5.4. Напрями християнства

У 395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався процес розділення римської й константинопольської церков, який завершився у 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької (з грец. – вселенський), а східна – православної (з грец. – правовір’я).

Православ’я. Православ’я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков – Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років ХХ ст. у вселенському православ’ї існували ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська та Естонська.

Основу православного віровчення складає Біблія («Святе Письмо»), «Святий Переказ» (який охоплює рішення перших семи вселенських соборів (IV-IX ст.), а також теологічна й філософська спадщина, політико-соціальні доктрини «вчителів церкви», християнських письменників II-VIII ст. – Юстина, Тертулліана, Климента Олександрійського, Орігена, Василя Великого, Григорія Міського, Августина тощо), «Символ віри», затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.

Християнська ортодоксія розглядає земне життя як підготовку до вічного блаженства в потойбічному світі, вимагає від пастви невтомних молитов, сумлінного відвідування храмів, ретельного дотримання релігійних обрядів і відповідних християнській моралі вчинків. Головним складником православ’я як вчення є віра в надприродні сили та явища. Православ’я має в своєму пантеоні неосяжну кількість надприродних істот, яким вклоняються віруючі: всемогутній Бог, найвища нематеріальна сила, безплотний дух, творець і управитель світу та його протилежність – не менш могутній Люцифер, диявол, Богом створений, проте занепалий ангел.

Православна церква дотримується рішення третього вселенського собору в Ефесі (431 р.) про визнання діви Марії Богородицею, матір’ю Ісуса Христа, народженого внаслідок непорочного зачаття. Вшанування діви Марії як богині, заступниці знедолених, має на меті піднести авторитет православної релігії серед віруючих жінок.

З православного віровчення постає діяльнісний бік релігії, її культ. У православ’ї він має свої особливості, видові відмінності, що формують віросповідну подобу церкви. Серед культових особливостей православ’я слід зазначити поклоніння іконам, нетлінним мощам, культ хреста й очисної сили води. Православ’я, подібно до інших релігій, широко застосовує магічні дії, покликані вплинути на надприродні сили.

Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. В православній церкві є чорне, або чернече, і біле (яке перебуває в шлюбі) духовенство. Вищі цер­ковні звання єпископа, архієпископа, патріарха належать виключно чорному духовенству.

Католицизм – один з трьох основних напрямів християнства, що має низку особливостей у віровченні, відправленні культу та організації. Сучасний католицизм поширений у країнах Європи, Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії й нараховує 1 млрд 17 млн 580 тис. віруючих.

Основою віровчення католицької церкви є Біблія та свята спадщина, яку становлять рішення 21 собору, повчання римських пап і так званих отців церкви (провідних богословів).

Стрижнем віровчення є християнський Символ віри.

Католицькі богослови, на відміну від православних, вважають за необхідне до основ віровчення вводити нові догмати. Першим відступом від загальноприйнятих у християнстві догматів був догмат про те, що благодать Господня надходить не лише від Бога-отця, а й від Бога-сина (філіокве). У 1950 р. Папа Пій XII ввів догмат про вознесіння діви Марії після смерті на небо. У 1964 р. Папа Павло VI проголосив Богородицю «матір’ю церкви». Всі ці доповнення були введені папськими енцикліками (розпорядженнями).

Одним із основних є догмат про главенство папи римського в християнстві. Цей католицький догмат обґрунтовується тим, що папа є спадкоємцем апостола Петра, а останній був призначений заступником Ісуса Христа на землі й названий засновником церкви.

Важливе місце в католицизмі посідає догмат про право церкви забирати у святих «надлишок добрих справ», нагромаджувати їх у себе (скарбничка добрих справ) і продавати тим людям, у яких не вистачає для спасіння власних добродійних вчинків. Квитанції про факт продажу як гарантія законності вчиненої операції видавались як папські грамоти, що називались індульгенціями (від лат. indulgentia – милість, прощення). Догмат про чистилище – місце, де перебувають душі грішників перед тим, як потрапити у потойбічний світ – має стимулювати пожертвування на користь церкви з боку рідних і близьких померлого католика, вселяти надію, що часті пожертвування, наймання служб за упокій душі небіжчика прискорюють очищення від гріхів та допомагають їй швидше потрапити до царства Божого.

Особливе значення в католицизмі відіграє догмат про непогрішимість папи римського, коли він виступає з питань релігійної віри і моралі. Православні віруючі, протестанти цих католицьких догматів не визнають.

Багато специфічних особливостей має культ католицької церкви. Богослужінню притаманна пишна театралізованість. Вона відправляється в супроводі музики. В інтер’єрах храму домінують скульптури. Під час богослужіння католики в храмі сидять, а коли стають на коліна, то підкладають подушечки. Вони хрестяться п’ятьма пальцями з лівого плеча на праве.

У католицизмі більше, ніж в інших релігіях, поширений культ діви Марії. Богородиці присвячено цикл релігійних свят, вона розглядається як заступниця жінок і зразкова мати.

Католицька церква як релігійна організація має свою організаційну структуру. Її низова ланка – церковні парафії. За територіальною ознакою вони об’єднуються в єпархії. На основі їх утворюються архієпископства та митрополії. Зазначені організаційні структури очолюються єпископами. Сукупність єпархій чи архієпархій у межах однієї держави утворює національну католицьку церкву, яку очолює кардинал. Ніякої самостійності національні церкви не мають. Вони є складовими частинами єдиної католицької церкви і повністю належать папі римському.

Особливістю католицького духовенства є те, що всі священики та ченці мають дотримуватися целібату, тобто не одружуватися. За­гальна кількість католицьких священиків і ченців у світі нині сягає понад 2 млн чоловік.

Папа римський – голова католицької церкви, якого обирають довічно з числа кардиналів. У руках папи сконцентрована вся цер­ковна і світська влада в межах католицьких конфесій та Ватикану.

Собор – вищий законодавчий орган римо-католицької церкви. Скликається за потребою. Для вирішення поточних справ при папі як дорадчий орган діє синод, або кардинальська колегія, до складу якої входять 140 кардиналів, серед них переважають європейці та представники США.

Інквізиція – особливий трибунал у структурі католицької церкви, діяв з XIII ст. для переслідування єретиків: в основному прогресивних учених і мислителів, інакодумців та маронітів (вихрещених євреїв). Нині вона широко використовує методи релігійного впливу, тобто анафему та відлучення від церкви католиків.

Ордени – чернечі об’єднання з власним статутом, що відігравали значну роль у католицькій церкві. Нині існує близько 140 чернечих орденів, які об’єднують 150 тисяч ченців і понад 900 тисяч чорниць.

Католицька церква має величезні фінансові кошти. У Ватикані діє «Банк святого духу», що має свої філії у багатьох країнах світу. Ватикан вважається великою фінансовою державою, річний бюджет якої становить понад 200 млн доларів. Отже, католицька церква є досить впливовою інституцією сучасного світу.

Протестантизм виник у XVI ст. в результаті розколу католицизму, пройшов складний шлях історичного розвитку і має велику кількість течій. До раннього протестантизму належить лютеранство (Німеччина, Скандинавські країни), цвінгліанство та кальвінізм (Швейцарія, Нідерланди), анабаптизм (Німеччина, Нідерланди), англіканство (Англія), пресвітеріанство (Шотландія) та ін.

До пізнього протестантизму належать течії, більшість з яких виникла або найбільш розвинена в США: баптизм, методизм, квакери, адвентизм, свідки Ієгови, мормони, п’ятидесятники тощо.

Лютеранство складається в епоху Реформації зусиллями як самого Лютера, так і його сподвижників, у першу чергу, – Меланхтона, який висловив основи навчання в «Аугсбургзькому сповіданні». Основи лютеранського віровчення висловлені в «Книзі згоди» (1580 р.), куди ввійшли вказані твори Меланхтона, лютеровські «Малий катехізис», «Великий катехізис», а також «Формула згоди». Для лютеранства характерні всі особливості протестантизму. Особливе місце займає вчення про порятунок вірою, а не справами. На сьогодні в світі налічується близько 100 млн лютеран (приблизно 10% християн). Половина всіх лютеран є членами земельних церков Німеччини.

Баптизм. Баптизм (від грец. baptizo – занурюю у воду) – один з важливих напрямків протестантизму. Виникає на початку XVII століття з конгрегаціоналізму в Нідерландах. В 1611 р. нове вчення було сформульовано в «Сповіданні віри англійців, що проживають в Ам­стердамі, в Голландії». Зберігає загальнопротестантське віровчення. Одна частина баптистів («часткові баптисти») вважає, що Бог ще до створення світу зумовив одних людей до порятунку, а інших – до загибелі. Інші («загальні баптисти») вважають, що Бог зумовив до врятування всіх, хто увірував у Христа. Крім вказаної особливості, баптисти керуються ще декількома основоположними принципами. До них належать:

1. Авторитет Біблії як надійного і цілком достатнього керів­ництва у вірі та в поведінці.

2. Релігійна свобода розуміється як свобода совісті.

3. Загальна місіонерська діяльність. У цьому зв’язку баптисти порівнюють себе з першими християнами, що несуть світло істини язичницькому оточенню, і бачать своє головне призначення в пов­торному завоюванні світу для Христа.

4. Колективізм у повсякденному житті та релігійній практиці, оскільки вважають життя в співтоваристві єдиновірців передвістям майбутнього життя в Царстві Христовому.

Проводяться регулярні збори кілька разів на тиждень (у неділю обов’язково). У традиціях баптистів сумісні збори з нагоди будь-яких знаменних подій у житті кожного з побратимів, взаємодопомога, шлюб усередині баптистських організацій.

Нині діє «Всесвітній баптистський альянс», який очолюється президентом і генеральним секретарем. Сьогодні більш ніж в 100 країнах світу налічується більше 80 млн баптистів. Найбільший центр баптизму – США, де баптисти складають другу за чисельністю (після католиків) релігійну групу.

П’ятидесятництво. П’ятидесятництво виникло на початку ХХ століття в США. Віровченню п’ятидесятників властиві два основні догмати:

• про «народження зверху», тобто щоб врятуватися потрібно покаятися в гріхах. Хто розкаявся («народжений зверху»), із їхньої точки зору, вже є врятований. «Народження зверху» пов’язано з водохрещенням Духом Святим;

• центральним у віровченні п’ятидесятників є догмат про «водохрещення Святим Духом». Водохрещення Духом Святим неодмінно має супроводжуватися отриманням яких-небудь духовних дарів. П’ятидесятники вірують, що водохрещення Духом Святим скоюється Ісусом Христом; воно відбувається під час проповіді, молитви, при покладанні рук, в інших обставинах із знаменням інших мов, причому «знамення інших мов» є виявом Духу Святого, джерелом сили для служіння через дари Духу Святого.

Таким чином, за навчанням п’ятидесятників, людина покликана відновити зруйнований первородним гріхом зв’язок з Богом.

Основою віровчення є догмат про зішестя Святого Духу на апостолів на 50-й день після воскресіння Ісуса Христа, унаслідок чого вони отримали дари пророцтва, говір на інших мовах й т. ін. Тому в п’ятидесятництві застосовується особливе Водохрещення Духом Святим.

На сьогодні це одна з найпоширеніших протестантських течій (близько 100 млн).