5. Банківський механізм розширення грошової пропозиції.

Головною функцією Центрального банку є грошово-кредитне регулювання на основі проведення грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика – це зміна грошової пропозиції для стабілізації сукупного ? виробництва, рівня зайнятості, цін.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

1) операції на відкритому ринку;

2) зміна резервної норми;

3) зміна облікової ставки.

Ще грошово-кредитну політику підрозділяють на:

1) політику «дешевих грошей»;

2) політику «дорогих грошей».

1. Проводиться тоді, коли необхідно стимулювати економічне зростання. В даному випадку Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку. Продавці цінних паперів вносять отримані кошти на депозити банку, що збільшує пропозицію банківських грошей. Знижуються резерви, облікова ставка. Внаслідок кредит здешевлюється, інвестиції зростають. Також «дешеві гроші» знецінюють національну валюту і збільшують чистий експорт.

2. Проводиться в умовах інфляції. Центральний банк продає державні цінні папери на відкритому ринку, зменшуючи такми чином депозити і резерви комерційних банків. Резерви і облікова ставка зростають. Внаслідок зростає процента ставка і зменшується інвестиційний попит. Разом з цим зростання процентної ставки може бути недостатнім для припинення інфляції, тому що фірми можуть перекладати зростання витрат на споживача.

Пропозиція грошей спадає, обмежуючи інфляцію. Центральний банк може добитися як стабілізації курсу національної валюти, так і повної її зміни.

Здійснюючи політику «дешевих» чи «дорогих» грошей, можна боротись чи зі спадом виробництва, чи з інфляцією, але не з тим та іншим одночасно.

Тема 6: «Макроекономічна нестабільність: циклічність розвитку економіки, безробіття та інфляція»

План

1. Циклічність як форма розвитку економіки.

2. Безробіття: вимірювання, види, наслідки.

3. Інфляція: сутність, причини, види і наслідки.

1. Циклічність як форма розвитку економіки.

Макроекономічна рівновага – це ідеальний стан, до якого прямує економічна система. В реальному господарському житті як з боку АD, так і з боку AS виникає багато факторів, які виступають перепонами для досягнення рівноваги. Пояснити причини відхилення макроекономічної системи від рівноважного стану призвана теорія економічного циклу.

Економічний цикл – це регулярні коливання рівня ділової активності (звичайно представлені національним доходом), при яких за ростом активності наступає її зниження, яке змінюється наступним зростанням. Тривалість циклу визначається проміжком часу від одного підйому до нового (або від спаду до спаду).

Ідея економічних циклів належить французькому вченому Клементу Вугляру і датується серединою XIX ст. До нього вчені-економісти досліджували кризи, а не цікли. Пізніше, посилаючись на авторство Вугляра, К. Маркс ретельно дослідив і описав у «Капіталі» промисловий цикл (8-10 р.).

Цикл включає в себе 4 фази: криза (рецесія), депресія, пожвавлення, підйом.

Класики (Маркс) вважали головною причиною економічних коливань основне протиріччя капіталізму – між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичною формою привласнення його результату, та його похідні (суперечливість між виробництвом і споживанням; протиріччя між організацією виробництва на окремому підприємстві і галузі в цілому). А матеріальною основою криз – оновлення основного капіталу.

1825 р., 1836 р., 1847 р., 1857 р., 1866 р., 1873 р., 1882 р. – роки початку криз.

У 1898 р. на циклічність звернув увагу відомий американський економіст Джонс Гейтс Кларк. Він розглянув довгі хвилі в коливанні, на яких потім була розроблена теорія довгих хвиль Кондрат’єва.

1790-1850 рр. – промисловий переворот (паровий двигун, паровоз, пароход).

1842-1897 рр. – промислова революція (залізниці, дизельне паливо, шосейні дороги).

1898-1940 рр. – НТР (хімія, електротехніка).

1952 р. - (комп’ютеризація, нанотехнології).

Причини економічних циклів можуть бути:

• внутрішні (зміна інвестицій, сукупної пропозиції, сукупного попиту);

• зовнішні (втручання держави, підкорення економічних інтересів політичним).

Від тривалості розрізняють:

• короткі (3-4 р.) пов’язані з відповідною рівновагою на ринку споживання товарів;

• середні (промислові) (8-12 р.) – зміна технології;

• будівельні цикли Кузнеця (до 20 р.) – оновлення будівництва;

• цикл Жуглера – зміна грошово-кредитної політики;

• тривалі (48-55 р.) – Кондрат’єва. Тривалість різних господарських товарів неоднакова. Шумпетер додав інноваційну складову. Цикли: затухаючі, взривні, з постійною амплітудою;

• структурні – глибокі диспропорції між розвитком окремих галузей. Носять довгий характер, не вкладаються в рамки одного відтворювальноо циклу, не характеризуються циклічністю, можуть охоплювати окремі ланки економіки (світова енергетична криза 70-80 рр. XX ст.);

• аграрні – можуть не співпадати з промисловими десятиріччями, не мають циклічного характеру;

• економічні;

• валютні;

• загальні чи часткові;

• національні;

• світові;

• фінансові;

• біржеві.

Ще треба додати, що американські вчені А. Бернс і В. Мітчелл, досліджуючи динаміку рядів обсягу випуску і занятості, дійшли висновку, що у довгостроковому періоді ці показники демонструють економічне зростання, яке було названо зростаючим трендом. Тренд – це результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання таких показників, як рівень пропозиції, наявність механізму перетворення пропозиції в інвестиції та зростання продуктивності їх праці.

Економічний цикл – бізнес-цикл – це тимчасове відхилення від довгострокової тенденції економічного зростання. Тобто, діловий цикл – це коливання ділової активності навколо тренда.

Серед сучасних моделей кон’юнктурних коливань виділяють%

1) Кейнсіанські: модель Самуельсона-Хікса мультиплікатора-акселератора – це взаємодія мультиплікатора і акселератора. Зниження виробництва засобів виробництва, внаслідок зниження доходів в сфері предметів споживання, . Таким чином мультиплікатор і акселератор сприяють підйому і кризі, їх автоматичному переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

2) Модель Калдора пояснює коливання ділової активності ендогенними чинниками.

3) Модель реального економічного циклу (відхилення фактичного рівня від природнього).

4) Стохастичні теорії циклу (багатоваріантний розвиток).

Державою проводиться антициклічна політика – це діяльність, пов’язана з регулюванням рівня ділової активності національної економіки з метою згладжування переходів від однієї фази до іншиї та зниження амплітудних коливань. Так, на фазі спаду уряд і НБУ проводять розширену податково-бюджетну, грошово-кредитну політику, що призводить до зростання сукупного попиту, зростання виробництва і зайнятості. І навпаки, обмежену.