3.3. Державне регулювання екологічної сфери

Основна мета державної політики, що направлена проти забруднення навколишнього середовища, полягає в пошуках шляхів перетворення зовнішніх витрат, забруднення у внутрішні, тобто примусити "забруднювача" виплатити всі витрати, пов'язані з його діяльністю. Див. рис.6.

Рис. 6. Шляхи державного регулювання екологічної сфери

По-перше, штрафи за викид відходів можна використати для ліквідації протиріч між витратами виробника та загальними витратами.

По-друге, для вирішення проблеми забруднення за певних умов можна вдатися до індивідуальних угод між власниками ресурсів. Згідно теореми Коуза, якщо права власності чітко визначені, кількість зацікавлених осіб невелика, а вартість угоди незначна, то проблеми побічних витрат можуть бути скоректовані шляхом індивідуальної угоди.

По-третє, утворення ринку прав на забруднення. Відповідно до варіанта політики, за якою оточуюче середовище є рідкісним ресурсом, права на її забруднення слід продавати з врахуванням здібності переробити або поглинути промислові відходи. Це повинно створити фінансові стимули пошуків технології, які щадять середовище, збільшити попит і ціну на права, підвищити зацікавленість до переробки відходів.

3.4. Дефекти державного регулювання екологічної сфери

Державне регулювання екологічної сфери пов’язане з чисельними та суттєвими проблемам, що проявляються як у розвинутих індустріальних країнах, так і мають місце в окремих промислових регіонах України.

По-перше, неповна та суперечлива технологічна та біологічна інформація унеможливлює вірогідне визначення всіх екологічних і людських втрат, пов’язаних із дією деяких забруднюючих речовин. В зв’язку з екологічною недоцільністю заборони або повного усунення забруднення оточуючого середовища, для визначення оптимальної межі дії програм по боротьбі з забрудненням слід використовувати аналіз витрат і переваг. Брак інформації ускладнює проблему обчислення граничних переваг та граничних витрат таких програм.

По-друге, застосування (особливо примусове) законодавчого контролю та стандартів виявляється складним і яке надто дорого коштує.

По-третє, є небезпека, що державні органи, які розпоряджаються та приймають заходи по боротьбі з забрудненням екологічної сфери, самі в багатьох випадках її забруднюють.

Таким чином, забруднення оточуючого середовища є проблемою витрат переливу. Тому державне регулювання передбачає законодавчий контроль і стандарти, штрафи за вихід відходів та ринок прав на забруднення з метою перетворення витрат “переливу” у внутрішні витрати фірми – “забруднювачів”.

4. Державне регулювання індустріального сектору мікроекономічної ринкової системи: методи та ефективність

Незважаючи на всю складність міських проблем, слід відзначити, що існують певні законодавчі та фінансові передумови для повного або часткового їх вирішення. В першу чергу до них відносяться політико-адміністративна консолідація та достатнє фінансування.

4.1. Політико-адміністративна фрагментація і політико-адмініс-тративна консолідація індустріального сектору

План дійових і справедливих рішень проблем міста в значній мірі залежить від подолання існуючої в індустріальному секторі адміністративно-політичної фрагментації.

Міські райони є фактично інтегрованими та дуже взаємозалежними одиницями. Більшість проблем мають загальноміський характер. Окремі, ізольовані політико-адміністративні одиниці, які утворюють міста, не володіють повноваженнями для їх ефективного вирішення. Це залежить від скоординованих спільних дій, тобто від політико-адміністративної консолідації.