Лекція 2. Фінансова система за організаційною побудовою. Фінансова політика держави: поняття, зміст, мета і основні завдання

(2 години)

1. Правове регулювання фінансової діяльності держави.

2. Поняття, зміст, мета і основні завдання фінансової політики держави.

3. Сутність та класифікація фінансової політики, економічна сутність та структура фінансового механізму.

4. Фінансова політика держави: поняття, зміст, мета і основні завдання. Сутність Класифікація фінансової політики.

Рекомендована література:

1. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник К.: КНТ, 2008

2. Василик О.Д. Теорія Фінансів: підручник К: НІОС, 2003

3. Опарін В.М. Фінанси. Навч. Посіб. К.:КНЕУ, 2006

4. Романенко О.Р. Фінанси. Навч. Посіб К.: КНЕУ, 2006

5. Фінанси. Навч. Посіб. За ред.. Юрія С.І. – Тернопіль «Карт-Бланш», 2002

6. Худолій Л.М. Теорія фінансів. Навч. Посіб. К.: Вид-во Європейського Університету, 2003

7. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посіб. Львів. «Новий Світ - 2000», 2006

Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги фінансової політики, виділяють як складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну, митну політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення – вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою

• Джерел формування доходів державного і місцевого бюджетів;

• Пріоритетних напрямів видатків бюджету;

• Допустимих меж розбалансованості бюджету;

• Джерел фінансування бюджетного дефіциту;

• Принципами взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Зважаючи на те, що податкова і бюджетна політика тісно пов’язані між собою, вживають поняття бюджетно-податкової політики. При цьому виділяють:

• дискреційну фіскальну політику, коли парламент і уряд вносять зміни до податкової системи і видатків бюджету з метою впливу на ВВП, зайнятість, інфляцію. Ця політика може бути стимулюючою і стримуючою.;

• не дискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів», яка базується на теоретичному допущенні, що податкова система сама по собі має властивість автоматично впливати на економічний цикл, тобто має стабілізаційний ефект.

Під грошово-кредитною політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

У грошово-кредитній політиці відносну самостійність набувають емісійна політика, цінова політика, валютна політика – а в ній, у свою чергу наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.

Реалізація фінансової політики здійснюється з допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави. Яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів. Важливим напрямком фінансової політики є становлення фінансового механізму.

Фінансовий механізм – найбільш динамічна частина фінансової політики. Фінансовий механізм на загальному рівні може бути:

• директивним;

• регулюючим.

Директивний фінансовий механізм розробляється, як правило, для фінансових взаємин, в яких держава бере безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування.

В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових відносин, яка є обов’язковою для всіх його учасників. У ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньо участі не бере.

Регулюючий фінансовий механізм визначає основні правила «гри» в конкретному сегменті фінансів, що безпосередньо не зачіпає інтереси держави.

Такий різновид фінансового механізму бере участь в процесі організації внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. У цьому виподку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми та види грошових фондів і напрями їх використання.

Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження її в життя використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

Фінансовий механізм ( у вузькому розумінні) – це система дії фінансових важелів, яка виражається в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових ресурсів.

До складу фінансового механізму входять п’ять взаємозв’язаних елементів:

• фінансові методи;

• фінансові важелі;

• правове забезпечення;

• нормативне забезпечення;

• інформаційне забезпечення.

Фінансовий метод – можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

Фінансові методи діють у двох напрямках:

• у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

• у напрямках ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

Дія фінансових методів знаходить прояв в утворенні та використанні грошових фондів ( планування, прогнозування, оподаткування, матеріальне стимулювання, страхування , оренда, лізинг, фондоутворення тощо).

Фінансовий важіль являє собою засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули і фінансові санкції.

Фінансові стимули – зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів діяльності, а саме:

• заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

• бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства ( у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);

• спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

Фінансові санкції – особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій суми.

Пеня – застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлено, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», Бюджетний кодекс України тощо.

Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів (Укази Президента України, Декрети, Постанови КМУ, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо).

Інформаційне забезпечення складається із різного роду та виду економічної, фінансової та іншої інформації (інформація про стан фінансової стійкості та с платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо).

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій. Такий підхід потребує досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб'єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях, які є лише доповненням до закону і не суперечать йому.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити неможливо та й не завжди доцільно, тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає лише загальні засади функціонування банківських установ. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їхню дію, адже це може призвести до викривлення фінансової політики.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином, виступаючи інструментом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики, фінансове право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.

Змістовий модуль 4. Податки. Податкова система. (12 годин)

Лекція 1. «Сутність і функції податків» (2 години)

План

1. Сутність і функції податків.

2. Класифікація податків, її ознаки..

3. Види податків. Прямі податки. Непрямі податки.

Податки виступають необхідними елементами централізації частини національного продукту в бюджеті для суспільних благ і засобами перерозподілу цієї вартості, та розподіляються на три функції:

• фіскальна;

• регулююча ;

• контрольна.

Фіскальна функція спрямована на формування фінансових ресурсів держави шляхом залучення податків. Вона забезпечує об’єктивні умови для формування матеріальної основи функціонування суспільства.

Фіскальна функція забезпечує:

• досягнення максимально можливого балансу між доходами та видами бюджету держави;

• рівномірний розподіл сум податкових надходжень між сферами бюджетної системи;

• стабілізацію регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій;

• досягнення високого рівня соціальної інфраструктури в державі та рівня соціальних гарантій в окремому регіоні;

• забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров’я, оборони та управління.

З огляду на цю функцію, податки повинні відповідати таким вимогам, як:

Рівнонапруженість – надходження податків повинно бути рівномірним протягом бюджетного року;

Стабільність – визначаються гарантії того, що передбачені законом податкові надходження будуть отримані у повному обсязі;

Рівномірність – податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях.

Регулююча функція полягає в тому, що завдяки податкам, держава може регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на всіх рівнях економіки. За допомогою цієї функції створюється спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб.

Регулююча функція податків реалізується за допомогою таких інструментів:

• визначення об’єкта оподаткування;

• визначення джерел сплати податку;

• встановлення ставок податків;

• встановлення терміну сплати податку;

• надання податкових пільг;

• встановлення штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

У складі регулюючої функції податків розглядається і стимулююча функція. Оскільки податки повинні бути стимулом для розвитку підприємницької діяльності.

Контрольна функція розкривається у тому, що податки є сигналізатором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціально-економічному житті суспільства в результаті розподілу і перерозподілу ВВП. Це створює можливості для використання податків як засобів контролю. Функцію контролю здійснюють податкові органи.

Соціально-економічний характер податків виявляється в одночасному поєднанні усіх трьох функцій.

При вивченні особливостей податкової системи і механізмів оподаткування необхідно мати розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування.

Основними елементами системи оподаткування є:

• об’єкт оподаткування – предмет чи процес, що підлягає оподаткуванню;

• суб’єкт податку – учасник процесу справляння податку (платник, держава, державні органи);

• джерело сплати податку – фонд, із якого сплачується податок ( податок може сплачуватись із доходу, отриманого в різних формах, майна чи капіталу);

• масштаб вимірювання – одиниця вимірювання об’єкта оподаткування (розрізняють фізичні і грошові одиниці вимірювання);

• ставка податку – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю вимірювання. Ставки можуть бути тверді (визначаються як грошова сума на одиницю оподаткування в натуральному вимірі, або відсоткові (застосовуються лише до об’єктів оподаткування в грошовому вимірі);

• податкова пільга – законодавчо встановлений виняток із загальних правил сплати податку (повне або часткове звільнення від оподаткування);

• податкова квота – частка податку у доході платника.

Додатковими елементами системи оподаткування є:

• норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази;

• податковий борг – це величина не внесених у встановлений термін сум податку, а також штрафні санкції за порушення терміну сплати податку;

• податкова застава – це матеріальне або майнове забезпечення непогашеного вчасно податкового зобов’язання;

• податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або певне звільнення від сплати податку протягом певного періоду;

• податкове право – сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків;

• податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;

• податковий період – термін, протягом якого завершується процес формування бази оподаткування і визначається розмір податкового зобов’язання;

• податковий кредит – термінова відстрочка податку, який належить до сплати. (полягає в перенесені терміну сплати на користь платника, тобто платник податку користується коштами, які належить зарахувати до бюджету).

• Податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту;

• Податкове розслідування – виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів оподаткування.

• Ухилення від сплати податків – дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу чи оцінки майна або повного приховування їх.

Усі податкові платежі можна класифікувати за такими ознаками:

1.Залежно від бюджетного устрою держави:

• Податки що сплачуються до державного бюджету;

• Податки, що сплачуються до місцевих бюджетів;

• Змішані податки;

• Податки і збори, що формують державні цільові фонди.

1. Залежно від форми оподаткування:

• Прямі (стягуються з доходу);

• Непрямі (включаються у ціну товару і перекладаються на наступного споживача.

2. Залежно від рівня державних структур, що встановлюють податки:

• Загальнодержавні – встановлюють вищі органи державної влади;

• Місцеві – встановлюють місцеві органи влади.

3. За економічним змістом об’єкта оподаткування:

• Податки на доходи – стягують з доходів юридичних і фізичних осіб (об’єктом оподаткування виступає прибуток і зарплата);

• Податки на споживання – існують у формі непрямих податків;

• Податок на майно – встановлюють на основні оцінки рухомого і нерухомого майна.

4. За способом стягнення:

• Розкладні – спочатку встановлюється загальна сума податків, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями та між платниками;

• Складні – встановлення ставок, а потім розмір податку для кожного платника окремо (загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

5. За суб’єктами оподаткування:

• Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

• Податки з фізичних осіб ( податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел);

• Змішані ( плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

Також можна класифікувати податки залежно від методів встановлення відсоткових ставок:

• Прогресивні – податки, що передбачають зростання податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

• Регресивні – податки, що передбачають зменшення податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

• Пропорційні – податки які мають єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування.

У статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» наведено визначення податків «Під податками та обов’язковими платежами слід розуміти обов’язкові внески до бюджету відповідно рівня або державного цільового фонду, здійснювані у законодавчому порядку».

За економічним змістом податки – це економічні відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

До податкових платежів відносяться: податок, збір і плата.

Податок – це обов’язків платіж, який встановлений вищім органом державної влади, сплачується юридичними і фізичними особами у встановленому порядку і термінах.

Характерними ознаками податку є: обов’язковість платежу, перехід права власності при сплаті податку, безоплатний характер, законодавча регламентація, відсутність цільового призначення.

Збір – це платіж, який стягується основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів.

Плата – це сума коштів, яка повертається державі за тимчасове або постійне користування ресурсами.

Податкову систему України складають загальнодержавні та місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Суми цих податків і зборів зараховуються до місцевих бюджетів.

Також податки розділяються на прямі, непрямі.

Непрямі податки:

• Податок на додану вартість;

• Акцизній збір;

• Мито.

Прямі податки:

• податок на прибуток підприємств;

• податок на доходи фізичних осіб;

• комунальний податок;

• Плата за землю;

• Плата за користування надрами;

• Лісовий податок та ін..

Лекція 2. «Прямі та непрямі податки» (2 години)

План

1. Прямі податки.

2. Непрямі податки.

3. Податкове законодавство України.

4. Теоретичні питання перекладання прямих податків та ухилення від їх сплати.

5. Теоретичні питання перекладання непрямих податків та ухилення від їх сплати.

Прибутковий податок із доходів громадян - дійова форма взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов’язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій.

Платниками з податку доходів фізичних осіб є:

• Резиденти, які отримують доходи як з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

• Нерезиденти які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Об’єкт оподаткування резидента:

• Загальний місячний оподатковуваний дохід;

• Чистий річний оподатковуваний дохід;

• Доходи з джерелом їх походження в Україні, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

• Іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

• Загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження в Україні;

• Загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження в Україні;

• Доходи з джерелом їх походження в Україні, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Податок на прибуток підприємств – прямий податок, який сплачується з чистого прибутку.

Об’єктом оподаткування є прибуток, що визначається як різниця між сумою доходу і сумою витрат:

По = Д – В,

Де По – прибуток до оподаткування; Д – дохід; ВВ – витрати;

Податок на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) за своєю сутністю є універсальним акцизом, що автоматично враховує усі зміни в товарному асортименті і яким обкладається валовий оборот підприємств та організацій.

Податок на додану вартість – це непрямий податок з доданої вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу, що включається у вигляді надбавки в ціну товару робіт та послуг і цілком оплачується кінцевим споживачем товарів, робот, послуг. Додана вартість за своєю сутністю наближається до поняття знову створеної вартості, тобто частини національного доходу, виробленого на даному підприємстві.

Нарахування ПДВ здійснюється згідно з нормами Податкового Кодексу.