Рекомендована література:

1. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник К.: КНТ, 2008

2. Василик О.Д. Теорія Фінансів: підручник К: НІОС, 2003

3. Опарін В.М. Фінанси. Навч. Посіб. К.:КНЕУ, 2006

4. Романенко О.Р. Фінанси. Навч. Посіб К.: КНЕУ, 2006

5. Фінанси. Навч. Посіб. За ред.. Юрія С.І. – Тернопіль «Карт-Бланш», 2002

6. Худолій Л.М. Теорія фінансів. Навч. Посіб. К.: Вид-во Європейського Університету, 2003

7. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посіб. Львів. «Новий Світ - 2000», 2006

Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних рівнях економічної системи між державою, юридичними та фізичними особами.

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють, та роль в процесі суспільного відтворення визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв’язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах.

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності.

Обов’язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, задоволенні населенням своїх життєвих потреб не існували би фінанси. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошової формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів кількісно та якісно характеризує масштаби діяльності й фінансової можливості країни, господарської структури, громадянина.

Громадянин, який одержує доходи у формі оплати праці чи з інших джерел, має у своєму розпорядженні певну суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит фізичній особі або зробить щось інше, завдяки чому матиме певний дохід.

Як гроші перетворюються у фінанси, як фінанси існують у громадянському суспільстві, яку роль відіграють у розвитку держави – ці питання вивчає фінансова наука.

Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об’єктивно, тому пізнання їх функціонування пов’язано з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов’язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ – лише ті, пов’язані з перерозподілом за допомогою фінансів валового внутрішнього продукту (ВВП). Це диктує необхідність застосування певного методологічного підходу до вивчення фінансового життя в країні. Передусім необхідності врахування інтересів учасників процесу створення валового внутрішнього продукту: держави як представника суспільства в цілому, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві населення.

У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння призначення фінансової науки. Будь-яке нововведення у фінансовій сфері – запровадження нових податків, нові форми фінансування або іншого виду витрат – призводять до певних суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кожної соціальної групи зокрема. Простежити ці наслідки, встановити на їхній основі історичні аналогії та паралелі – одне з важливих завдань фінансової науки.

Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв’язаних проблем. Це передусім пов’язано з тим, що економічне життя з часом змінюється, відповідно змінюються взаємозв’язки і сфери активного впливу фінансів на економіку. Фінансова наука повинна бути впорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною систематизацією відповідно до існуючої економічної ситуації в державі.

Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тільки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в кожній науці, є методи індукції и дедукції.

Метод індукції передбачає повернення досліджень шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на основі яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо наявності закономірностей та залежностей між фінансовими явищами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні при застосуванні будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування.

Абстрагування – це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явищ або другорядних фактів.

Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

От же,

ФІНАНСИ – це економічна категорія, що має вартісний характер і пов’язана з товарно-грошовими відносинами. Тому однією з основних причин виникнення фінансів можна вважати саме товарне виробництво.

Або, ФІНАНСИ – це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов’язано з об’єктивною необхідність розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Або, ФІНАНСИ – сукупність грошових відносин пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом, та перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту , а певних умов і національного багатства.

Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансової теорії немає єдиної думки щодо визначення меж фінансів у економічній системі держави.

Характерні ознаки фінансів:

• Обмінно-розподільний характер;

• Рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

• Грошова форма відносин;

• Формування доходів і здійснення видатків;

• Еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Економічна система кожної держави включає ланцюг підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.

Як економічна категорія, фінанси мають певні особливості, притаманні лише їм. Так:

• Фінанси є грошовою категорією;

• Фінанси є розподільчою категорією;

• Фінанси беруть участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже є ресурсоутворюючою категорією.

Фінанси як грошова категорія. Особливість фінансів як економічної категорії полягає у тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Грошовий характер фінансових відносин – важлива визначальна ознака фінансів. Гроші, їх реальний рух служать обов’язковою умовою виникнення та існування фінансів. Однак самі по собі гроші, їх рух не визначають суті фінансів, їх змісту, суспільного призначення. Хоча всі фінансові відносини є грошовими, не всі грошові відносини можна вважати фінансовими.

Наприклад: відносини купівлі-продажу – громадсько-правові;

постачання - господарсько-правові;

штрафи за порушення – адміністративно-правові.

Фінанси відрізняються від грошей не лише змістом, але і функціями, які вони виконують в процесі розширеного відтворення.

Гроші – це загальний еквівалент вартості, за допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих працівників.

Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Грошовий обіг, кредит, ціноутворення, реалізація товарів через торгівельну мережу, грошова оплата праці – все це спирається на використання грошей як загального еквівалента, але не виражає фінансових відносин. Для визначення суті фінансів необхідне виділення інших специфічних ознак цієї економічної категорії.

Фінанси не є безпосередньо грошовими коштами, вони відтворюють відносини між людьми, державою, установами та організаціями щодо утворення розподілу та використання фондів грошових коштів. Фінанси безпосередньо пов’язані з функціонуванням суспільних економічних відносин в процесі перерозподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. Сукупність грошових відносин, яка виникає у зв’язку із рухом коштів грошових фондів, утворює фінансові відносини.

Фінанси відображають грошові відносини, що виникають між:

• Підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

• Підприємствами та вищими інстанціями при утворенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі;

• Державами та підприємствами при сплаті останніми податків у бюджетну систему і фінансуванні з боку держави витрат підприємств;

• Державою та громадянами при сплаті ними податків та добровільних платежів;

• Підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при внесенні та отриманні ресурсів;

• Окремими ланками бюджетної системи;

• Органами майнового та особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків та відшкодування збитків, при настанні страхового випадку;

• А також грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Фінанси як розподільча категорія. За допомогою фінансів відбувається відокремлення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних затрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування тощо. Через податки, збори та інші фінансові платежі у розпорядження держави вилучається частина доходів суб’єктів господарювання і населення.

Первинний розподіл – це розподіл доданої вартості формування первинних доходів суб’єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.

Централізовані фінанси – це економічні грошові відносини, які пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та централізованих грошових фондів цільового призначення. (Романенко, 15). За рівнем централізації, вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають державний бюджет і державні фонди цільового призначення, регіональні – місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування. Відомчі – це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднань.

Децентралізовані – це грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Але слід зауважити, що розподільчі процеси відбуваються не лише через фінансові відносини , але і шляхом використання цін, заробітної плати і кредитів.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару.

Перед тим, як відбудеться перерозподіл національного доходу, товар має бути реалізованим. Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників, та виступає вихідною базою для подальшого розподільчого процесу. Ціни також регулюють попит та пропозицію на товари і тим впливають на процес виробництва. Ціна вимірює вартість товарів та послуг в грошовий формі у певний чітко визначений момент часу.

Заробітна плата – інструмент вимірювання живої праці працівників.

Вона в основному використовується як джерело особистого споживання.

Лише незначна частка заробітної плати може розглядатися як джерело виробничого інвестування, якщо фізична особа приймає рішення щодо акціонування або купівлі облігацій держави чи підприємства.

Кредит – це рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості, повернення цільового використання та матеріальної забезпеченості.

Відмінність кредитних відносин від фінансових полягає в тому, що кредит має в обумовлений термін бути поверненим кредитору із сплатою за нього заздалегідь встановлених відсотків, у той час , як фінанси відображають односторонній та безповоротний рух вартості.

Провідну роль у перерозподільному процесі відіграє держава. У процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподілу. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів – направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо. Звідси виникають відносини вторинного перерозподілу.

Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподільних грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить в сферу споживання (освіта, охорона здоров’я, культура, оборона, держу правління тощо).

Поряд з розподільною фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами розподілу та їх цільовим використанням.

Фінанси як ресурсоутворююча категорія. Третьою характерною ознакою фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів. Фінансові ресурси – грошові кошти, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП, а також частини національного багатства.

Основними елементами фінансових ресурсів є прибуток, амортизаційні відрахування, виторг від продажу акцій і облігацій, інші види грошових доходів, відрахувань і надходжень, а також частина національного багатства, створеного працею минулих поколінь. Їх використання здійснюється в основному через фінансові фонди – відокремлені частини грошових доходів і надходжень, що відповідають певному цільовому призначенню.

Фінансові фонди створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні. Цільове призначення таких фондів – важлива умова їх ефективного використання. Використання фінансових ресурсів може відбуватися і в нефондовій формі (сплата і одержання штрафів, інвестування коштів в акції та облігації, одержання за ними дивідендів та відсотків тощо).

Лекція 2 . Генезис і еволюція фінансів (2 години)

План

1. Історичний аспект виникнення фінансів.

2. Вплив фінансів на розвиток товарно-грошових відносин.

3. Сутність і складові доходів і видатків держав Стародавнього світу.

4. Еволюція фінансів. Етапи еволюційного розвитку фінансів. Закономірності історичного розвитку фінансових відносин.