89. Адміністративна відповідальність за екологічні провини

Адміністративна відповідальність передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року та іншими законодавчими актами;

Сутність цього виду відповідальності полягає в застосуванні до по­рушників екологічного законодавства адміністративно-правових санкцій. Адміністративна відповідальність застосовується тільки до фізичних осіб. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від ЗО травня 2001 року № 7-рп/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), аналогічні за змістом санкції, що застосовуються до юридичних осіб, не є адміні­стративною відповідальністю - вони розглядаються як еколого-правова відповідальність.

До адміністративних стягнень відповідно до ст. 24 КУАП відносяться:

— попередження;

— штраф;

— оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

— конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одер­жаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

— позбавлення спеціального права;

— виправні роботи;

— адміністративний арешт.

Справи про екологічні адміністративні провини розглядаються:

1. адміністративними комісіями при виконавчих органах місцевих рад;

2. виконавчими органами місцевих рад;

3. місцевими судами;

4. органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими уповноваженими державними органами (посадовими особами).

Спеціальними органами еколого-адміністративної юрисдикції є Державна екологічна інспекція Мінприроди, Держкомрибгосп України, Державний комітет водного господарства, Державна санітарно-епідемі­ологічна служба МОЗ України, Державний комітет промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду України тощо.

Склади екологічних провин містяться у розділі 7 КУАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури», зокрема:

• порушення правил використання земель - ст. 53 КУАП;

• порушення вимог щодо охорони надр - ст. 57 КУАП;

• порушення правил охорони водних ресурсів - ст. 59 КУАП;

порушення правил використання об'єктів тваринного світу - ст.85 КУАП;

• жорстоке поводження з тваринами - ст. 89 КУАП тощо.

КУАП не є єдиним нормативним актом, який визначає порядок притяг­нення правопорушників до адміністративної відповідальності за екологічні провини і санкції, що до них застосовуються. Склади адміністративних провин і санкції за їх скоєння передбачені також у ст. 46 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, ст. 16-17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо­вими фондами» від 21 грудня 2000 року.

90. Еколого-правова відповідальність

Існування еколого-правової відповідальності як окремого виду право­вої відповідальності було предметом тривалих дискусій у наукових колах. Проблему було розв'язано рішенням Конституційного Суду України від ЗО травня 2001 року № 7-рп/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), згідно з яким визнано, що юридичні особи не є суб'єктами адмі­ністративної відповідальності, а значить, санкції, що застосовуються до юридичних осіб згідно з нормами екологічного законодавства, можна вважати еколого-правовою відповідальністю.

Санкціями еколого-правової відповідальності є:

а) штрафи, пеня, що застосовуються до юридичних осіб згідно з актами екологічного законодавства - наприклад, згідно з Законами України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 року, «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року (ст. 46), «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року (ст. 16-17) тощо;

б) обмеження чи зупинення екологічно небезпечної діяльності в адміністративному порядку - пункт «ж» частини першої ст. 14, пункт «й» частини першої ст. 15, пункт «з» частини першої ст. 17, пункт «ж» частини першої ст. 20, ст. 57 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» від 25 червня 1991 року, частина перша ст. 7, частина перша ст. 12 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року, пункт 13 ст. 8, пункт 6 ст. 9, пункт 4 ст. 10, пункт 12 ст. 14, пункт 8 ст. 15 Водного кодексу України від 6 червня 1995 року, Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного серед­овища від 29 жовтня 1992 року № 2751-XII тощо;

в) припинення екологічно небезпечної діяльності фізичних чи юридичних осіб в адміністративному порядку або за рішенням суду -частина третя ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, п. 12 частини першої ст. 91 Лісового кодексу України у редакції від 8 лютого 2006 року;

г) відкликання екологічних дозволів, ліцензій, позбавлення права спеціального використання природних ресурсів в адміністративному по­рядку у разі порушення екологічного законодавства - наприклад, згідно з Водним кодексом України від 6 червня 1995 року (ст. 55-56), Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року (ст. 143-144), Лісовим кодек­сом України у редакції від 8 лютого 2006 року (ст. 78), Законами України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року (ст. 10), «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 року (ст. 16), «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року (ст. 21), «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 року (ст. 27), «Про радіочастотний ресурс України» у редакції від 24 червня 2004 року (ст. 38), «Про карантин рослин» у редакції від 19 січня 2006 року (ст. 29,37), тощо.

Застосування санкцій еколого-правової відповідальності здійсню­ється урядом, Мінприроди, Державною санітарно-епідеміологічною службою, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами, судом, органами, уповноваженими видавати відповідні екологічні до­зволи та ліцензії.