24. Діалектика біологічного і соціального у людині.

Людина - частина природи, має біологічні властивості й підвладна біологічним закономірностям. Водночас вона - істота соціальна, є носієм суспільних характеристик і поза суспільством як людина не існує. Звідси й виникає проблема співвідношення біологічного та соціального в людині. З погляду сучасної науки й наукової філософії сутність людини (тобто те, що визначає її специфіку, відмінність від інших живих істот) соціальна, але необхідно визнати наявність, зна-чення й відносну самостійність її біологічної природи. Вчені вважають, що біологічне в людині "зняте" соціальним. Це означає, що воно (це біологічне начало) перетворене, значною мірою підпорядковане соціальному, але не усунуте, зберігається, утворює з соціальним діалектичну єдність. Генетично зумовлені, успадковуються анатомо-фізіологічні характеристики, в тому числі структура нервової системи, мозку, органів чуття. В новонародженої дитини вони від початку є людськими. Природжена здатність опановувати мову, мислення, стати особистістю реалізується лише в людському, соціальному оточенні, у світі культури. Біологічно зумовлені і параметри людського буття, наприклад, вікові етапи, тривалість життя. Але й тут вплив соціальних умов є досить відчутним. Природженими є певні особливості нервово-психічних реакцій, темперамент, тип вищої нервової діяльності; можливо, й деякі обдаровання, наприклад, музичні, математичні, — але, знов-таки, їх прояв, розвиток або, навпаки, гальмування залежать від соціальних умов, від навчання й виховання. Одна з особливостей біології людини — висока пластичність, пристосовуваність, відсутність жорсткої прив'язаності до певних умов існування, природного середовища. Цим відкривається простір для дії соціальних факторів і, у свою чергу, ці фактори зменшують безпосередню залежність від природних, зокрема біологічних обставин. Завдяки трудовій діяльності та соціальним формам життя, взаємній підтримці для людини втрачають вирішальне значення процеси й закони природного добору. З одного боку, ще далеко не вичерпані всі можливості нашого організму, зокрема нервової системи, колосальних резервів мозку. З другого боку, ці можливості все-таки не безмежні, їх можна розширювати, але з ними треба й рахуватися. Забруднення середовища, включаючи радіаційне, збільшення нервово-психічних перевантажень створюють загрозу здоров'ю людей; біологічні наслідки негативних факторів можуть позначитися й на наступних поколіннях. Необхідні заходи й зусилля в міжнародному масштабі для відвернення цих наслідків, оздоровлення умов життя.

24. Народонаселення, демографічний фактор і його роль у розвитку суспільства.

Народонаселення – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, села та ін.). Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія.

В демографії термін народонаселення близький за тлумаченням цього слова у повсякденній мові. Поняття «народонаселення» здавна зв’язують з поняттям «територія»: під народонаселенням розуміють насамперед сукупність людей, які мешкають одночасно на якій-небудь території. Таким чином, народонаселенням можна вважати населення усієї Землі або частини світу, якої-небудь країни чи географічного району. З точки зору демографічних досліджень найбільше значення має народонаселення окремої країни. Поняття народонаселення країни за формою співпадає з поняттям народ держави, але за змістом це різні категорії. Одним з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв’язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура.

Відтворенням населення називається оновлення народонаселення шляхом народжуваності та смертності. Відтворення населення постійно змінює чисельність людства, змінює і віково-статеву структуру народонаселення. В залежності від того, якої статі народжуванні та померлі, в якому віці помирає людина, змінюється чисельність людей за статтю та віком, а тому і віково-статева структура народонаселення теж змінюється.

Зазвичай у демографії розрізняють три види руху населення: природне (процеси народжуваності, смертності, шлюбності, розлучення), міграційне та соціальне. Пізнання закономірності, суті, змісту та форм прояву розвитку народонаселення в остаточному підсумку визначається потребами планомірного у масштабі усього суспільства управління процесами відтворення населення. При цьому потрібно мати на увазі, що розвиток народонаселення зв’язаний з розвитком суспільства, економікою країни, прямою та зворотною залежністю. У тій же мірі, як розвиток населення немислимий без соціального та економічного прогресу, останній немислимий без розвитку народонаселення. Управління цими процесами розвитку у довгостроковій перспективі об’єктивно необхідно як фактор, в значній мірі, який обумовлює соціальний та економічний прогрес. Створення теорії управління процесами розвитку народонаселення дозволить перейти до складання та реалізації комплексної програми розвитку народонаселення як органічної системи перспективного плану економічного та соціального розвитку народного господарства.