Загальні положення про сервітут

Відносини, пов'язані із сервітутом, регулюються в основному цивільним та зе­мельним законодавством.

Скажімо, Цивільний кодекс України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України, щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (осо­бистий сервітут).

Тому можна говорити про те, що Цивільний кодекс України поділяє сервітути на земельні та особисті. Підставою для такого поділу є спосіб визначення сервітуарію - особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітуарієм за земельним сервітутом є власник (володілець) панівної зе­мельної ділянки, для задоволення потреб користування якою встановлено сервітут, за рахунок встановлення обмежень у користуванні так званої обслугову­ючої земельної ділянки. Отже, існування земельного сервітуту пов'язане з існу­ванням двох земельних ділянок, які, за загальним правилом, мають бути сусідніми. Причому «сусідні» - не говорить про те, що вони є «суміжні», сусідніми можуть бути земельні ділянки, що не мають спільної межі. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої вста­новлено земельний сервітут, до іншої особи (ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу Ук­раїни). Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої слу­жить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.

Тому можна зробити висновок, що головною відмінністю двох вищезгаданих сервітутів є характер правовідносин: якщо за особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті, то право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об'єктом іншого обтяженого об'єкта, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об'єктів сервітуту.

Земельним кодексом України (глава 16 Земельного кодексу України, статті 98-102) право земельного сервітуту визначається як право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користуван­ня чужою земельною ділянкою або ділянками.

Власник, землекористувач зе­мельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право:

- вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом;

- на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору у разі недосягнення сторонами домовле­ності щодо встановлення або умов сервітуту, а спір вирішується судом за позо­вом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Тобто землекористувачі, які не є власниками земельної ділянки, не можуть бути стороною у договорі про вста­новлення сервітутів.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в поряд­ку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Земельним і Цивільним кодексами України не встановлено форми договору про встановлення земельного сервітуту. Але враховуючи те, що право на земель­ний сервітут виникає з моменту його державної реєстрації, що здійснюється на підставі правовстановлюючих документів, виходить, що договір про встановлен­ня сервітуту має укладатися у простій письмовій формі.

Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то згідно з йо­го цільовою спрямованістю, слід чітко викласти усі права, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлено сервітут). Також до договору слід додати план земельної ділянки з визначеними межами його дії.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема, він не може бути пред­метом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридич­ним особам (Ч.2 ст. 101 Земельного кодексу України). Але варто зазначити, що земельні сервітути здійснюються способом, найменш обтяжливим для власни­ка земельної ділянки, щодо якої він встановлюється, а встановлення земельно­го сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряд­ження нею.

Земельний кодекс України, що передбачено статтею 99, поділяє земельні сервітути лише за терміном їх дії (на постійні та строкові) та наводить їх приблиз­ний перелік:

1. право проходу та проїзду на велосипеді;

2. право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

3. право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

4. право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

5. право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

6. право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

7. право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній зе­мельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

8. право прогону худоби по наявному шляху;

9. право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

10. інші земельні сервітути.

У спеціальній літературі земельні сервітути, у свою чергу, поділяються на сільські (водні, шляхові тощо) й міські (право на встановлення будівельних риш­тувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.

Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

1. поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;

2. відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;

3. рішення суду про скасування земельного сервітуту;

4. закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;

5. невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

6. порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право звернутися до суду про припинення дії даного сервітуту у разі:

1. припинення підстав його встановлення; коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання зе­мельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим приз­наченням;

2. в інших випадках, передбачених законом.