6. Предмет філософії, її призначення, функції та місце в системі наукових знань.

Питання про напрямок розвитку знань — чи воно грунтується на відчуттях, досвіді і підіймається до раціональнотеоретичних узагальнень, чи, навпаки, має вихідний фундамент у розумі і рухається до досвідної, чуттєвої сфери — було тісно пов'язане з дослідженням теоретикопізнавальноЇ специфіки форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і форм раціонального знання (понять, суджень, умовиводів). У сучасній науці виявилась структурна складність, неоднорідність компонентів або "шарів" емпіричного і теоретичного знання. Емпіричне знання як система взаємопов'язаних спостережень, вимірювань і експериментів, що задовольняють критерії побудови і розвитку наукового знання, має специфічні ознаки порівняно з чуттєвим (досвідним), повсякденним знанням не в останню чергу і тому, що теоретичне знання обумовлює особливості конструювання спеціальних приладів, експериментального обладнання. Теоретичне знання в науці відрізняється від повсякденного раціонального знання, оскільки відповідає вимогам наукової та філософської логіки та методології науки і чіткості та однозначності використання понять і мови науки взагалі, Розвиток наукового пізнання від теоретичних конструкцій розуму до пошуку реальних прототипів цих конструкцій в об'єктивному світі — це прояв дедалі зростаючої ролі людського розуму в процесі пізнання. Не тільки математика, а й логіка і фізика нині дають численні приклади, коли чисто теоретично сконструйовані системи накладаються як пояснювальні схеми на певні фрагменти, "зрізи" дійсності і виявляють свою, на перший погляд, дивовижну емпіричну фундаментальність. Такий механізм руху пізнання визначав перехід від неевклідових геометрій до розуміння фізичного простору в теорії відносності. Поняття джерела знань про світ — відчуттів, досвіду, емпіричного знання — відрізняється від поняття джерела (начала) побудови знання. Лише на ранніх стадіях наукового дослідження, коли здійснюється перехід від переважно емпіричного вивчення об'єктів до їх теоретичного опанування, конструкти теоретичних моделей створюються через безпосередню схематизацію досвіду. А потім вони використовуються в функції засобів побудови нових теоретичних моделей, і цей засіб починає домінувати в науці. А це означає, що є глибока раціональна ідея в теорії пізнання І.Канта, коли він веде мову про апріорні передумови знання. Цілком очевидно, що дилема теорії пізнання XVII—XVIII ст. — від досвіду, відчуттів рухатись до побудови теорії, чи, навпаки, - сьогодні має надуманий вигляд. Обидва шляхи діалектичне поєднуються в процесі пізнання.

6. Основні історичні типи філософії.

Світогляд - не просто узагальнене уяв­лення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку сві­домості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усві­домлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відок­ремилася від практики. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засоба­ми. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філо­софії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй.

Якщо для міфа головним є обгрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії — досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю. В цьому полягає позитивне значення релігії, бо чим є життя, коли нема нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню, людині нашого століття добре відомо. Але й засилля релі­гійного світогляду становить певну небезпеку. Слід пам'ятати, що ні релігійний фанатизм, ні поліцейський атеїзм не є альтернативою.