6. Філософія та її роль у методологічній і світоглядній культурі військового фахівця.

Сьогодні в умовах модернізації й глобалізації суспільства особливої актуальності набуває унікальність особи, а значної ваги – питання, як сформувати колективну особу, котра, з одного боку, збереже відповідальність за колектив, з іншого – свою унікальну особливість. Це повною мірою стосується військових фахівців. Армія, як і держава, – це перш за все люди, а не тільки боєприпаси та озброєння. Які люди – така і держава, яка держава – така і армія. Але можна стверджувати і протилежне: яка армія – така й держава, бо армія об’єднує в собі людей, які відрізняються волею, цілеспрямованістю та дисциплінованістю, а тому суттєво впливає на дух держави за всіх часів військова перемога в першу чергу залежала від результату духовної битви. Трагічні обставини воєнного часу, коли доводиться щогодини вибирати між життям і смертю, роблять цю істину гранично наочною.

Духовний фактор – це специфічний прояв суспільної свідомості, що виражає ступінь готовності й здатності мас вирішувати конкретні соціальні, економічні, політичні й військові завдання. Відомо, що вплив духовного фактора в армії досить високий. Тому для глибокої характеристики духовного фактора армії в мирний або воєнний час важливо бачити його реальний стан. Під станом духовного фактора розуміється сукупність конкретних ідей, поглядів, почуттів, які домінують у свідомості в цей момент, які зумовлюють певний якісний рівень духовних можливостей людей. У конкретному стані духовного фактора виражений ступінь його ефективності й активності в рішенні соціальних, економічних, політичних і бойових завдань. У роботі щодо зміцнення військової дисципліни головними повинні бути моральні аспекти, насамперед патріотизм, колективні установки та традиції, самодисципліна військовослужбовців, однак саме їх майже повністю виключено з армійського повсякденного життя. Релігія завжди виступала своєрідною духовно моральною опорою суспільства, і тому на сучасному етапі може стати важливим фактором цілісного духовного і культурного самовідтворення нації і української армії зокрема.

6. Основні форми наукового пізнання і їх характеристика.

Наукове пізнання як відносно самостійна, цілеспрямована пізнавальна діяльність — складний багатокомпонентний процес, що охоплює: пізнавальну діяльність спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки щодо своєї професійної діяльності; об'єкти пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання й проявляється в певних логічних формах. Наукове пізнання вирішує чітко окреслені завдання, що визначаються цілями пізнання і, в свою чергу, детермінуються практичними потребами суспільства й потребами розвитку самої науки. Факти не лише живлять, стимулюють, а й рухають пізнавальний процес. Факт — це не лише чуттєво-дане у відчуттях, сприйняттях і переживаннях суб'єкта, як стверджують суб'єктивні ідеалісти.. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності й суб'єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує цілий ряд функцій, основними з яких є: під сумування досвіду попереднього розвитку знання; синтезування знання в цілісну систему; виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

Проблема — це форма й засіб наукового пізнання, яка поєднує в собі два змістові елементи: знання про незнання й передбачення можливості наукового відкриття. Гіпотеза — це форма й засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Концепція— це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність. Вона має чітку логічну структуру, дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності й суттєві характеристики об'єкта