1.2. Поняття і сутність релігії. Класифікація релігійних уявлень

Етимологія терміну «релігія» походить від лат. слова «rеligio», що означає – благочестя, побожність, святиня, предмет культу.

В європейській культурі це поняття поширюється, починаючи приблизно з XVI ст. До цього слово «релігія» іноді зустрічалося без постійного значення, а замість нього вживалися синоніми «віра», «вірування», «побожність».

Разом з тим слід уточнити, що в інших культурах сукупність явищ, які відповідають за змістом слову «релігія», передається іншими поняттями. Наприклад, у санскриті (священна і літературна мова буддизму та індуїзму) це слово «дхарма» – вчення, доброчесність, моральна якість, закон, взірець, порядок, всесвіт. В ісламі використовується поняття «дін», що означає безумовну відданість Аллаху, віру в абсолютну обумовленість його волею всіх подій, що відбуваються в людському житті, яка спонукає до добросовісного виконання основних релігійних приписів.

Пояснення значення слова «релігія» дає можливість прояснити її важливі особливості (зв’язок із вищим священним, шанування священного, духовні прагнення), проте не дає відповіді на більш суттєві питання. Що ж таке релігія? Сучасна соціальна наука та гуманітарна думка виробили кілька підходів до пояснення сутності релігії. Всі ці підходи мають одну спільну рису: вони стверджують, що в основі релігії лежать не розмірковування, не логічні доведення чи аргументи, а чуття, почуття, глибинні душевні поривання, емоції. На першому плані тут стоїть віра, тому інколи релігію визначають просто – це є віра у надприродне.

Наука розглядає релігію як важливий складовий елемент культури і застосовує до вивчення питання про її походження всі наукові методи дослідження. Наукові методи базуються на фактах. Ці факти в даному питанні постачають різні історичні науки: археологія, антропологія, етнографія, порівняльне мовознавство і т. ін.

Історичні факти свідчать про те, що протягом тривалого часу близько 1,5 мільйони років відбувався процес становлення людства. Цей процес пройшов певні важливі етапи, але приблизно 35-40 тисяч років тому завершився формуванням сучасного типу людини, людини роду homo sapiens (розумної людини). Археологічні розкопки показують, які в цей період існувала практика поховання первісних людей, які при похованні дотримувалися певних обрядів: тіла померлих покривали червоною фарбою – охрою, поруч з ними клали зброю і предмети домашнього вжитку. Археологами також були виявлені наскальні малюнки, на яких зображувалися люди і тварини, іноді люди зображувалися рядженими в звірині шкури, а іноді – це були напів­тварини-напівлюди. На основі знахідок вченими були зроблені висновки, що в цей період історії можна говорити про існування релігії.

Отже, можна погодитися з думкою вчених, що релігія існує з тих пір, як існує людина сучасного типу, людина розумна, але людство саме сформувалося в процесі еволюції. Отже, сформувалася і релігія як частина людського життя, його культури. Далі науковий історичний підхід вимагає розглядати всі явища і процеси як такі, що мають якийсь початок, стадію виникнення. І, природно, постає питання: як же виникла релігія? Археологічних та етнографічних фактів для відповіді на це питання явно недостатньо. І тут наука стає на хиткий ґрунт, а вчені змушені вдаватися до гіпотез, припущень, для підтвердження яких недостатньо емпіричного матеріалу. Тому всі існуючі теорії виникнення релігії мають імовірнісний і значною мірою умоглядний характер.

Причинами виникнення релігії наука вважає брак знань і невміння пояснити багато явищ життя людини, страх перед силами природи, перед смертю, необхідністю закріпити соціальний розділ та існуючий порядок, а також потреба людини мати захист (хоча б ілюзорний).

Отже, релігійні уявлення виникають в епоху палеоліту (давньокам’яний вік, 40 тис. років тому). Феномен релігії пов’язаний безпосередньо з трьома факторами:

1) завершення антропогенезу;

2) поява мовленевої діяльності;

3) зачатки теоретичного мислення, що надало можливість відриву думки від дійсності.

Тобто, поява людини сучасного типу співпадає у часі з появою релігії. Тому релігія як частина культури, з одного боку, відділяє людину від тваринного світу, а з іншого боку є обов’язковим елементом розвитку і становлення людської цивілізації.

Релігія – одна з форм суспільної свідомості, світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка та специфічні дії (культ), які ґрунтуються на вірі в існування (одного або декількох) богів, «священного», тобто того або іншого різновиду надприродного. Головною ознакою релігії є віра у надприродне.

Класифікація релігійних уявлень. З ускладненням людського суспільства відповідно змінювалися й ускладнювалися і релігійні уявлення. Філософське осмислення природи релігійного феномена передбачає вияв спільних ознак різних груп релігій та їх класифікацію. Історія релігієзнавства знає багато різноманітних типологічних схем і періодизацій історії релігій.

Існує, наприклад, така систематика релігій:

1. політеїзм – монотеїзм;

2. природні – етичні релігії;

3. живі – мертві (існуючі зараз та зниклі);

4. за географічною ознакою (релігії Заходу, Сходу) і т. ін.

Тобто, в класифікації релігії потрібно ясно визначитися, що саме класифікується, яка ознака покладена в основу систематизації.

Оскільки в релігієзнавстві наявний історичний аспект, то най­зручнішою і найпоширенішою в науковій літературі систематизацією релігійних уявлень є класифікація релігій з точки зору їх еволюції, де акцентується увага на послідовності розвитку релігійних культів.

Таким чином, можна подати таку класифікацію релігій:

1) первісні (родоплемінні релігії) – це примітивні релігійні уявлення первісної епохи: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм. У межах міфологічного комплексу вони формувалися у всіх народів світу. Нині родоплемінні релігії продовжують існувати у реліктових культурах. Вони також є складниками обрядово-культових дій сучасних релігій;

2) національно-державні (національні, етнічні, локальні) релігії – це релігії, які склалися в межах певних держав або етносів і які не вийшли за їх межі: іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм. Їм притаманна детальна ритуалізація буденної поведінки, побуту, специфічна обрядовість, чітка й сувора система заборон і приписів. Більшість цих давніх релігій вже зникла. Ті, що зараз існують, мають переважно розповсюдження в країнах Азії;

3) світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Попри генетичний зв’язок із родоплемінними та етнонаціональними релігіями останні суттєво відрізняються від родоплемінних: виходять за межі конкретного етносу чи певної країни, а їх носіями є представники різних рас, націй, різних континентів планети; з’явилися в епохи докорінних історичних змін, в умовах становлення світових імперій; у їх виникненні та розвитку велику роль відіграли засновники: Сіддхартха Гаутама, Ісус Христос, Мухаммед; мають розвинену систему віровчення, культу й організації; глибоко гуманістичні за своєю сутністю, світові релігії надають людині свободу дій, налаштовують її на постійне самовдосконалення, пропонують їй безсмертя; їм усім притаманні духовні практики, спрямовані на вивільнення людини від пристрастей, на розвиток її емоційної мудрості, здатності до морально-етичного жит­тя, на виховання духовності й пізнання великодушності та радості служіння.

4. Неорелігії (нетрадиційні, нові, модернові) релігії. Нетрадиційні нові релігії, які з’явилися у великій кількості останнім часом, генетично походять від будь-якої національно-державної або світової релігії, але вже не пов’язують себе з нею, претендуючи на власну унікальність та універсальність. Ці релігії охоплюють:

1. релігії орієнтального напряму або східні релігійні течії (Товариство свідомості Крішни, Всесвітня чиста релігія, Центри Шрі Чинмоя, Рух Махаріші, Послідовники Саї-Баби та ін.);

2. неохристиянство або нехристиянські течії та течії християнського коріння (Церква повного Євангелія, Союз церкви Божої України, Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Церква живого Бога, Церква воскреслого Христа, Церква нового Єрусалиму тощо);

3. синтетичні неорелігії (Церква єднання, Віра Багаї та ін.);

4. езотеричні об’єднання («Всесвітнє теософське товариство», асоціація «Жива етика» (Агні-йога));

5. сайєнтологічні рухи (Діанетика, Наука розуму, Християн­ська наука та ін.);

6. неоязичництво (друїдизм, ведизм, арійський рух, Рідна віра, РУН-віра, Собор рідної українсь­кої віри та ін.);

7. демоністичні культи (сатаністи).