Тема 7 орфографія. Правописні норми сучасної української мови.

Грамотне оформлення ділових паперів забезпечується не тільки дотри-манням правил оформлення документів, але й знанням правил написання, що діють у мові, якою укладаються документи.

Орфографія (від гр. όρυος — правильний, γράφω — пишу; όρυογράφία — правопис) - розділ мовознавства, що встановлює й вивчає правила передачі звукового мовлення на письмі. Орфографія визначає, які слова писати разом, окремо або через дефіс, з великої чи з малої букви, як писати префікси й суфікси, окремі букви в корені й афіксах.

Правила передачі звукового мовлення на письмі формуються на підставі законів граматики і діють упродовж досить тривалого часу. Якщо виникає невідповідність між мовою і прийнятими способами передачі її на письмі, постає потреба змінити чинний правопис. Ці зміни, як зазначає акад. В.В. Ви-ноградов, мають відображати розвиток мови, який відбувається шляхом поступового і тривалого нагромадження елементів нової якості і відповідно відмирання елементів старої якості.

Орфографія будь-якої мови має відповідати трьом основним вимогам: бути єдиною, постійною, практичною.

«Єдина й обов’язкова для всіх орфографія, - зауважував проф. М.А. Жов-тобрюх, - як і єдина орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей за допомогою літературної мови, полегшує його, робить більш дійовим, ефективним і разом з тим сприяє піднесенню загальної лінгвістичної культури».

Як кожний розділ мовознавства, орфографія оперує певними термінами. Такими є: орфограма, орфографічне правило, орфографічні норми, принцип орфографії.

Орфограма (від гр. όρυος, — прямий, правильний і γράμμα — запис) - це написання, яке відповідає правилам орфографії. Орфограма завжди наявна там, де є вибір щодо варіанта написання, але правильним є лише один із них, той, що відповідає певному орфографічному правилу.

Орфограми є буквені - пов'язані з написанням певної букви за відповідним орфографічним правилом (напр., великої чи малої на початку слова - відповідає Селянський Андрій, Андрій — селянський син), вживанням м'якого знака, і небуквені орфограми — апостроф, дефіс, написання слів разом, окремо. Орфограмою є окрема морфема - корінь із ненаголошеними голосними [е], [и] та [о] у певній позиції, префікс, суфікс, закінчення.

Орфографічне правило - це коротка чітка рекомендація для певного написання як зразкового. В українському письмі вживаються за відповідними орфографічними правилами орфограми: апостроф і м'який знак, велика буква, слова пишуться окремо, разом і через дефіс; діють правила правопису іншомовних слів, прізвищ і географічних назв, правила перенесення слів з рядка В рядок, правила скорочення слів та ін.

Сукупність орфографічних правил, що забезпечує єдність передачі усного

мовлення в писемній формі, називається орфографічними нормами. Чинні в

сучасній українській літературній мові орфографічні норми, зафіксовані в Українському правописі - кодексі української орфографії.

Принцип правопису (від лат. рrіnсіріum — основа) - це те, що лежить в основі певної групи, певного виду написань.