24. Особливості і протиріччя сучасної цивілізації. Цивілізаційні основи людства.

Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій. На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її не-від'ємною частиною. товарне виробництво і ринок, економічна демократія і плюралізм власності притаманні не лише, як це вважалося до остан-нього часу, певному устрою суспільства, вона є невід'ємними преро-гативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспіль-ної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.

цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

24. Взаємозв’язок культури та цивілізації.

Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Сьогодні поняття “цивілізація” найчастіше застосовують на означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація — це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях бутя суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в “законсервованому” стані, можуть тимчасово не знаходити свого

“адресата”, а то й бути для нього недосяжними. У такому разі багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу цьому, цивілізація — це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст культури розгортається не в потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й багатопланові форми інтелектуального життя суспільства.

Завжди стимулював та підкріплював цивілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект “ідеальної держави”, відзначав, що мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. З позиції концентрації людських зусиль задля досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми з’ясували, не в тому полягає її сутність. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх протистояння, але і взаємне стимулювання постає нормальним явищем. Проте це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання, але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів. Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально історичною формою розвитку культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли, наприклад, європейська культура вступає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу і в попередні історичні періоди, коли, наприклад,

стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошів та вишуканих втіх. В той же час навіть такі “замовлення” культуротворцям не завжди і не обов’язково впливали на

культуру негативно: інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобі та напрямів культурного процесу.

42. Культура, її сутність, структура і типологія.

Термін «культура» походить від латинського слова «cultura», що в перекладі означає «обробіток», «догляд» ґрунту, ефективну сільськогосподарську діяльність, вказує як на перетворюючу активність людини щодо природи, так і на вміння, майстерність, які виявляла людина у праці. Тобто у змісті цього терміна чітко простежується єдність культури людини та її діяльності. На відміну від поняття «natura» (природа), культура означає «створення», «позаприродне». Світ культури, її елементи сприймаються не як результат дій природних сил, а як надбання зусиль людини, спрямованих на вдосконалення, зміну того, що безпосередньо дане природою. Отже, культура охоплює все те, що є «ненатурою», «неприродою». Вона — надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак. Тотеми, табу, заповіді, традиції, моральні норми, право і закон є специфічними культурними формами регуляції пристрастей, бажань і поведінки людей у суспільстві.

Тип культури, її доля залежать від способів вирішення суперечностей між природним і штучним, створеним людиною. Найзагальніше в генезі таких відносин виокремлюються три основні етапи. На першому — природа визначає зміст культури, що відображає передусім потребу в пристосуванні до неї, страх перед її силою. На другому — в культурі свідомо постають завдання боротьби з природою, досягнення максимальної свободи від неї. На третьому — «штучне», створене людиною домінує над природою і людиною, відбувається експансія «штучного середовища», витіснення й екранування ним природної реальності та людини, зокрема як тілесної істоти. Сутність культури можна осягнути тільки через діяльність людини. Поза людиною, її діяльністю, що здійснюється відповідно до закономірностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура відсутня.