виявляти стриманість.

3. У суперечці не допускати підвищення голосу.

4. Чітко формулювати власну думку.

5. Прагнути встановити істину, а не демонструвати власне красно¬мовство.

6.Виявляти скромність і самокритичність, вміння з гідністю визнавати недостатність своєї аргументації.

7. Все це дає змогу не тільки запам'ятати навчальний матеріал, але й зро¬бити ґрунтовний аналіз цього матеріалу, що, зрештою, формує гли¬бокі знання учнів і практичні уміння.

Урок-салон

Цікавою є форма проведення уроку підбиття підсумків з питань

вивчення культури. Такі форми уроків дозволяють розвивати (в учнів уміння самостійно одержувати знання й творчо їх використову вати, а також формують в учнів інтерес до культурних надбань усього людства. Вивчаючи біографії письменників, часто доводиться працювати з інформацією про літературні зібрання, «суботи у М.Коцюбинського», літературні вечори, студії, бібліотечні зібрання тощо. Сюди приходили як засліжуні майстри слова, так і початківці, і просто ті, кого цікавила література, театр, взагалі мистецьке життя міста чи країни. На жаль, ця форма спілкування на сьогоднішній день практично втрачена. А користь від неї, безперечно була значною. Варто було б відродити культурне середовище для спілкування, обговорення, дискусії. Такі можливості дає урок – літературний салон.

Основні принципи організації уроку-салону

1. За два-три тижні до уроку клас ділиться на шість творчих группо чотири-п'ять осіб).

2. Вибирається «господиня салону»,

3. Визначається символічне місце і час (наприклад, Чернігів, 1904 p., будинок М.Коцюбинського).

4. Кабінет обладнано подібно до салону.

Основні правила проведення уроку-салону

1. Вступне слово вчителя. Актуалізація опорних знань.

2. Вступне слово господині салону (розповідь про умови чи причини зібрання, представлення гостей).

3. Виступи гостей.

4. Виступи зацікавлених людей.

5. Прослуховування музичних композицій, декламація віршів, читання прозових творів.

6. Обговорення важливої мистецької проблеми, актуальної чи модної для певної доби.

7. Підсумки.

8. Оголошення і коментар домашнього завдання.

Урок – брейн-ринг

Урок - брейн-ринг дозволяє учням відчути себе ерудитом, частиною команди, згуртовує колектив. Як правило, такі типи уроків проводяться на етапі узагальнення і систематизації знань, у формі брейн-рингу можна проводити і предметні виховні заходи. Особливість цього типу уроку – суперництво, кмітливість, дух змагання, що завжди викликає у дітей інтерес.

«Брейн-ринг» - відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем - відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже час для при¬йняття рішення обмежений.

Основні принципи організації уроку — брейн-рингу

1. Наявність спеціально обладнаних ігрових столів.

2. Поділ класу на команди (шість осіб).

3. Повідомлення теми чи розділу, які необхідно повторити, адже питан¬ня для гри будуть саме з них.

4. Підбір додаткових джерел та літератури, яку необхідно проглянути і вивчити (для капітанів команд).

Основні правила проведення уроку — брейн-рингу

1. Вступне слово вчителя. Оголошення теми, мети.

2. Повторення вивченого матеріалу (брейн-ринг) — змагаються по дві команди по черзі, поки не зіграють тричі; гра триває до 5 балів.

3. Конкурс капітанів, де пропонуються питання підвищеної складності (IV рівень оцінювання знань).

4. Підсумок уроку робиться у вигляді проблемного запитання до теми.

Правила гри «Брейн-ринг»

1. Ведучий ставить запитання і виголошує «час», після чого команди ма¬ють право натискати кнопки на столах і відповідати.

2. На обговорення одного питання дається одна хвилина.

3. Відповідь повинна бути повною, точною, впевненою.

4. Якщо одна з команд дала неправильну відповідь, тоді друга команда отримує право на відповідь та 20 секунд на обговорення.

5. У рамках гри відбувається конкурс капітанів, де пропонуються запи¬тання підвищеної складності.

6. Якщо одна з команд натисне на кнопку раніше, ніж ведучий скаже сло¬во «час», то вона позбавляється права відповіді на це запитання.

Нестандартних форм роботи на уроках української літератури дуже багато. Ми зупинилися лише на деяких. Учителі ж проводять уроки-ділові (рольові), інтелектуальні ігри, уроки винаходу, уроки-змагання, уроки творчості, уроки взаємонавчання учнів, уроки типу КВК, уроки - заочні мандрівки, уроки-творчі звіти, уроки-аукціони знань, уроки-дослідження, уроки семінарські заняття, уроки-лекції, уроки літературно-музичні монтажі, уроки-вистави,

уроки -судові засідання, уроки-концерти тощо.

Нетрадиційні форми - це оригінальні форми, які допомагають вчителеві уникнути одноманітності і шаблонності в навчанні, застосовувати ефективні методи та прийоми у процесі засвоєння, закріплення учнями літературних знань, умінь і навичок, розвитку їхніх творчих здібностей.

Нетрадиційні форми навчання відзначаються:

- оригінальною організацією навчально-пізнавального процесу;

- значним виховним впливом на його суб'єктів;

- забезпечують ефективність і результативність виконання особистісно-зорієнтованих завдань;

- дають можливість відійти від шаблонів у методиці;

- дають можливість краще врахувати специфіку навчального матеріалу й індивідуальні особливості учнів;

- сприяють вихованню творчої особистості, розширенню функцій учителя.

Обираючи певну структуру чи форму уроку, вчитель повинен враховувати насамперед її доцільність. Завдання словесника - вибрати таку форму функціонування уроку, яка в умовах даного класу забезпечить найвищу педагогічну результативність

Проблема обліку та оцінювання знань та вмінь учнів.

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

у системі загальної середньої освіти

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей.

Статусом середньої загальноосвітньої школи визначено, що основним обов’язком вчителя є озброєння школярів міцними знаннями основ наук, формування духовного світу молоді, розвиток її пізнавальних інтересів і здібностей. Учитель відповідає за якість навчання, рівень знань і вихованість учнів, тому він повинен дбати про рівень виконання навчальної програми, глибину знань школярів, системність, міцність, усвідомлення, уміння застосовувати знання на практиці.

Важливим фактором у здійсненні цих завдань є своєчасне і якісне виявлення, перевірка, оцінювання та облік результатів навчання. Отже, учитель повинен уміти передавати знання і на основі систематичного контролю коригувати знання й уміння школярів.

Відповідно до цього змінюються й підходи до оцінювання навчальних результатів школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:

- соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства;

- полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

- комунікативні, що передбачають опанування важливого у роботі і суспільному житті усного і писемного спілкування, оволодіння кількома мовами;

- інформаційні, що зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;

- саморозвитку та самоосвіти, що пов’язані з потребою і готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

- компетентності, що реалізується в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Компетентності як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формуються передусім на основі опанування змісту загальної середньої освіти. Виявити рівень такого опанування покликане оцінювання.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, уміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:

- контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал;

- навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, вивченню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, удосконаленню навичок і вмінь;

- діагностико-коригуюча, що передбачає з’ясування причин труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявлення прогалин у знаннях і вміннях та внесення коректив, спрямованих на усунення цих прогалин, у діяльності учня і педагога;

- стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання поліпшити свої результати, розвиває відповідальність, сприяє змагальності учнів, формує позитивні мотиви навчання;

- виховна, що полягає у формуванні вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, сприяє розвитку працелюбності, активності, акуратності та інших якостей особистості.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

- характеристика відповіді учня; цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість, правильність;

- якості знань: осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

- ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь і навичок;

- рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

- досвід творчої діяльності (уміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв’язувати проблеми);

- самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу виокремлення чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.

У загальнодидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками:

Перший рівень – початковий. Відповідь учня фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.

Другий рівень – середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

Третій рівень – достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, зв’язки між ними, вміє пояснювати основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), уміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності, застосовувати знання не лише у відомих, а й змінених ситуаціях.

Четвертий рівень – високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, систематичними; учень уміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію. (Див. табл.)

Обов’язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів є тематичне і підсумкове.

Доцільність тематичного оцінювання зумовлена психологічними закономірностями засвоєння навчального матеріалу, що передбачають реалізацію послідовних його етапів, що не можна здійснювати на одному уроці. З огляду на це поточне оцінювання на кожному уроці в традиційному розумінні (виставлення оцінок у класному журналі) не є обов’язковим, хоча й може здійснюватися за бажанням учителя чи з урахуванням особливостей того чи іншого предмета. При цьому поточне оцінювання, у разі його застосування вчителем, має виконувати заохочувальну, стимулюючу та діагностико-коригуючу функції. Кожному рівню відповідає своя шкала оцінок у балах.

Тематичному оцінюванню навчальних досягнень підлягають основні результати вивчення теми (розділу) (їх визначає вчитель на основі вимог навчальної програми) і мають бути відомі учням від самого початку її опрацювання, слугуючи орієнтиром у процесі роботи над темою.

Перед початком вивчення чергової теми всі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість уроків); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтовними завданнями (задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт та інших обов’язкових практичних завдань, то їх виконання є обов’язковою умовою для виставлення тематичної оцінки.

Тематична оцінка може виставлятися, у тому числі й автоматично (у разі, якщо учень погоджується) на підставі результатів опанування учнем матеріалу теми впродовж її вивчення з урахуванням поточних оцінок (якщо вчитель здійснює поточне оцінювання), навчальної активності учня тощо, а також після виконання учнем відповідних підсумкових завдань з теми; підсумкова письмова робота, залік, інші форми виявлення рівня навчальних досягнень учнів.

Головною умовою при виборі вчителем цієї форми є забезпечення об’єктивного оцінювання навчальних досягнень учнів.

Кожну оцінку вчитель повинен мотивувати, доводити до відома учня та оголошувати перед класом (групою).

Щоб не допустити перевтоми учнів та не завдати шкоди їхньому здоров’ю, терміни та кількість тематичних оцінювань визначає заступник директора навчального закладу на підставі пропозицій учителів-предметників і складається відповідний графік на семестр. Доцільно, щоб при проведенні підсумкових тематичних оцінювань їх кількість упродовж тижня не перевищувала трьох.

Протягом вивчення значних за обсягом тем дозволяється проводити кілька проміжних тематичних оцінювань. І навпаки, якщо на опанування матеріалу теми передбачено, наприклад, одну-дві навчальні години, можна об’єднувати їх для проведення тематичного оцінювання.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок.

Для стимулювання навчальної діяльності учнів безпосередньо під час занять та при підготовці до них учитель може за підсумками роботи учня за семестр чи за рік автоматично оцінити відповідним балом (якщо учень погоджується з ним) його навчальні досягнення. При цьому чинник наявності чи кількості поточних оцінок не може бути перешкодою для виставлення семестрової чи річної оцінки.

Учень має право на підвищення семестрової та річної оцінок. При цьому потрібно мати на увазі, що відповідно до пункту 2.5. Положення про золоту медаль «За досягнення у навчанні» та срібну медаль «За досягнення у навчанні», затвердженого наказом Міносвіти і науки 13.12.2000 № 584 і зареєстрованого у Мін’юсті України 19.12.2000 за № 924/5145, підвищення результатів семестрового та річного оцінювання шляхом переатестації не дає підстав для нагородження випускників золотою або срібною медалями.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

5-12 класів з української літератури

Головним завданням викладанням предмета є літературна освіта, розвиток гуманітарної культури та творчих здібностей учнів, виховання в них національних світоглядних орієнтирів, вироблення вмінь самостійно ознайомлюватися з творами мистецтва слова та свідомо сприймати втілені в них естетичні й духовні цінності.

Об’єктом вивчення літератури є художній твір, що й зумовлює організацію системи роботи з учнями, в основі якої лежить естетична природа та духовно естетична сутність мистецтва слова. Що слід вивчати, яких результатів у набутті знань та вмінь потрібно досягти, визначено навчальною програмою для кожного класу. Складність полягає у виборі методів та прийомів, застосування яких дало б змогу навчити школярів сприймати твір за законами естетичного мислення та інтегрувати здобуті знання в їхній духовний досвід.

Такий спектр завдань потребує цілісного підходу до вивчення кожного літературного твору, організації його аналізу в єдності змісту і форми. Під час вивчення літератури вчитель має чітко визначити основні та другорядні знання, дібрати аналогічні факти в інших видах мистецтва, застосувати такі засоби і прийоми роботи, які найефективніше розкрили б художню своєрідність твору.

Теоретичні аспекти вивчення твору при цьому слід розглядати не як самоціль, а лише як один із способів визначення своєрідності авторської поетики. Аналіз художнього твору має опиратися на текст та докладний розгляд основних епізодів, виразне читання уривків, окремих творів тощо.

Переорієнтація процесу навчання на розвиток дитини передбачає індивідуально-диференційований, особисто-орієнтований підхід, за якого на першому в педагога повинен бути учень, його особистість, яку треба всебічно розвивати засобами словесного мистецтва та педагогічної майстерності.

Перевірка та встановлення досягнутого рівня в опануванні суми певних знань і вмінь належать до найважливіших аспектів навчального процесу і значною мірою характеризують його якість.

На уроках літератури домінуючою формою навчання і здійснення контролю за досягнутими результатами є діалог, який відбувається на всіх етапах навчальної діяльності і до якого учнів залучає вчитель, спонукаючи розмірковувати, робити узагальнення і висновки, висловлювати власні думки, оцінювати. При цьому й відбувається перевірка та оцінювання навчальних досягнень учнів і рівня їхньої компетентності, тобто поточне оцінювання знань та вмінь. Під час такого оцінювання обов’язковим має стати контроль за прочитанням кожним учнем програмових творів, визначення рівня засвоєння їхнього змісту, перевірка виконання зазначених у програмі видів усних та письмових робіт.

Знання напам’ять визначених програмою творів та виразного читання їх оцінюється 12 балами.

Вимоги, що ставляться до знань і вмінь учнів, визначені програмою, екзаменаційними білетами, тематикою та текстами для письмових робіт.

Школярі повинні усвідомити, що оцінка (кількість балів) ставиться не тільки за знання, а й за уміння вчитися (уміння виділяти найсуттєвіше у змісті навчання, передати самостійно засвоєне, застосувати основні положення на практиці, систематизувати узагальнювати вивчений матеріал, самому оцінити результат своєї роботи).

З цього випливають основні вимоги до перевірки й обліку знань, умінь і навичок учнів з літератури: