3.3. Існуючі етнічно-національні релігії (індуїзм, іудаїзм)

Індуїзм – найбільша національна релігія у світі, яка нараховує 1 млрд прихильників. Сьогодні індуїзм є домінуючою релігією в Індії (індуїстів більше 80% населення) і в Непалі (індуїстів близько 80% населення). Крім того, індуїсти є у всіх країнах, де живуть індуси. Найбільші громади індуїстів в країнах Азії: у Бангладеш (15 млн), Індонезії (4 млн) Шрі-Ланка (2,5 млн), Пакистані (1,3 млн), Малайзії (1,1 млн). Найбільша громада індуїстів Африки була в ПАР (700 тис.), найбільша громада індуїстів Америки – у США (575 тис.), найбільша громада індуїстів Європи – у Великій Британії (500 тис. по­слідовників).

Індуїстські служителі культу (їх називають «брахманами») говорять, що «індуїстом не можна стати – їм треба народитися». Мається на увазі, що прихильниками індуїзму можуть бути тільки індуси за національністю. Проте, не дивлячись на твердження служителів культу, що неіндуси не можуть бути індуїстами, у США, Канаді та Великій Британії серед індуїстів можна зустріти й осіб іншої національ­ності.

Індуїзм виник в Індії в період між I і V ст. н. е. Попередницею і головним ідейним витоком індуїзму була релігія, яку називають брахманізмом (VII ст. до н. е. – V ст. н. е.). У свою чергу брахманізму передувала так звана ведична релігія (XVI ст. до н. е. – VII ст. до н. е.). Служителі культу у всіх трьох релігіях (у ведичній релігії, брахманізмі та в індуїзмі) закликали віруючих молитися в основному одним і тим же богам. У ведичній релігії верховним богом визнавався Індра, бог грому і блискавки. У брахманізмі як верховному богу вклонялися Брахмі, творцеві світу й покровителю служителів культу. В індуїзмі існують різні конфесії, а різні боги в них шануються як верховні. Але в жодній з них верховним богом не вважається Брахма. Невизнання Брахми верховним богом становить головну відмінність індуїзму від брахманізму.

Такий переворот у релігійних поглядах відображав переворот у реальному житті. В Індії існували й існують касти (інша назва: варни). Касти (варни) – це групи людей, приналежність до яких визначається народженням. У минулому приналежність до тієї чи іншої касти визначала, яким видом діяльності мають займатися люди (зараз влада бореться із цим звичаєм, але не завжди успішно). Привілейованою кастою були брахмани. Тільки вони одні могли бути служителями культу. Їхнім заступником вважався і вважається бог Брахма. Саме тому слово «брахман» (у перекладі з давньоіндійської мови, званої санскритом, – «відображення волі Брахми») позначало одночасно і людину з даної касти, і служителя культу.

Якщо в індуїзмі й можна виявити якісь відмінності у віровченні, то, швидше, не між конфесіями, а між різними храмами однієї й тієї ж конфесії. Особливості організації індуїзму породжують і деякі особливості в його віровченні. В індуїзмі масштаби релігійної організації обмежуються рамками храмів. Жодна конфесія не має централізованого керівництва навіть у масштабах штату, не кажучи вже про країну в цілому. Тому індуїзм не має ні церковних соборів, які брали б якісь керівні рішення, у тому числі й з питань віровчення, ні централізованої керівної релігійної преси. Звичайно, брахмани усіх храмів, врешті-решт, спираються на одну й ту ж священну літературу. І це забезпечує єдність у головному. Однак священні книги потребували в минулому та потребують зараз їх тлумачення. І в чомусь тлумачення було і залишається різним. А це означає, що положення віровчення в тлумаченні брахманів різних храмів у чомусь несуттєво можуть від­різнятися одне від одного.

У віровченні індуїзму можна виділити чотири основні положення:

1. про священні книги;

2. надприродні істоти;

3. душу;

4. потойбічне життя.

В індуїзмі як священні шанується велика кількість книг-томів. Точна цифра невідома, але у всякому разі їх кілька сотень; вони діляться на дві групи.

Перша група називається Шруті («почуте»), друга – Смріті («запам’ятоване»). (Всі терміни в індуїзмі озвучені на санскриті). Авторами книг-Шруті є боги. Але вони автори в особливому значенні. Книги-Шруті ніхто не створював. Вони виникли самі собою разом з виникненням богів. Книги-Шруті виникли не як книги, а як знання, які перебували в головах богів. Боги дивним чином передали ці знання ріші (мудрецям), а ріші записали ці знання у виді книг.

Індуїсти вірять в існування двох груп надприродних істот: богів і демонів. Хоча боги займають в ієрархії надприродного світу значно високе положення, ніж демони, ми все ж таки почнемо характеристику надприродних істот з демонів, бо такий порядок розповіді більш зручний у методичному плані. Демони діляться на три види: асури («небоги»), ракшаси («ті, кого цураються»), пішачі. Асури – супро­тивники богів, а ракшаси і пішачі – супротивники людей. Функції демонів: творити зло, бути противниками богів, бути противниками людей. Але серед демонів зустрічаються й такі, які здійснюють окремі добрі вчинки. Демонів багато: їх кількість обчислюється мільйонами. Демони мають плоть і стать. У звичайному виді вони виглядають потворно, але для здійснення своїх підступних планів можуть набувати вид чоловіків та жінок. Демони смертні: їхні тіла гинуть у боях з богами і людьми, а їх душі – разом із загибеллю Всесвіту. Іноді люди сприймають демонів органами чуття, іноді не сприймають. Але, якщо в іудаїзмі (а також в християнстві та ісламі) робиться акцент на те, що в переважній більшості випадків люди демонів не бачать і не чують, то в індуїзмі такого акценту немає. Демони діляться на старших та молодших. Головного демона звуть Балі. Він разом з багатьма іншими демонами живе в підземному царстві.

Боги. У священній літературі в різних місцях вказується різна кількість богів: і 33, і 333, і 3306, і 3339. Практично найбільш шанованими у всіх конфесіях є 9 богів. Боги – це верховні надприродні істоти, керуючі світом. Як і в будь-якій іншій політеїстичній релігії, кожен з богів має свої специфічні функції. Одні боги виглядають як звичайні люди, але, як правило, величезного росту, інші – в основному як люди, але з якимись особливостями в будові організму (чотири руки, троє очей та ін.). Треті – як тварини (наприклад, як мавпи), четверті – як напівлюди-напівтварини (наприклад, цар птахів Гаруда зображується з головою та крилами орла та з тулубом людини). Один з богів (Брахман) взагалі не має видимого тіла.

Боги вимагають поклоніння, яке позначається словом «пуджа». Богам вклоняються в храмах і вдома, перед сімейним вівтарем. Пуджа містить пробудження богів вранці музичними звуками перед їх зображеннями (наприклад, дзвоном дзвіночків), жертва зображень богів квітів, води і продуктів, молитви та ін. Дев’ять найбільш шанованих богів можна поділити на три трійки.

До першої трійки входять верховні боги. Два з них зараз шануються як верховні боги (Вішну і Шива), один як верховний бог шанувався в минулому, в попередній релігії (Брахма).

У другу трійцю входять їхні дружини (Лакшмі, Парваті, Сарасваті). У третю трійки входять боги, хоча і не верховні, але дуже шановні індусами (Брахман, Ганеша, Кама).

Вішну («всюдисущий») – верховний бог у вішнуїзмі. Крім функції бути верховним богом, у нього є ще дві специфічні функції. По-перше, він – охоронець Всесвіту. Всесвіт створює Брахма, але створений Всесвіт треба охороняти і від передчасного руйнування, і від захоплення влади над Всесвітом демонами, що і робить Вішну. По-друге, він – помічник людям у розв’язанні їхніх життєвих проблем.

Вішну найчастіше зображується (і на малюнках, і в скульптурах) у виді чотирьохрукого чоловіка. В одній руці у нього бойова раковина (він сурмить у неї під час битв), у другій – палиця, в третій – чакра (метальна зброя у виді металевого диска), у четвертій – квітка лотоса. Зброя в трьох руках символізує готовність Вішну боротися із силами зла, квітка лотоса символізує його любов до людей і готовність їм допомагати. Для характеристики Вішну дуже важливим є використання поняття «аватара». У буквальному перекладі це слово означає «сходження». За своєю сутністю аватара – це інше і земне тіло бога. Разом з іншим тілом бог отримує й інше ім’я. При переселенні душі бога в земне тіло, ця душа одночасно залишається і на небі, в основному, небесному тілі бога. Ця душа ніби роздвоюється. Друге, додаткове, фізичне тіло бога існує тільки якийсь час. Потім воно помирає, і душа бога повертається у своє основне й вічне тіло.

За міфологією індуїзму у Вішну було вже 9 аватар і ще одна буде в майбутньому. Ось аватари, які вже були. Перша: життя в тілі риби. Друга: життя в тілі черепахи. Третя: життя в тілі кабана. Четверта: життя в тілі напівлева-напівлюдини. Отже, у перших чотирьох аватарах душа Вішну поки що не поселялася в тілі людини. У решті п’яти аватарах вона живе в людському тілі. П’ята: у тілі карлика на ім’я Вамана. Власне слово «вамана» й означає «карлик». Шоста: у тілі людини на ім’я Парашурама («Темний із сокирою»). Це був воїн, син брахмана, який завжди ходив з бойовою сокирою. Сьома: у тілі людини на ім’я Рама («Темний»). Восьма: в тілі людини на ім’я Крішна (теж перекладається як «Темний»). Дев’ята й остання: в тілі людини на ім’я Будда («Просвітлений»). Мова йде про засновника буддизму. Майбутня, десята аватара теж буде в тілі людини, якого будуть називати Калки. Калки, за віровченням індуїзму, приїде на білому коні та у царському вбранні. Тому цю аватару називають ще так: «Цар на білому коні». Він приїде через багато років, коли на землі влада буде належати негідникам. Калки покарає негідників і встановить на землі золотий вік.

Шива («Милостивий») – верховний бог у шиваїзмі. За своїми специфічними функціями Шива – бог руйнування Всесвіту (він руйнує її, коли приходить для цього час, призначений богами), бог смерті й народження людини (індуїсти кажуть: «Шива стоїть і біля труни, і біля колиски»), бог живої природи (він піклується і про рослини, і про тварин). Шива найчастіше зображується чоловіком темно-синього або лілового кольору з чотирма руками та трьома очима. Третє око, яке розташовано посеред чола (не горизонтально, а вертикально), не тільки бачить, але й випромінює надприродний вогонь, який спалює все на своєму шляху. У Шиви теж є аватари, їх більше 20-ти.

Потойбічне життя має два етапи. Перший називається сансара. Другий – виходом із сансари. Буквальний переклад слова «сансари» з санскриту звучить як «мандрування». Поряд із санскритським терміном «сансари» для позначення першого етапу загробного життя в літературі використовується також французьке слово «реінкарнація» й українське – «переродження». За своєю сутністю це переселення душі з одного тіла (після його смерті) в інше.

Механізмом сансари є карма («вчинок», «діяння»). Карма – це закон переродження, згідно з яким при переважанні добрих вчинків людина отримує гарне переродження, при перевазі поганих – погане переродження. Індуїсти у зв’язку із цим говорять: яка карма – така й сансара. Якщо у Вас гарна карма, то буде гарна сансара. Гарне переродження – це тіло здорової, найбагатшої людини із щасливою долею. Погане переродження – це тіло рослини, або тварини, або людини хворої, бідної та нещасної. За світоглядом індуїстів злочинець в одному з наступних життів стає жертвою того злочину, який він вчинив. Злодій буде обкрадений, ґвалтівник – зґвалтований, вбивця – убитий. Специфічними етапами сансари є перебування душ людей у раю (для праведників) або в пеклі (для грішників).

Індуїзм – найбільша національна релігія в світі, й вже це – дуже серйозна причина для уважного вивчення індуїзму.

Іудаїзм – це монотеїстична національна релігія євреїв. Послі­довники іудаїзму називають себе юдеями.

Як вважають історики, до VII ст. до н. е. в євреїв була інша релігія. Її називають давньоєврейською релігією. Вона виникла в XI ст. до н. е. разом з виникненням класів і держави в єврейського народу. Давньоєврейська релігія, як і всі інші національні релігії, була полі­теїстичною. Історики вважають, що монотеїстичні уявлення в євреїв сформувалися в релігію тільки в VII ст. до н. е. під час правління в Юдеї (Південної частини Палестини) царя Йосії. На думку істориків, з джерел відомо не тільки століття, але і рік початку переходу євреїв від давньоєврейської релігії до іудаїзму. Це був 621-й рік до н. е. У цьому році цар Юдеї Йосія видав указ, що забороняє шанування всіх богів, крім одного. Влада почала рішуче винищувати сліди багатобожжя: зображення інших богів знищувалися; святилища, присвячені їм, руйнувалися; євреї, які приносили жертву іншим богам, суворо каралися, аж до смертної кари.

На думку істориків, цього єдиного Бога євреї називали ім’ям Яхве («що є», «існуючий»). Служителі культу вважають, що стверджувати, буцімто Бога звали Яхве, не можна, бо якщо люди того далекого часу знали ім’я Бога, то сьогоднішнє покоління людей через певні історичні причини його імені не знає.

В іудаїзмі існують чотири конфесії. Головна конфесія – орто­доксальний іудаїзм. Він веде свій початок від часу виникнення іуда­їзму як такого.

Караїмство виникло в Іраку в VIII ст. н. е. Караїми живуть в Ізраїлі, Польщі, Литві, Україні. Слово «караїм» означає «читець», «читає». Основна особливість караїмства – відмова визнавати святість Талмуду.

Хасидизм виник у Польщі на початку XVIII ст. Слово «хасид» означає «благочестивий», «зразковий». Хасиди вимагають від своїх прихильників «гарячої молитви», тобто гучної молитви зі сльозами на очах.

Реформований іудаїзм виник на початку XIX ст. в Німеччині. Головне в ньому – обрядові реформи.

У віровченні іудаїзму можна виділити вісім основних положень. Ці навчання:

1) про священні книги;

2) надприродні істоти;

3) Машиаха (Месію);

4) пророків;

5) душу;

6) загробне життя;

7) харчові заборони;

8) суботу.

Священні книги іудаїзму можна розділити на три групи. До першої групи входить одна книга – та, яку називають словом Тора (в перекладі з івриту – «Закон»). Друга група містить знов тільки одну книгу: Танах. До третьої групи входить деяка кількість книг-томів (а в кожному томі певна кількість творів). Ці збори священних книг називаються словом Талмуд («Вивчення»).

Тора – найголовніша, найшанованіша книга в іудаїзмі. В ній зібрані релігійні догмати. Всі екземпляри Тори з давніх часів до наших днів пишуть вручну на шкірі. Тору зберігають у синагогах (так сьогодні називають молитовні будинки іудеїв) в особливій шафі. У деяких книгах пишуть, що Мойсей вважається автором Тори. Що стосується істориків, то вони думають, що Тора написана тільки людьми і почала вона створюватися в XIII ст. до н. е. Тора – це одна книга, але вона складається з п’яти книг-творів. Тора написана на івриті.

Танах – це одна книга, яка складається з двадцяти чотирьох книг-творів. А ці двадцять чотири книги діляться на три частини, і кожна частина має свою назву. У першу частину Танах входить п’ять книг, і ця частина називається Торою. Перша священна книга, яка називається Торою, є одночасно складовою частиною другої священної книги під назвою Танах. У другу частину – Невіїм («Пророки») – входить сім книг, у третю – Хтувім («Писання») – дванадцять книг.

Талмуд – це певна кількість книг-томів. В оригіналі (написаний частково на івриті, частково арамейською мовою) перевидана в наш час, – це 19 томів.

Згідно з головною ідеєю цього вчення, віруючі мають шанувати пророків. Пророки – це люди, яким Бог дав завдання і можливості віщувати людям істину. У Танах згадуються 78 пророків та 7 пророчиць. Шанування пророків в іудаїзмі виражається у формі поважної розмови про них у проповідях і в побуті. Серед усіх пророків виділяються два великих: Ілля та Мойсей. Цих пророків шанували також у формі особливих ритуальних дій під час релігійного свята Пейсах.

Навчання про душу мають усі релігії класового суспільства. В Іудаїзмі існує кілька головних його пунктів. Душа – надприродна частина людини. Ця відповідь означає, що душа, на відміну від тіла, не підкоряється законам природи. Душа не залежить від тіла, вона може існувати і без нього. Душа існує як цілісне утворення або як сукупність найдрібніших частинок, душа кожної людини сотворена Богом.

Іудеї мають дотримуватися певних харчових заборон. Найбільші з них три. По-перше, їм не можна вживати в їжу м’ясо тих тварин, які в Торі названі нечистими. Список нечистих тварин на основі вивчення Тори складають рабини. У нього, зокрема, входять свині, зайці, коні, верблюди, краби, омари, устриці, креветки та ін. По-друге, їм заборонено вживати в їжу кров. Тому можна харчуватися тільки знекровленим м’ясом. Таке м’ясо називають «кашерним» («кашер» з івриту перекладається як «відповідний», «правильний»). По-третє, заборонено одночасно вживати м’ясну і молочну їжу (наприклад, пельмені зі сметаною).

Іудаїзм був важливим ідейним джерелом для двох найбільших релігій світу – християнства та ісламу. Дві головні священні книги іудаїзму – Тора і Танах – стали священними також й для християн. Багато ідей цих книг були повторені у священній книзі мусульман – Корані.

Висновки. Національно-державні релігії сформувалися в процесі історичного розвитку країн як самобутні системи і відображали специфічні природні, соціальні та культурно-духовні фактори окремої країни. Релігія взаємодіє із зовнішнім етнокультурним середовищем і трансформується під його впливом. Значний вплив на транс­формацію релігії здійснюють політичні, соціальні, економічні, демографічні, географічні чинники. Національно-державні релігії, які не змогли трансформуватися до нових умов життя, занепадали, звільняючи місце більш пристосованим релігіям.