Запитання для самоконтролю:

1. Як ви розумієте зміст поняття «державна мова»?

2. Які функції в суспільстві виконує державна мова?

3. Які документи закріплюють за українською мовою статус державної мови в Україні?

Практичні завдання:

1. Підготуйте реферат на тему: «Українське законодавство про мову».

Тема 4 етапи розвитку української національної мови. Видатні діячі про українську мову

Національна мова з’являється не відразу, її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують мову, розвивають, вдосконалюють її. Мова – продукт тривалого історичного розвитку народу.

Є різні погляди на походження української національної мови. Більшість авторів сходяться на тому, що українська мова почала формуватися в VI – VII ст. н.е. і як мова української нації сформувалася в XIV – XVII ст. н.е. Проте останнім часом багато славістів висувають іншу гіпотезу, щодо більш давнього походження української мови, певною мірою ототожнюючи її з давньоруською мовою, яку називають «слов’янською», «протослов’янською», «руською», «слов’яноукраїнською». Вони вважають Україну епіцентром поширення слов’янських мов. Так, російський мовознавець В. Кипарський стверджує: «Те, що слов’янська прабатьківщина була між Карпатами, Придніпров’ям і Пінськими болотами… є в наш час загальновизнаним». «Найвірогіднішою, на наш погляд, є гіпотеза про середньодніпровську – західнобузьку прабатьківщину слов’ян», - уточнює інший російський мовознавець Ф. Філін. Це дає підстави припускати, що сучасна українська мова, як автохтонна (первісна, початкова), найбільшою мірою і в найбільш чистому вигляді успадкувала ту мову, яка лягла в основу всіх слов’янських мов.

Коли постала Київська Русь, то вона об’єднувала переважно племена та союзи, які вже говорили слов’янською (читай «давньоукраїнською») мовою. Але ця держава в межах сучасної України проіснувала недовго, в 1240 році була розгромлена татаро-монголами. Після чого аж до недавніх часів не було держави, яка б поширювала й утверджувала українську мову. Близько 700 років Україна була розчленована між різними державами, які всіляко викорінювали її мову й насаджували свою.

І все-таки на початку ХХ ст., як констатує М. Грушевський у своїй «Історії України-Руси», українською мовою розмовляло понад 40 млн. осіб.

Отже, на території від Закарпаття до Дону і від Прип’яті до Причорномор’я українська мова (багато авторів називають її «давньоруською») могла поширитися ще до виникнення Київської Русі. Київська держава закріпила й зміцнила її становище, але тільки до прийняття християнства. З прийняттям християнства старослов’янська мова (інакше – «церковнослов’янська», мова південних слов’ян) стала літературною мовою Київської Русі. Нею пишуть державні документи, літописи, проповіді й твори. З часом вона видозмінюється – нагромаджує дедалі більше місцевих рис, і все ж таки в основі своїй вона залишається старослов’янською. Проте простий люд, і, безперечно, Володимир Великий та Ярослав Мудрий разом з боярами розмовляли українською мовою, про що свідчить, наприклад, той факт, що дочка Ярослава Мудрого, королева Франції Анна – підписала в 1063 році латинську грамоту слов’янськими буквами: Ана ръина («Анна королева»).

Найкраще зберегли й передали нащадкам мову дохристиянської Русі українські народні пісні, яких записано понад 200 тисяч. Ось, наприклад, щедрівка:

Чи спиш, чи чуєш,

Господарочку,

У своїм домочку

На Новий рік, на Новий рік?

Підем орати, підем сіяти

Яру пшеницю

На Новий рік, на Новий рік.

На перший погляд, незрозуміло, як можна сіяти пшеницю на Новий рік, в січні. Але до прийняття християнства Новий рік зустрічали на Русі наприкінці березня. А щедрівка ще з тих часів збереглася без змін.

Звичайно, за такий тривалий час українська мова зазнала різних впливів. Щось у ній залишилося від давніх племен і народів (скіфи, гуни, хазари, печеніги, угри, тюркомовні племена), щось привнесли в неї старослов’янська, польська й російська мови. Але це її не зруйнувало, а лише збагатило.

Нині українська мова – одна з найбагатших і найрозвинутіших мов світу. Вона співуча, за милозвучністю її ставлять нарівні з італійською. Завдяки тривалому розвиткові вона виробила впорядковані фонетичну й граматичну систему, має багатющий запас слів. В 11-томному «Словнику української мови» (1970 - 1980) зареєстровано 134 тис. слів, у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2001) близько 170 тис. слів. Добре розвинені в ній функціональні стилі: українською мовою однаково чудово звучать Біблія й «Одіссея» Гомера, твори Шекспіра, Пушкіна, Міцкевича.

Незважаючи на те, що протягом багатьох століть її принижували, переслідували, забороняли, вона розвивалася, вдосконалювалася й мала своїх прихильників та поцінувачів серед видатних прогресивних діячів науки, культури, мистецтва. Ще в 1834 році російський академік І. Срезневський писав: «Нині, здається, вже нема потреби комусь доводити, що мова українська (або як до вподоби іншим називати – «малоросійська») – це справді мова, а не наріччя російської чи польської… і багато хто впевнений, що ця мова є однією з найбагатших слов’янських мов, вона навряд чи поступиться, наприклад, перед чеською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності; це мова, яка ще необроблена, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, мальовнича».

«Велична мова, - захоплено говорив про нашу мову видатний російський художник І.Рєпін. – Я з великою насолодою слухаю це хороше звучання цієї чарівної мови. Ах, чудо, чудо ця мова».

Всесвітньовідомий Лев Толстой з великою ніжністю писав: «Щодо мене, то я дуже люблю вашу народну українську мову, гучну, цвітисту і таку м’яку. У вашій мові стільки ніжних, сердечних, поетичних слів: ясочко, зіронько, квітонько, серденько».

Не можна не згадати й слів відомого російського історика В. Ключевсь-кого: «Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами… Київ залишився б столицею першої великої руської держави… Офіційною мовою стала б не… сумішка старослов’янської та фінської мов, а слов’яноукраїнська. Український письменник Гоголь не мусив би писати російською мовою, і Пушкін писав би українською».