3. Попит на гроші та його складові.

Попит на гроші визначається прагненням економічних суб’єктів утримувати частину доходів на найбільш ліквідній формі (готівковій). Класична концепція попиту на гроші ґрунтується на кількісній теорії грошей. На макроекономічному рівні сукупні поточні платежі дорівнюють національному доходу, а частота отримання доходу дорівнює швидкості обороту даної грошової одиниці. Фішер сформулював так зване «рівняння обміну».

MV = PQ, де

M – грошова маса;

V – швидкість обороту грошей;

P – рівень цін;

Q – обсяг національного виробництва.

Загальний попит на гроші D_m складається з:

1) попиту на гроші для угод D_t;

2) попиту на гроші з боку активів D_a.

D_m = D_t + D_a

n%

D_t

D_m

D_a

Існує спекулятивний попит на гроші – це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон’юнктури. Він пов'язаний з заощадженнями, які зберігаються як запаси цінностей (функція збереження цін).

Сучасні теорії на гроші намагаються врахувати, яким чином на обсяг попиту на гроші впливають альтернативні витрати зберігання грошей. Зараз найпоширенішими є дві теорії:

1) Модель Баумоля-Тобіна (ці два економісти незалежно один від одного розробили моделі, в яких намагалися теоретично зрозуміти поведінку домогосподарств стосовно оптимізації грошового запасу);

2) Мільтона Фрідмена, ще називається монетаристською концепцією чи «теорією портфеля».

Загальний попит на гроші (D_m) залежить від номінального поточного доходу, рівня інфляції, дохідності секцій та облігацій, норми процента за депозитами, нагромадженого багатства.

Крім всього, на попит на гроші впливають очікування. Оптимістичні очікування зумовлюють зростання попиту на активи, відмінні від грошей. Песимістичні стимулюють зростання попиту на гроші.

4. Грошовий ринок та рівновага на ньому.

Грошовий ринок представляє собою ряд інститутів, які забезпечують взаємодію пропозиції і попиту на гроші і грошові активи. При розвиненій банківській системі грошовий ринок є в основному міжбанківським.

Банківське діло – особливий вид людської діяльності, яка обслуговує процес суспільного відтворення, тісно з ним пов’язана і взаємодіє шляхом функціонування банківської системи.

Банківська система – сукупність банків, а також фінансових, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних, соціальних, інноваційних фондів, які виконують специфічні функції і здійснюють притаманні їм операції.

Короткострокова рівновага грошового ринку має графічний вигляд:

i_r

D_m

S_m

перетворення грошей на інші фінансові активи

дефіцит

Q

Dm₂

i_r

2

1

Sm₂ Sm₁

Dm₁

S_m

i_r

2

1

Зміна попиту впливає на рівновагу

У довгостроковому періоді процентні ставки втрачають будь-який зв'язок з попитом на гроші та пропозицією грошей. Пояснюється це тим, що в процесі кон’юнктурних коливань рівень процентної ставки буде прямувати до рівноважного, який не залежить від кількості грошей, які держава вливає в економіку. Тобто, у довгостроковому періоді попит на гроші не залежить від їх ціни (величини процента). Тому рівняння довгострокової рівноваги на грошовому ринку, виведено Мільтоном Фрідменом, яке ще називають «монетарним правилом», не вміщує у собі процентної ставки.

M = Ŷ + P^e, де

M - середній довгостроковий темп приросту пропозиції грошей;

Ŷ - середньорічний довгостроковий темп змін національного доходу;

Pe - темп очікуваної інфляції.

Перша світова система регулювання світового грошового ринку це Парижська, яка почала функціонувати з 1867 року. Це система золотого стандарту, визнавала грошима лише золото.

1922 р. Генуезька – базувалась на золоті і валютах провідних країн світу.

1944 р. Бреттон-Вудська – базувалась на нерозмінних кредитних грошах і фіксованих валютних курсах, але припускалося їх коректування. На Бретон-Вудській конференції були створені МВФ і МБРР.

1976-1978 рр. Ямайська – виключила золото зі світового економічного обороту. Це система плаваючих валютних курсів, був збережений доларовий стандарт/