Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
23,48ПРВВ_КЛ_ЗС_11ПЗ.doc
Скачиваний:
96
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.22 Mб
Скачать

Припинення права власності

Підставами припинення права власності є юридичні факти (певні обставини), з якими закон пов'язує ліквідацію права власності вза­галі або перехід його до іншої особи. При цьому одні й ті ж самі юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності у однієї особи й підставами виникнення права влас­ності у іншої. Наприклад, договір купівлі-продажу є підставою при­пинення права власності у продавця і підставою виникнення права власності у покупця.

Відповідно до ст. 346 ЦК право власності припиняється у разі:

  1. відчуження власником свого майна;

  2. відмови власника від права власності;

  3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

  4. знищення майна;

  5. викупу пам'яток історії та культури;

  6. викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

  7. викупу нерухомого майна у зв'язку з суспільною необхідністю в земельній ділянці, на якій воно розміщене;

  8. звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

  9. реквізиції;

  10. конфіскації.

  11. припинення юридичної особи чи смерті власника.

Слід звернути увагу на те, що наведений перелік не є вичерпним: згідно з ч. 2 ст. 346 ЦК право власності може бути припинене також в інших випадках, встановлених законом. Наприклад, до таких випад­ків належить придбання майна проти волі власника добросовісним набувачем (ст. 388), смерть власника (ст. 1216 ЦК).

Способи припинення права власності, як і підстави для йо­го набуття, являють собою юридичні факти, визначені зако­ном. Оскільки виникнення права власності на річ однієї осо­би здебільшого означає припинення права власності на ту са­му річ у іншої особи, підстави виникнення права власності водночас розглядаються і як підстави для припинення його.

Разом з тим не завжди припинення права власності пов'я­зано з правонаступництвом і новим правом власності. Це бу­ває, наприклад, коли власник повністю вживає належне йому майно (продукти харчування). Аналогічна картина виникає і у разі виробничого вжитку матеріалів. Але якщо при особис­тому вжитку право власності на річ взагалі припиняється, у разі виробничого вжитку у зв'язку з припиненням права власності на дану річ виникає право власності на нову.

Право власності припиняється й тоді, коли власник від­мовляється від належної йому речі у зв'язку з її непотрібністю (знищення, викидання) або коли має місце загибель речі вна­слідок випадкової події стихійного характеру чи протиправних дій інших осіб. Практика знає випадки, коли право влас­ності припиняється у результаті прийняття відповідного акта органами державного управління, зокрема у разі вилучення худоби при епізоотіях.

Підстави припинення права власності поді­ляють на: такі, що залежать від волі власника, і такі, що не залежать від волі власника.

Залежать від волі власника:

а) угоди з відчуження майна або витрат грошових коштів;

б) користування майном, внаслідок якого це майно пов­ністю споживається;

в) знищення або викидання майна власником.

Не залежать від волі власника;

а) примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом;

б) загибель майна внаслідок стихійної події або проти­правних дій інших осіб;

в) набуття майна проти волі власника добросовісним на­бувачем.

Припинення права власності з волі власника найчастіше відбу­вається в результаті передачі цього права іншій особі на підставі правочинів (договорів купівлі-продажу, дарування тощо). Можливе також знищення речі власником (шляхом її споживання, переробки в іншу річ, фізичної ліквідації) і безадресна відмова від права влас­ності на майно (дерелікція).

Припинення права власності незалежно від волі власника може бути 2 різновидів:

1. припинення права власності з об'єктивних причин (загибель речі, загублення речі власником; сплив строку набувальної давності);

2. припинення права власності внаслідок волевиявлення інших суб'єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). При цьому має дотримуватися положення Конституції: "Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як за рішенням суду".

1. Відчуження власником свого майна поряд зі знищенням речі внаслідок її споживання є однією найбільш типових для приватного права підстав припинення права власності. У цьому випадку власник шляхом свого волевиявлення реалізує правомочність розпоряджен­ня річчю, тобто визначає її подальшу юридичну долю.

Як правило, волевиявлення власника, який відчужує право влас­ності на річ (відчужувача), є узгодженим з волевиявленням іншої особи, котрій передається у власність ця річ (набувача). Отже юри­дичним фактом, що знаходиться в основі переходу права власності від відчужувача до набувача, є договір (ст. 626 ЦК). Це означає, що відчуження права власності має відбуватися з дотриманням вимог, що висуваються до вчинення правочинів взагалі (ст.ст. 202-214 ЦК) і договорів зокрема (ст.ст. 626-654 ЦК).

Специфічність відчуження власником свого майна полягає в тому, що один й той самий юридичний факт (договір) одночасно є підставою припинення права власності у однієї особи (відчужувача) і виникнення права власності у іншої особи (набувача).

Оскільки договір є вторинним (похідним) способом набуття права власності на річ, до набувача переходять не лише правомочності власника, але й відповідні обов'язки, пов'язані з правом власності на цю річ (обтяження сервітутами, заставою тощо).