4.3. Буддійське віровчення і культ

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розказували його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І лише через декілька сторіч після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зведень священних текстів буддизму, які одержали назву Тіпітака (букв. три корзини). Інша версія канону – так звана санскритська Тіпітака – була записана небагато пізніше в Індії. До наших днів від неї збереглися окремі фрагменти, відомі за перекладами на східні мови. У 1871 р. з метою впорядкування буддійського Священного писання в Бірмі був скликаний спеціальний собор. 2400 його учасників шляхом зіставлення різних списків і перекладів, Тіпітаки створили єдиний уніфікований текст.

Частіше за все Тіпітаку розділяють на три великі частини:

• Віная-пітака («Корзина статуту»);

• Сутта-пітака («Корзина повчання»);

• Абхідхарма-пітака («Корзина чистого знання»).

Сутність буддійського віровчення в найконцентрованішому виді виражають так звані «4 благородні істини буддизму», сфор­мульовані Просвітленим в одній з перших своїх проповідей.

Перша благородна істина буддизму свідчить: «Сутність життя – страждання». Ці страждання заподіюють людині буквально все: «народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, з’єднання з неприємним – страждання, розлука з приємним – страждання, неотримання чого-небудь бажаного – страждання; коротше кажучи, схильність до існування є стражданням».

Друга благородна істина говорить про джерело страждань: «Це спрага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволенням і пристрастями, яке знаходить задоволення тут і там, а саме: жадання насолоди, жадання існування, жадання загибелі». ^.

Жадання життя, за вченням буддизму, виникає з трьох джерел – ненависті, обману і «плотських утіх».

Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: «Це повне безслідне знищення цієї спраги, відмова [від неї], відкидання, звільнення, залишення».

Нарешті, четверта істина стосується шляху, який веде до знищення страждання. Будда дійшов переконання, що обидві відомі крайнощі – й життя, повне задоволень, і життя складене з добровільним обмеженням своїх бажань, фізичної праці та вправ, добровільної самоти – рівно далекі від «правильного шляху». Цей шлях лежить посередині, й веде він «до умиротворення, зверхзнань, прояснення, нірвани». Серединний шлях називають ще восьмирічним шляхом, тому що він складається з восьми ступенів:

1. Правильні погляди – необхідно вірити в «4 благородні істини», щоб не відхилитися від шляху, наказаного Буддою.

2. Правильна рішучість – готовність оволодіти своїми відчуттями і бажаннями, прагнення зосередитися на тому, щоб вести життя відповідно до «4 благородних істин».

3. Правильна мова – правдива, доброзичлива, миролюбна, позбавлена марного базікання і ненормативної лексики.

4. Правильна поведінка заснована на неспричиненні шкоди всьому живому; стриманості від плотських задоволень; стриманості від умисного пошуку вигоди.

5. Правильний спосіб життя – мирний, чесний, чистий; культивування некорисливого ставлення до життя і звички жити чесною працею, отримання тільки заслуженого.

6. Правильне зусилля – зусилля, спрямоване на досягнення чо­тирьох великих цілей: уникати всього, що заважає порятунку; перемогти те, що прив’язує до життя; розвинути досягнуті успіхи; зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага – активна пильність людської свідомості, його концентрація на чотирьох задачах зречення:

• тіла, від усвідомлення своєї єдності з ним, вироблення звички бачити в ньому виключно зовнішній об’єкт щодо свого «Я»;

• від відчуттів, звільнення від їх впливу, через який ми прив’язуємося до життя, розгляд їх як швидкоплинних тілесних функцій;

• думок, які породжуються нашими відчуттями й егоїстичним «Я» і спонукають людину до дій, що перетворюють її на заручника сансари;

• об’єктів думок, тобто від схильності сприймати навколишній світ через його зовнішні матеріальні прояви.

8. Правильне зосередження – правильні методи зосередження і медитації, які ведуть до отримання внутрішнього спокою.

Людина, яка пройшла «восьмирічний шлях», досягає спочатку прояснення (самадхи), а потім і нірвани. Слово «нірвана» в перекладі із санскриту означає «згасання». Нірвана – це внутрішній стан людини, за якого згасають, притуплюються всі відчуття та схильності, а разом з ними і сприйняття навколишнього світу. У нірвані перебуває свідомість, звільнена від всіх бажань і прагнень. Нірвана настає тоді, коли зі свідомості відкидаються гнів й ненависть. Нірвана настає, коли людина позбавляється від невідання (незнання), дурості, схиль­ності до помилкових повчань. Нірвана настає, коли зникають відмінності й афекти.

Підводячи підсумки сказаному, можна зробити висновок, що сутність віровчення буддизму зводиться до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрішньої свободи, скинути всі кайдани, якими сковує її життя. Тим самим Будда спробував переосмислити навчання релігійної системи Стародавньої Індії – брахманізму – про панування закону Карми над кожною окремо взятою людиною. Будда вчив, що не тільки Карма підпорядковує собі будь-яку людину, але що кожна людина може вирватися із сансари завдяки індивідуальному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від своїх національних або соціальних відмінностей, мають у своєму розпорядженні рівну нагоду для прояснення.

Цікаво уточнити, в кого вірять буддисти. Буддизм не належить ні до монотеїстичних, ні до політеїстичних релігій. Правда, Будда не заперечує існування богів та інших надприродних істот, але вважає, що вони підлеглі дії закону Карми і не можуть допомогти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед людей можуть з’явитися істоти, з яких складається своєрідний пантеон буддизму. Полягає він з Будд, бодхисаттв і архатів.

У буддійській міфології багато священних рослин та тварин. Перш за все, це дерево бодхі з роду фікусових, під яким на Будду зійшло прояснення. Другим за популярністю є лотос. Всі вищі персонажі пантеону буддизму часто зображуються сидячи на квітці лотоса.

Найулюбленіша тварина буддизму – газель – на згадку про ті дві газелі, які першими вийшли з лісу і стали слухати першу проповідь Будди.

Серед тварин дуже поважані також змії (нагайни, наги). Цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном у момент його перебування в стані споглядання. Інші популярні тварини – слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто виступають як постають або навіть замінники вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону, виконують роль їх символів.

На практиці людина, яка прагне досягти нірвани, має пройти в своєму релігійному житті три основних ступеня.

На першому ступені вона має увірувати в Тріратну (букв. три скарби): Будду, навчання Будди (Дхарму) і буддійську общину Сангху.

На другому ступені вести праведне життя, яке зводиться до п’яти заповідей:

1) не заподіювати шкоди нічому живому;

2) не красти;

3) не перелюбствувати;

4) не говорити неправди;

5) не пити спиртних напоїв і не вживати дурманних речовин.

Нарешті, останньою умовою досягнення нірвани, вищого та останнього ступеня культової практики є в буддизмі медитація.

Власне культова практика, обов’язкова для всіх віруючих, у буддизмі не одержала такої деталізації та регулярності, як у християнстві або ісламі. Точніше кажучи, практика чернечої аскези в буд­дизмі настільки сувора і своєрідна, що втрачає найважливішу якість будь-якої ритуальної дії – символічний характер, і націлює ченця на безпосередній контакт з надприродним. З іншого боку, релігійний культ мирських послідовників буддизму настільки розмитий і гармонійно злився з ранніми релігійно-культовими нашаруваннями, особливо індуїстами, що втрачає інші найважливіші властивості культу – деталізованість, стійкість.

Релігійне життя віруючих зводиться до відвідувань «святих» місць – народження, прояснення, смерті Будди, ступ з якою-небудь реліквією або місцевого храму.

Найпоширеніші релігійні обряди буддизму – поклоніння і приношення.

У буддизмі вперше в історії релігії з’являється чернеча організація – сангха. За своїм устроєм буддійська сангха копіює староіндійську сільську громаду. Доступ до неї був відкритий всім охочим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної прина­лежності, за невеликими виключеннями: рабів, незаможних боржників, людей, що перебувають на державній або військовій службі, інфекційних або психічнохворих.

Переважна більшість буддійських ченців – чоловіки. Проте є і жінки-черниці.

Перша спроба створити стаціонарні монастирі та єдину церковну організацію була зроблена в III ст. до н. е. Проте постійно діючі монастирі з’явилися вперше тільки на межі двох ер. У наші дні мо­настирі є в багатьох селах. У містах звичайно їх декілька. Саме мо­настирі стають центрами проведення релігійних церемоній на великі свята. Вони існують як за рахунок добродійності або багатих родичів ченців, так і за рахунок державних субсидій.

Подібність централізованої церковної організації у буддистів існує тільки в Тибеті, де затвердився особливий різновид буддизму – ламаїзм, і в Таїланді, де, як вже мовилося, він проголошений офіційною релігією. Зараз у світі налічується щонайменше 1,5 млн ченців. Найбільше їх порівняно із загальною кількістю населення в Тибеті – 20-25%.

Буддійські свята не так численні, як в інших релігіях. Вся річ у тому, що три найзнаменніших події в житті Будди – народження, прояснення та занурення в нірвану відбулися в один день травневого повного місяця. Цей день і вважається головним святом у буддизмі, й святкується він у квітні-травні грандіозними карнавальними ходами, добовими читаннями священних текстів, присвячених життю та переродженню Будди. До цього в лютому-березні за християнським календарем проголошується свято відкриття Буддою основних принципів свого навчання людям. Потім, у червні-липні, відбувається свято, яке знаменує початок трьохмісячного поста періоду дощів. За переказами, в цей період Будда піднявся в своєму медитативному спогляданні на сьоме небо і проповідував там своє навчання богам та своїй матері, що одержала внаслідок передчасної смерті сприятливе переродження. Саме сезон дощів вважається особливо сприятливим для прийняття тимчасових чернечих обітниць. У ці дні ченці одержують особливо багато дарів, їм також видається одяг, яким вони користуватимуться протягом всього наступного року. Тканину чернеча община підбирає заздалегідь, а потім за добу з неї потрібно зшити чернечий одяг.