24. Проблема життя і смерті людини і людства.

Кожна людина чи рано пізно задається питанням про кінцівку свого індивідуального існування. Людина – істота, що усвідомлює свою смертність і може робити її предметом міркування. Неминучість власної смерті сприймається людиною не як відвернена істина, а викликає найсильніше емоційне потрясіння, торкається самих глибин її внутрішнього світу. Перша реакція людини після усвідомлення своєї смертності – почуття безнадійності і розгубленості (іноді навіть панічної). Людина, переборюючи це почуття, існує все життя, обтяжена знанням про прийдешню власну смерть; це знання стає проте основним у наступному духовному розвитку людини. Наявністю такого знання в значній мірі і розуміється та гострота, з якою перед людиною постає питання про сенс життя (зміст смерті) і мети життя (мети смерті).

Смерть є явище життя, вона ще по цю сторону життя, вона є реакція життя на вимогу кінця в часі з боку життя. Смерть є явище, що поширюється на все життя. Життя є безупинне вмирання, постійний суд вічності над часом. Життя є постійна боротьба зі смертю і часткове вмирання людського тіла і людської душі. Соціальне значення смерті також має свої позитивні сторони. Адже смерть робить нам близькими загальні турботи і загальну долю всіх людей усюди. Вона поєднує нас глибоко відчутими серцевими емоціями і драматично підкреслює рівність наших кінцевих доль. Загальність смерті нагадує нам про істотне братерство людей, що існує незважаючи на всі жорстокі розбіжності і конфлікти, зареєстровані історією. Зараз все більше ставиться питання про сенс людського життя. Набувають значення такі поняття, як відповідальність, любов. Спостерігаємо також зв’язок між дотриманням моральних норм і здоров’ям у широкому значенні цього слова. Що найважливіше - теперішня психологія не лише нагромаджує знання про людину, але й, водночас, виробляє особливі методи й способи допомоги людині, яка такої допомоги потребує.

24. Пізнання як вид духовної діяльності і феномен культури.

Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання й нагромадження знань. А знання — це інформація про світ, яка існує у формі певної суб'єктивної реальності, ідеальний образ дійсності. Іншими словами, пізнання і знання відрізняються одне від одного як процес і результат. Процес пізнання охоплює певну кількість взаємоорганізованих елементів: об'єкт, суб'єкт, знання як результат дослідження. Духовна культура (пізнання) стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

У загальнокультурному розвитку людського суспільства одним із основних визначальних чинників постає матері­альна культура — досягнення, які виражають головним чином рівень освоєння людиною сил природи. Вона охоплює всю сферу матеріально-практичного існування і розвитку людей, всю сферу їхнього безпосереднього впливу на природу.

 Відомо, що у процесі своєї діяльності люди створюють матеріальне багатство суспільства, яке включає в себе як засоби праці (інструменти, верстати, машини тощо), так і засоби індивідуального споживання (їжа, помешкання, одяг, побутові речі та ін.). В обох цих видах матеріального багатства суспільства функціонують речові елементи мате­ріальної культури, її предметна форма існування. Матеріальну культуру можна поділяти на культуру праці (засоби праці) і культуру побуту (засоби споживання). Якщо матеріальна культура — це результат пе­ретворюючої природу діяльності людей, то духовна культу­ра — результат духовної діяльності людей. Вона функціо­нує як досягнення, що показують рівень і глибину пізнання природи і суспільства, широту світогляду, втілення в су­спільне життя ідей і знань. Найкраще сутність духовної куль­тури розкриває її структура. До структури духовної куль­тури суспільства включені такі основні елементи: цінності сфери суспільної свідомості, тобто світо­глядна культура (філософські, політичні, наукові, релігійні та інші ідеї і погляди людей), моральна культура (норми поведінки, "культурні форми спілкування", культура по­чуттів),культура як феномен суспільного життя є ре­зультатом суспільної діяльності, за допомогою якої матеріально і духовно людина перетворює світ і саму себе, створюючи власний, відмінний від природи світ, в якому вона живе.