3.4. Висновки до розділу 3

Охорона праці - це багатогранне поняття, під ним слід розуміти не тільки забезпечення безпеки працівників під час виконання ними службових обов'язків, насправді воно охоплює різні заходи. Наприклад, профілактика професійних захворювань, організація повноцінного відпочинку й харчування працівників під час робочих перерв, забезпечення їх необхідним спецодягом і гігієнічними засобами й навіть виконання соціальних пільг і гарантій. Правильний підхід до організації охорони праці на підприємстві, грамотне використання різних нематеріальних способів стимулювання працівників дають останнім необхідне почуття надійності, стабільності й зацікавленості керівництва у своїх співробітниках. Таким чином, завдяки налагодженій охороні праці знижується також плинність кадрів, що в свою чергу благотворно впливає на стабільність усього підприємства.

Вивчення й вирішення проблем, пов'язаних із забезпеченням здорових і безпечних умов, у яких відбувається праця людини - одне з найбільш важливих завдань у розробці нових технологій і систем виробництва. Дослідження й виявлення можливих причин виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж, і розробка заходів і вимог, спрямованих на усунення цих причин дозволяють створити безпечні й сприятливі умови для праці людини. Комфортні й безпечні умови праці - один з основних факторів, який впливає на продуктивність і безпеку праці, здоров’я працівників.

Розділ 4. Шляхи укріплення фінансового стану підприємства вп«шахта «шахтарська-глибока» дп «шахтарськантрацит»

4.1. Антикризове управління у вугільній галузі в Україні

Висока імовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув значного поширення, однак розуміння сутності цього напряму управління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Це спричинює різні підходи та тлумачення, неточність оцінок окремих базових положень.

За останні роки в Україні видано значну кількість спеціалізованих колективних та індивідуальних монографій, науково-методичних видань, присвячених проблемам антикризового управління підприємства, в яких поряд з іншими питаннями знайшли висвітлення і змістовні ознаки цього терміну.

Загальновизнано, що антикризове управління слід розглядати як один з функціональних напрямів управління підприємством (як різновид організації"), тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як „процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією". Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому. Ця точка зору підтверджується у визначенні антикризового управління проф. Е.О. Уткіна - «складова загального менеджменту на підприємстві використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання».

Окремими українськими дослідниками, зокрема в роботі Н.В. Туленкова, висловлюється думка, що будь-яке управління організацією повинно бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні ризику та небезпеки кризових ситуацій. Цю ж точку зору підтримує проф. Е.М. Короткое. Відповідно до його визначення „антикризове управління має свій предмет впливу -проблеми, реальні та очікувані фактори кризи, тобто усі прояви загострення протиріч, які викликають загрозу їх гострого прояву".

Можливість антикризового управління визначається насамперед людським фактором. Тільки усвідомлена діяльністю людини дозволяє шукати та знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля для розв'язання найбільш складних та болючих проблем, накопичувати досвід переборення криз та творчо використовувати його з врахуванням реалій поточної макроситуації та особливостей господарської системи підприємства. Доцільність впровадження антикризового управління продовжує залишатися одним з дискусійних питань, особливо в -закордонній літературі та практиці.

Найбільш дієвим способом запобігання банкрутства вугільних підприємств в антикризовому управлінні є санація.

Економічна сутність санації полягає в наступному: санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Таким чином, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розмежовує поняття «санація» та «досудова санація».

Санація розглядається як система заходів, що здійснюється під час ведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією та яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутства шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення ведення справи про банкрутство.

Особливе місце в процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, що відображають фінансові відносини, які виникають в процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах кредиту або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації вугільного підприємства є покриття поточних збитків гірничого підприємства та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Виробничо-технічні санаційні заходи вугільного підприємства пов'язані з модернізацією та оновленням виробничих фондів на інвестиційній основі, зниженням трудомісткості і собівартості продукції, підвищенням ритмічності виробництва, поліпшенням якості (екологічності) продукції, розширенням її асортименту.

Організаційно-правові заходи спрямовані на:

вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу та господарювання;

підвищення якості менеджменту;

зміцнення дисципліни.

Санаційні заходи соціального характеру пов'язані в першу чергу з процесами звільнення працюючих.

Соціальний план проекту санації повинен передбачати зважену політику звільнення, систему перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, робочим, які працюють у шкідливих умовах виробництва, надання звільненим посібників.

Оцінка ефективності проведення санації підприємств тісто пов`язана також з питанням антикризового управління з діагностики їхнього банкрутства. Було розроблено методи прогнозування фінансовоїнеспроможності банкрутства,одним з них є модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства на підставі застосування методології дискримінантного аналізу фінансових показників вибіркової сукупності підприємств. Ця модель враховує такі показники як:

коефіцієнт покриття;

коефіцієнт фінансової незалежності;

оборотність вкладеного капіталу;

коефіцієнт рентабельності операційних продажів за Cash-flow;

рентабельність активів за Cash-flow;

коефіцієнт оборотності позикового капіталу.

Ця модель є доречним при оцінки ефективності санаційних заходів, адже можемо оцінити як змінився фінансовий стан підприємства. В Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. На 53 підприємствах, щодо яких порушено справу про банкрутство, введено процедуру санації за затверджено її план. Але від банкрутства врятовано лише 20 конкурентоспроможних суб`єктів господарювання.

Дослідження можливих та наявних процедур санації підприємств показує, що досягнення цілей платоспроможності підприємства,уникнення його банкрутства за рахунок виключно фінансових заходів стабілізації є малоефективним. Підприємство, яке ставить собі на меті довгострокові цілі зростання, повинно періодично вдаватися до застосування комплексу заходів виробничо-технічного, організаційно-правового, фінансово-економічного та соціально-економічного характеру.

Варто наголосити, що у довгостроковому періоді застосування процедури санації на підприємствах повинно забезпечувати конкурентоспроможність, фінансову стійкість, інвестиційну привабливість і, як наслідок, зростання ринкової цінності суб’єкта господарювання.

Санаційний аудит проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета - оцінити санаційну спроможність підприємства на основі фінансово-економічного аналізу та наявної санаційної концепції.

Менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні організаційно-економічного та фінансово-кредитного механізмів з метою запобігання банкрутства та фінансового оздоровлення підприємства.

Вугільна галузь, яка є стратегічно важливою для економічної безпеки і життєздатності держави, опинилася в кризовому стані. Для більшості шахт Донбасу стали характерними такі явища, як різке зниження обсягів видобутку вугілля, зростання його собівартості й погіршення гірничо-геологічних умов відпрацьовування вугільних пластів.

Дослідженнями встановлено, що кризові процеси у вугільній галузі, яку можна розглядати як складну виробничу систему, пов'язані з її циклічним розвитком. Аналіз етапів побудованого життєвого циклу вугільної галузі показав, що її розвиток зумовлений специфічними особливостями, які пов'язані з монопродуктовим характером діяльності шахт та значною залежністю від гірничо-геологічних умов. Визначені особливості обмежують можливості вугледобувних підприємств щодо застосування процедур антикризового управління і реструктуризації шахт. Прийнята в Україні концепція реструктуризації вугільної галузі полягає в концентрації видобутку на шахтах з низькою собівартістю видобутку, що зумовлює закриття нерентабельних шахт. Однак, проведена реструктуризація вугільної галузі, що пов'язана з масовим і одночасним закриттям значної кількості шахт, спричинила виникнення низки соціально-економічних і техногенних процесів, які негативно впливають на екологічний стан і життєдіяльність регіону. У зв'язку з цим актуалізується завдання пошуку ефективних методів антикризового управління підприємствами вугільної галузі й оцінки їхніх потенційних можливостей, що дозволяє забезпечити виживання й нормальне функціонування шахт.

Теоретичний аналіз наукових підходів до антикризового управління показав, що в більшості випадків автори у своїх дослідженнях не порушують питань, які стосуються оцінки можливостей підприємств протидіяти наступаючій чи прогнозованій кризі на основі максимального використання свого потенціалу. Тому в роботі пропонується розглядати антикризове управління як систему спеціального безперервного управління підприємством на усіх етапах життєвого циклу, що ґрунтується на системному підході й передбачає виявлення, запобігання та подолання кризових явищ на основі реалізації антикризового потенціалу.

Процес формування ринкових відносин і перебудови національної економіки визначив підвищений інтерес дослідників до комплексної оцінки потенціалу, яка дозволяє на основі врахування впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища здійснювати всебічний аналіз і оцінку підприємства. Разом з тим у науковій літературі дослідженням формування антикризового потенціалу вугледобувного підприємства й особливостям його оцінки з урахуванням галузевої специфіки функціонування приділяється недостатню увагу. В зв’язку з чим в роботі пропонується поняття „антикризовий потенціал підприємства”, що розглядається як сукупні потенційні можливості підприємства протистояти кризам, визначені на основі наявних і залучених ресурсів у процесі реалізації антикризових процедур в умовах мінливого середовища.

Важливою складовою процесу управління підприємством у кризових умовах є оцінка його антикризового потенціалу, який характеризує можливість запобігти банкрутству. Разом з тим виконаний аналіз застосування різних підходів до вирішення цього завдання дозволив установити, що вони оцінюють лише окремі види діяльності підприємства, найчастіше фінансові, і не визначають шляхи посилення потенціалу.

З метою забезпечення комплексності оцінки антикризового потенціалу вугледобувних підприємств і обґрунтування стратегічних напрямків його посилення запропоновано підхід, який базується на концепції системного аналізу і передбачає побудову ієрархічної моделі оцінки, формування її елементів і підсистем на кожному рівні та визначення взаємовпливу між ними. Відповідно до запропонованого підходу антикризовий потенціал вугледобувного підприємства розглядається як результат сполучення і взаємодії утворюючих його складових. Таке поєднання складових у ієрархічній моделі зумовлює визначення потенційних можливостей кожної шахти і її антикризового потенціалу.

Модель оцінки антикризового потенціалу складають ієрархічні рівні та розташовані на них елементи, взаємодія яких дозволяє в процесі адаптації вугледобувного підприємства до впливу зовнішнього середовища визначати його життєздатність і можливість забезпечити стійкій розвиток. У ході виконаних досліджень визначені рівні ієрархічної моделі: складові антикризового потенціалу, підсистеми структурно-функціональної моделі шахти, фактори, що впливають на функціонування підсистем шахти, показники, що характеризують діяльність підсистем шахти і складових антикризового потенціалу і оцінювані вугледобувні підприємства. Кожен рівень моделі оцінки антикризового потенціалу складають елементи, визначені в процесі дослідження.

Для кількісної оцінки антикризового потенціалу вугледобувного підприємства запропоновано коефіцієнт кризостійкості, який кількісно характеризує потенційні можливості шахти протистояти кризам і адаптуватися до змін зовнішнього середовища, а також її здатність до самозбереження, поновлення стійкого функціонування і розвитку. Подання елементів і підсистем моделі у вигляді ієрархічної структури дозволяє дослідити і встановити функціональний взаємовплив окремих складових моделі і їх дію на систему в цілому. Використання запропонованого підходу дає можливість послідовно встановлювати пріоритети складових моделі різних рівній і ступінь їх впливу на досягнення мети щодо оцінки антикризового потенціалу.