6.3. Основні течії в ісламі

Іслам не є єдиною релігійною організацією. Вже в другій половині VII століття виникли три напрями ісламу: харіджити, сунніти і шиїти. Безпосереднім імпульсом цього розділення стала суперечка про принципи спадкоємства релігійної та світської влади.

Харіджити (від араб. хараджи – що вийшов, повсталий) утворили самостійну течію в кінці VII ст. Вони виступали за рівність всіх мусульман, незалежно від походження і кольору шкіри. В традиційному ісламі затверджувалося, що головою релігійної общини – халіфом може стати тільки родич Мухаммеда, його нащадок за тією або іншою лінією спорідненості. За вченням харіджитів головою релігійної общини – халіфом може бути будь-який послідовник ісламу, обраний даною общиною. Община ж має право змістити будь-якого неугодного халіфа. Вже в середині VIII століття харіджити втратили свій вплив. На сьогодні існує одна харіджистська община – ібадіти (в Аммані та деяких районах Африки).

Велику частину сучасних послідовників ісламу складають сунніти і шиїти. Розділення ісламу на суннізм та шиїзм також відбулося в кінці VII ст. Суннізм є найбільшим напрямом в ісламі. Майже 90% мусульман є прихильниками суннізму.

Суннізм отримав свою назву від слова «сунна» – «Священний переказ» – збірка розповідей про життя і діяльність пророка Мухаммеда. Розповіді створені на свідоцтвах самого Мухаммеда, членів його сім’ї та перших послідовників пророка. Сунніти, спираючись на Коран і Сунну («Священний переказ»), розробили концепцію ісламської державності, згідно з якою державна влада має належати поважаному мусульманину через особливий договір (мубайї). Такий договір полягає між релігійною общиною (уммою), точніше її визнаними представниками, і претендентом на державну владу – майбутнім халіфом. Умови, яким має задовольняти майбутній халіф, сформував середньовічний богослов і правознавець Аль-Наварді. Ці умови зводяться до такого: халіф має бути мудштахидом (тобто мати репутацію і звання богослова-законознавця вищого рангу), походити з племені курейшитів, бути справедливим, мудрим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих. Це навчання було виправданням історичної практики, коли Арабським халіфатом правили Абу-Бекр, Омар, Осман та інші омейяди.

Послідовники шиїзму вважають, що державна влада має бо­жественну природу і має переходити у спадок прямим спадкоємцям – найближчим родичам пророка Мухаммеда. У VІІ ст. н. е. таким прямим спадкоємцем був Алі – двоюрідний брат і зять пророка Мухаммеда. Алі створив свою групу (партію) шиїтів (шаа – група, партія), організував змову, в результаті якої халіф Осман був убитий, а чет­вертим халіфом був проголошений Алі. Таким чином, шиїти вважають єдинозаконним спадкоємцем пророка Мухаммеда халіфа Алі та його прямих спадкоємців – імаму. Так виникло вчення шиїта про імамів – форму спадкоємства духовної та світської влади в іслам­ському су­спільстві.

Сунніти як основа віровчення і культу приймають всі основні положення віровчення, сформульовані в Корані та Сунні. Шиїти, як і сунніти, визнають абсолютний авторитет Корану, а в Сунні визнають лише ті хадіси, авторами яких є четвертий халіф Алі та його послі­довники. Разом з тим, шиїти мають власне «Священне писання» – ахбари, куди входять хадіси, пов’язані з творчістю Алі та його послі­довників.

Принципових відмінностей у культовій практиці між суннітами і шиїтами не існує. Ці відмінності лише пов’язані з особливостями історичного шляху розвитку шиїзму та місць його переважного роз­повсюдження.

Керують релігійним життям общин як у суннізмі, так і шиїзмі – мулли. Найбільш авторитетних і шановних духовних осіб, учених-теологів у шиїзмі називають «аятолла» (божественне знамення), а вище звання в гілці шиїта ісламу – «великий аятолла» (віддзеркалення Аллаха). Суннізм і шиїзм у свою чергу не є цілісною згуртованою організацією та єдиним віросповіданням. В їх рамках існують різні напрями і толки. Особливо велика кількість напрямів існує в шиїзмі.

Висновки. Іслам – наймолодша зі світових релігій. Він виник у VII ст. н. е. на Аравійському півострові. Іслам – релігія, що найбільш динамічно розвивається. Протягом XX ст. спостерігалося постійне зростання мусульман серед населення земної кулі. Головна особливість ісламу полягає в нерозривному зв’язку між релігійно-культовим і суспільно-політичним життям. На основі ісламу сформувалася високорозвинена цивілізація, що внесла невимірний внесок у скарбницю світової культури. Віровчення ісламу викладене в священній книзі – Корані. Мусульмани вірять у те, що «Немає ніякого божества, окрім Аллаха, а Мухаммед – Посланник Аллаха». Культова практика мусульман складається з обов’язкової щоденної п’ятикратної молитви, посту в священний місяць рамадан|, сплати добродійного податку, паломництва в священне місто – Мекку. Основні напрями в ісламі – суннізм і шиїзм – розходяться головним чином у питанні про те, кому має належати влада в мусульманській общині.