Рекомендована література:

1. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник К.: КНТ, 2008

2. Василик О.Д. Теорія Фінансів: підручник К: НІОС, 2003

3. Опарін В.М. Фінанси. Навч. Посіб. К.:КНЕУ, 2006

4. Романенко О.Р. Фінанси. Навч. Посіб К.: КНЕУ, 2006

5. Фінанси. Навч. Посіб. За ред.. Юрія С.І. – Тернопіль «Карт-Бланш», 2002

6. Худолій Л.М. Теорія фінансів. Навч. Посіб. К.: Вид-во Європейського Університету, 2003

7. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посіб. Львів. «Новий Світ - 2000», 2006

Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у середині 15 століття, тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задовольняння різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд з натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки у грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу – Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у 4 столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджуючи податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

Початкова форма створення фінансів, це обкладення податками при перших способах утворення державної організації вважають жертвоприношення, які були законом та класифікувалися як виплати і збори. Причому відсоткова ставка збору була досить чітко визначена. В П’ятикнижжі Мойсея сказано «… і кожна десятина на землі із сім’я землі та із плодів дерева належить Господу».

По мірі розвитку державності виникла «світська» десятина, що мобілізувалась на корить впливових князів поряд з церковною десятиною. Подібна практика існувала в різних країнах, від Стародавнього Єгипту до Середньовічної Європи, впродовж багатьох століть.

Так, фінансовий світогляд східних держав базувався, як правило, на релігійних уявленнях. Фараон у Єгипті уособлював Бога на землі, йому належала третина всієї землі. Вся інша розподілялась рівними частинами між жерцями та землеробами. В той час різноманітні виплати (в тому числі і плата за землю) сплачувалися хлібом, рибою, худобою. Крім того, до державних доходів належала данина з народу. Оподаткування в Єгипті характеризувалося загальною примусовою владою.

В Афінах джерелами державних доходів були казенні промисли, доходи від рабської праці, добровільні пожертвування. Для забезпечення правильності сплати зборів заохочувався донос та примусовий обмін майна вищого класу на майно, невірно задеклароване до нижчого розряду.

Але найхарактернішим прикладом оподаткування того часу можна вважати устрій податкової системи Древнього Риму. Управління державним господарством Риму зосереджувалося в Сенаті. Всі гроші та коштовності зберігалися в тераріумі, і жодна виплата не могла бути проведена інакше як за сенатським декретом.

Витрати на управління містом і державою були мінімальні, оскільки обрані магістрати виконували свої обов’язки безплатно і іноді вкладаючи власні кошти. Головною статтею витрат було будівництво громадських будівель. Як правило, ці витрати перекривалися за рахунок здачі в оренду громадських земель.

У мирний час громадяни грошових зборів не платили, але ситуація змінювалась під час війни.

Закладалися в Древньому Римі основи декларації про доходи. Наприклад, всі громадяни, в залежності від розміру майна, поділялися на декілька класів, ті, хто мав менше, ніж 1,5 тисячі ас, звільнялись від сплати податків та воєнної служби.

Головним джерелом доходів у римських провінціях був поземельний податок. У середньому його ставка складала одну десятину доходів із земельної ділянки, хоча застосовувалися і особливі форми податкообкладання, наприклад, податок на кількість фруктових дерев.

Обкладалась податком і інша власність: нерухомість, живий інвентар (велика рогата худоба, раби), цінності. Крім того, кожний мешканець провінції повинен був сплачувати єдиний для всіх подушний податок.

Разом з прямими податками в Римі існувала система непрямих податків, це були податок з обороту (1%); особливий податок з обороту при торгівлі рабами (4%); податок на звільнення рабів (5% від їх вартості); транзитне мито з товарів, що перевозилися через Римську державу; мито.

Багато господарських традицій Римської імперії перейшли у Візантію. В ранньовізантійську епоху, до 7 сторіччя включно, існував 21 вид прямих податків. Серед них поземельний податок, подушний податок, податок з рекрутів, сплативши який здобували можливість звільнення від військової повинності, мито на продаж товарів (10-12,5%), мито на видачу державних актів тощо. Якщо будівля перевищувала встановлені розміри, то стягувався штраф, який отримав назву «податок за повітря». Особливі податки сплачували сенатори, а також чиновники та військові, що отримали підвищення посади.

Широко застосовувалися у Візантії надзвичайні податки: податок на будівництво флоту, утримання військового контингенту тощо.

Слід визначити, що велика кількість податків зовсім не сприяла процвітанню Візантійської імперії. Навпаки, надмірний податковий тиск став причиною скорочення податкової бази, що призвело до подальших фінансових криз.

Формування фінансової системи Русі почалося пізніше, разом з об’єднанням Древньоруської держави в кінці 9 сторіччя. Основним джерелом доходів князівської казни була данина. Це був, по суті, прямий податок. Князь Олег, після свого затвердження в Києві займався встановленням данини з підвладних племен. Данина стягувалася двома способами: «позовом», коли вона привозилася до Києва, і «помодьєм», коли князі чи дружини самі їздили за нею.

Все населення поділялося на дві великі групи. Перша – це клас вільний від податків (князівські слуги, духовенство), друга – податкова становість (міські мешканці, землероби).

Після татаро-монгольського ярма основним податком став «вихід». Цей податок стягувався спочатку басками – уповноваженими Хана, а потім руськими князями. «Вихід» стягувався з кожної душі чоловічої статі та з кожної голови худоби. З 1480 року при Івані Ш цей податок було відмінено. До речі, царювання цього правителя припадає на час, коли проведені перші спроби встановлення кадастрової оцінки землі. Плата за землю мала назву «сонний лист», а сама земля поділялася на добру, середню та гіршу.

Отже, на першому етапі податки не мали системного підходу, носили випадковий характер. Основними формами податків були: перехідні – громадянський трибут, тобто прямий податок на майно античних полісів; подушний податок; сімейний податок, тобто податок на промисел; данина, тобто подвірний податок, непрямі податки у формі торгових та судових мит.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки.

Термін «фінанси» з’явився у 13 столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна «financia», що означає обов’язкову сплату грошей. Ця сплата пов’язувалася с передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання, та інші витрати державного змісту.

Закономірності розвитку фінансів, сфера товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють, та роль в процесі суспільного відтворення визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці 15 століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв’язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах.

Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (16-17 століття) виникають поняття:

• Державні фінанси;

• Державний бюджет;

• Державний кредит.

Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата існують об’єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.(вчені цих років: Жорж Бодену; Адам Сміт; Ф. Петрарка; Дж. Баторо; Т. Мен; Джон Локк; Т. Гоббс)

До початку 18 століття під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-то: земство, міська община, тощо.

У 18 столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов’язано з розвитком економіки держав.(вчені 18 століття Л. фон Секодорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта)

У 19 столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об’єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із виходом парової машини, колеса, тощо. До певної міри це справедливо, тому що невміле використання фінансів призводило навіть до загибелі цивілізації. Так, Римська імперія занепала через непосильний тягар податків і зборів. Кризи у фінансової сфери призводили до революційних подій, занепаду, або навпаки – до процвітання деяких економічних систем.

Найвищого розвитку фінанси досягли у 20 столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.