6.2.| Основні положення віровчення та культова практика ісламу

Основні положення віровчення ісламу викладені в священній книзі – Корані (араб. ал-Куран| – читання, точніше, декламація вголос наперед підготовленого тексту) – запис проповідей Мухаммеда, які він зробив у Мецці та Медині між 610 і 632 рр. Існуючий текст Корану містить 114 сур (розділів). Хоча сури не мають хронологічної послідовності, проте вони діляться на «мекканські» і «мединські». Цей поділ відповідає періоду перебування Мухаммеда в Мецці та Медині. У Корані, складеному після смерті Мухаммеда ніби за його розповідями|оповіданнях|, зібрані|повизбирувані| легенди, міфи, персонажі зі|із| Старого і Нового Заповіту з|із| традиційними арабськими віруваннями та переказами. Адам, Ной (Нух), Аврам (Ібрагим), Мойсей|Моісей| (Муса), а також Ісус (Іса) сприймалися мусульманами як попередники пророка Мухаммеда.

У Корані є трансформовані міфи про Адама та Єву, створення світу і людини, про Вселенський|всесвітній| потоп й ін. У ньому знайшли від­дзеркалення|відображення,відбиття| іудейсько-християнські ідеї єдинобожжя, посередника між Богом та людьми, божественності Священного писання, замо­гильної плати|плати| за мирське життя. Зі стародавніх|древніх| арабських вірувань іслам позичив культ Кааби| |із| «чорного каменя» (напевно, метеоритного походження). Бог племені курейшитів| Аллах перетворився на єдиного Бога всіх арабських племен. Етичне і правове вчення|навчання,вчення| ісламу в деталях викладене в Сунні – збірці|збірнику| переказів (хадисів|) про те, як діяв Мухаммед у різних життєвих ситуаціях. Сунна| теж|також| змінювалася, охоплюючи все нові елементи. Заснували збірку|збірник| переказів соратники Мухаммеда; канонічною книгою мусульман вона стала з|із| ІХ ст. Сунна| містить|утримує| матеріали з|із| різних джерел: давньоарабских| переказів, Тори, Євангелія, творів|добутків| персидських та іранських мислителів. Сунна разом з Кораном – головні джерела мусульманського права, шаріату.

Віровчення ісламу ґрунтується на таких основних положеннях:

1. Віра в Аллаха, доведена до логічно завершеного монотеїзму. Аллах (араб. ал-Ілах – божество) – Бог єдиний, вічний, мудрий та всемогутній, всемилостивий. Аллах – і Творець всього сущого, і верховний суддя, чудово обізнаний про все, що відбувається в світі.

Взагалі в Аллаха 99 імен, або епітетів, під якими його знають люди.

Складовою віри в Аллаха є віра в існування ангелів і духів (джинів).

2. Віра в передвічність Корану, списки якого споконвіку існували на небесах, поки не були перенесені ангелом Джібрілом від престолу Аллаха на найближче до землі небо, а вже звідти його зміст впродовж 22 років передавався пророку Мухаммеду, починаючи з 610 р. за християнським календарем. Якщо Коран створений Аллахом, тоді зрозуміло, чому мусульмани в своєму житті мають керуватися тільки довершеними розпорядженнями, що містяться в цій божественній книзі.

3. Віра в замогильну подяку. Його необхідність розуміється так: довершений Бог створює довершений світ, і людина, яка провела в цьому світі такий нетривалий час, не має випадати із загального плану творіння, а тому приречена на вічне життя.

Ця віра покоїться на трьох догматах, схожих з християнським віровченням:

1. про безсмертя людської душі;

2. існування пекла і раю;

3. неминучість останнього – Судного дня світу, коли всі одержать подяку за свої справи.

4. Віра в божественне визначення. Ця віра витікає з|із| віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи|речі| ще до створення|створіння| світу були занесені в особливі скрижалі, та є|з’являється,являється| зворотним боком віри в замогильну подяку.

Культова практика ісламу. Шаріат. Розберемо тепер докладніше п’ять «стовпів» культової практики ісламу.

1. Проголошення першого і найважливішого положення|становища| символу віри – аш-шахади|, який свідчить: «Немає ніякого|жодного| божества, окрім|крім| Аллаха, а Мухаммед – посланник|посланець| Аллаха».

У цьому виразі чітко і недвозначно висловлена основна ідея монотеїзму, доведена до повного|цілковитого| логічного завершення. Тому триразове|трикратне| проголошення шахади| перед духовною особою|обличчям,лицем| складає ритуал обернення|звертання,ставлення,обігу| в іслам.

2. Ритуальна молитва (араб. ас-салят, перс. намаз) – обов’язкова п’ятикратна молитва: на зорі, опівдні, вдень, на заході, перед сном, здійснювана в індивідуальному порядку, рідше колек­тивно.

Важливою особливістю ритуальної молитви є те, що в ній правовірні нічого не просять у Аллаха, проте вступають з ним в тісний духовний зв’язок.

3. Піст (араб. ас-саум|, перс. рузе|), який розуміється як «утримання від їжі, пиття, статевої близькості». Піст у мусульман один. Триває мусульманський піст цілий місяць, дев’ятий за місячним календарем (30 діб) – рамадан| (перс., тюрк. рамазан). Піст|піст| у священний місяць рамадан| став обов’язковим вже в перші десятиліття існування ісламу.

4. Милостиня (араб. закят) – обов’язковий щорічний податок, який кожен мусульманин, що має певну власність (наприклад, не менше п’яти верблюдів або тридцяти кіз чи овець) або що має певний дохід, платить на користь бідних побратимів по вірі (у середньому 2,5% від прибутку або майна).

5. Паломництво (араб. ал-хадж) – вважається, що кожен повнолітній мусульманин за наявності фізичних і матеріальних можливостей має хоч би раз у житті відвідати «святі місця», в першу чергу Каабу в Мецці. Той, хто не може через ті або інші причини здійснити хадж самостійно, може прислати замість себе «заступника».

Той, хто зробив хадж, одержує почесний титул хаджі й право на носіння особливого головного убору – зеленої чалми. В день Страшного суду хаджі зможе вступитися перед Аллахом за 400 своїх рідних і близьких.

Окрім п’яти вказаних «стовпів», правовірні мусульмани мають дотримуватися менш значних розпоряджень і заборон. До їх числа належать такі:

1.  Сувора|сувора| заборона робити|чинити| зображення Бога, а також взагалі зображувати|змальовувати| живі|жваві| істоти.

1.  Заборона вживати|використовувати| свинину, м’ясо падалі або пити кров.

2.  Заборона вживати|використовувати| спиртні напої, одержані|отримані| в результаті|унаслідок,внаслідок| процесу бродіння.

4.  Заборона грати в азартні ігри.

4.  Заборона стягувати відсотки|проценти| і займатися лихварством.

Найважливішими обрядами в ісламі слід вважати|лічити| обрізання тажертвопринесення, яке здійснюється|скоюється,чиниться| в ознаменування значущих подій у житті правовірних.

Як і в інших релігіях, у культовій системі ісламу значне місце приділяється релігійним святам. Розглянемо найзначніші з|із| них|слідуючі|.

День жертвопринесення, відомий нам під тюркською| назвою Курбан-байрам. Наголошується в пам’ять біблейського прабатька|праотця| Аврама (Ібрагима), який збирався принести в жертву Богу свого сина. Ось|от| і кожен віруючий зобов’язаний зарізати разом з читанням молитви вівцю, барана, корову, верблюда або коня.

Ураза-байрам – свято закінчення поста|посту|, свято разговіння|, або малого жертвопринесення. Триває це свято три дні. У ці дні віруючі мають дати звіт про те, як вони провели пост|піст|. Якщо вони порушили пост|піст|, то зобов’язані принести жертву або сплатити духівництву|духовенству| певну винагороду.

Мірадж – свято на пам’ять чудової|дивної| нічної подорожі|мандрівки| пророка Мухаммеда з|із| Мекки до Єрусалиму і далі до Престолу.

Мавлюд – день народження Мухаммеда. Як і будь-яке інше свято, воно супроводжується|супроводиться| урочистим богослужінням, посиленими молитвами, святковими столами|, загальним|спільним| примиренням, роздачею щедрої милостині.

П’ятниця (араб. даум| ал-джума|) – день відпочинку, який має таке ж релігійне значення, як субота в іудеїв і неділя у|в,біля| християн. Адже саме у п’ятницю, за твердженням мусульманської традиції, народився пророк Мухаммед, відбулося переселення з|із| Мекки до Медини, очікується початок Страшного суду.