Розділ 1 теоретико-методичні засади формування антикризової стратегії підприємств вугільної галузі
Стратегічне управління як інструмент управління сталим розвитком підприємства в ринкових умовах
Однією з головних проблем сучасних підприємств, які працюють в ринкових умовах є проблема виживання, адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища, а також проблема забезпечення безперервного розвитку. Ефективне розв’язання цих проблем можливе за допомогою створення і реалізації конкурентних переваг підприємства, а це в свою чергу здійснюється на основі обґрунтованої стратегії розвитку підприємства.
Томпсон А.А. і Стрікленд А.Дж. розглядають стратегію підприємства як план управління, направлений на зміцнення його конкурентних позицій та досягнення поставлених цілей. Стратегія розпадається на безліч конкурентоздатних дій та підходів до бізнесу, від яких залежить успішне управління підприємством. Менеджери розробляють стратегію для того, щоб визначити в якому напрямі буде розвиватися компанія і на основі цього приймати рішення про засоби її реалізації. Вибір менеджерами стратегії означає, що вони з усіх можливих шляхів розвитку, які відкрилися для компанії, обрали один напрям, в якому компанія і буде рухатися. Без стратегії немає продуманого плану дій, немає єдиної програми досягнення бажаних результатів діяльності. В кінцевому результаті ефективна стратегія дає можливість зайняти сильні позиції на ринку та успішно функціонувати не дивлячись на непередбачувані обставини, конкуренцію та внутрішні проблеми [42].
Поняття стратегії взято з військового лексикону, де воно позначає планування і проведення в життя політики країни або довгострокових військових дій військових підрозділів з використанням усіх доступних засобів. Під стратегією в менеджменті розуміють набір правил і прийомів для ухвалення рішень, якими організація керується у своїй діяльності.
Стратегія - це узагальнююча модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів підприємства. Поняття стратегії тісно пов'язане з поняттям стратегічного управління [4].
Стратегічне управління - це процес прийняття і здійснення стратегічних рішень, центральною ланкою якого є стратегічний вибір, заснований на зіставленні власного ресурсного потенціалу з можливостями і погрозами зовнішнього оточення, в якому воно діє. Стратегію можна розглядати як основна сполучна ланка між тим, що організація хоче досягти - її цілями, і лінією поведінки, вибраною для досягнення цих цілей [5].
Розробка фінансової стратегії починається із прогнозування основних напрямків розвитку фінансів, визначення принципів їх організації та використання, розподілення фінансових ресурсів між різними напрямками економічної діяльності.
Фінансова стратегія включає в себе методи та практику формування та планування фінансових ресурсів, а також забезпечення фінансової стійкості підприємства. Фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, що склалися на ринку на основі різностороннього врахування фінансових можливостей та об’єктивної оцінки зовнішніх та внутрішніх факторів. Вона передбачає формування довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найбільш оптимальних шляхів їх досягнення.
Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі.
Рис.1.1. Характерні риси застосування стратегічного управління на підприємстві
Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок роз-робки та реалізації системи стратегії .
Існує багато описів послідовності проходження окремих етапів стратегічного управління (деякі досить детальні, інші - дуже узагальнені), однак з тим, що треба визначити місію (сферу діяльності), проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сформулювати цілі та стратегії їхнього досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, - погоджуються всі [46].
Для визначення місця стратегії в циклі стратегічного управління необхідно знати, що процес стратегічного управління складається з п'яти взаємопов'язаних етапів, рис 1.2. [6].
Рис.1.2. Етапи визначення стратегії
При розробці стратегій необхідно велику увагу приділяти комплексності їх розробки, оскільки кожний альтернативний варіант передбачає аналіз всіх факторів та питань щодо фінансового, ресурсного та організаційного забезпечення, а також визначення часових та вартісних параметрів по кожній альтернативній стратегії [43].
Рис. 1.3. Рівні стратегічного управління організації
У найзагальнішому вигляді стратегія може бути визначена як ефективна ділова концепція, доповнена набором реальних дій, який здатний привести цю ділову концепцію до досягнення реальної конкурентної переваги, здатного зберігатися тривалий час. Розробка стратегії повинна грунтуватися на глибокому розумінні ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомленні своїх конкурентних переваг.
Основним завданням стратегії є визначення такої моделі дій і напрямки діяльності, які дозволили б підприємству досягти довгострокових конкурентних переваг і розвивати свою діяльність при постійно мінливих умовах зовнішнього середовища. При цьому формулювання стратегії підлягає змінам відповідно до зміни внутрішніх і зовнішніх факторів, що є однією з вимог стратегічного управління.
В теорії стратегічного управління весь набір стратегій класифікується за такими основними ознаками Рис. 1.4. [8]:
Рис. 1.4. Классифікація стратегій управління підприємства
Важливою умовою правильного використання стратегічного управління в практичній діяльності підприємства є формування портфеля стратегій, що відповідає вимогам загальної теорії стратегічного управління підприємством. У число цих вимог входять такі, як встановлення чітких взаємозв'язків між різними рівнями стратегій, дотримання ієрархічної підпорядкованості стратегій нижнього рівня стратегіям вищого, відповідність стратегій цілям і можливостям підприємства, приведення портфеля стратегій у відповідність до вимог умов зовнішнього середовища, використання окремих стратегій тільки при наявності необхідних ресурсів і виходячи з доцільності [9].
Необхідність підтримки стратегічної орієнтації підприємства робить стратегічне управління процесом безперервним і динамічним, отже, одноразовий аналіз та діагностика не можуть бути основою такого процесу, оскільки надають обмежену певним відтинком часу інформацію. Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи.
Зміни в законодавстві, цінах на енергоносії та інші види товарів і послуг, в технології, організаційних формах підприємств і формах їхньої власності, наявність конкуренції не лише з вітчизняними фірмами тощо доводять, що ми живемо в світі, який швидко змінюється і найчастіше не в тих напрямках, які нам були б до вподоби. Підприємства стикаються з невизначеністю, непередбачуваними ситуаціями, коли еволюційний підхід, екстраполяційні прогнози та плани, які побудовані за «прирістними» методами, не можуть забезпечити правильної орієнтації та підготовки підприємства до майбутнього, а отже, і виживання [46].
Таким чином, особливость стратегічного управління може бути визначена як ефективна ділова концепція, доповнена набором реальних дій, які здатні привести до конкурентної переваги.