Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
23,48ПРВВ_КЛ_ЗС_11ПЗ.doc
Скачиваний:
96
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.22 Mб
Скачать

Юридичні гарантії здійснення права власності в Україні

Аналіз Конституції України, законодавчих актів дає під­стави виділити закріплені в них особливо значимі гарантії здійснення права власності в Україні, а саме:

1) Закріплення принципу рівноправності розвитку всіх форм власності.

Як відомо до 1991 р. в Україні існувала законодавча систе­ма, згідно з якою пріоритет надавався розвитку та захисту права державної власності. Так, відповідно до ст. 146 ЦК УРСР 1963 р. (втратила чинність за Законом від 16 грудня 1993р.) встановлювалося правило необмеженої віндикації державного майна, майна колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій. У разі неправомірного відчу­ження такого майна яким би то не було способом воно могло бути витребуване від будь-якого набувача (як недобросовіс­ного, так і добросовісного). Законодавством передбачалися й інші переваги для державної форми власності. Законом Ук­раїни "Про власність" проголошено принцип рівного роз­витку та захисту всіх форм власності. До цієї гарантії мають відношення такі відправні конституційні норми: "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і госпо­дарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом" (ст. 13), Кабінет Мініст­рів забезпечує "рівні умови розвитку всіх форм власності" (п. 5 ст. 116);

2) Непорушність.

Ця гарантія полягає в тому, що ніхто не може бути, протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції). Поряд із цим допускається примусове відчуження об'єктів щрава приватної власності для суспільних потреб. Зміст конституційної гарантії – питання про розмір відшкодування власникові, яке має бути "попе­реднім і повним". Якщо компенсація не відповідає цим ви­могам Конституції, то право приватної власності треба вва­жати порушеним.

Випадки примусового вилучення майна у власника:

  • вилучення майна, яке за законом не може належати громадя­нам,

  • відчуження нерухомості у зв'язку із вилученням земель­ної ділянки для суспільних потреб;

  • викуп пам'яток історії та культури, які безпосередньо утримуються власником;

  • позбав­лення права власності у разі настання обставин надзвичайно­го характеру (стихійне лихо, аварія, епідемія тощо).

Допуска­ється також вилучення майна у власника при зверненні стягнення на це майно за його зобов'язаннями у випадках і порядку, передбачених Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України. Отже, право приватної власності має певні межі здійснення. Разом з тим це право має бути надійно захищене від довіль­ного посягання з боку держави.

Примусове відчуження об'єктів приватної власності з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається:

  • лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

  • зумовлено такими причинами, як ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха, епідемій, епізоотій.

За такої ситуації державний орган чи посадова особа не володітиме необхідни­ми засобам і можливостями для попередньої компенсації, тим більше в повній формі;

3) Свобода у здійсненні власником своїх правомочностей.

Відповідно до чинного законодавства власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджа­ється належним йому майном. В умовах ринкових реформ значно розширилися можливості громадян з використання приватної власності. Так, вони можуть використовувати на­лежне їм майно для:

  • підприємницької та іншої не забороненої законом господарської діяльності,

  • засновувати приватні під­приємства, фермерські господарства, господарські товарист­ва.

По-іншому вирішувалася проблема здійснення права власності в законодавстві радянського періоду. При роз­в'язанні питань про межі здійснення громадянами права осо­бистої власності враховувалося її соціально-економічне при­значення. Тобто вона могла використовуватися, як правило, для задоволення особистих потреб громадян і не могла вико­ристовуватися для одержання так званих нетрудових доходів. Зрозуміло, що такий підхід до визначення меж здійснення права власності на сучасному етапі суперечив би проголо­шеному державою курсу на проведення реформ ринкової орієнтації;