Основні терміни та поняття

Авангардизм – безапеляційне заперечення традиції, афішування епатажу.

Авантюрний роман – твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризикованими ситуаціями.

Алегорія – спосіб двопланового художнього зображення.

Алітерація – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення виразності тексту.

Анакреонтична поезія – жанр лірики, в якому панує життєрадісне світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, любові.

Антироман ("новий роман") – жанровий різновид французького модерного роману 40-70 років ХХ ст., якому властиві прийоми безгеройності і безфабульної розповіді, нагромадження самоцінних речей, фетишизації предметів, внутрішньої діалогічної стихії підсвідомого.

Антиутопія ("роман-попередження") – зображення у художній літературі небезпечних наслідків, пов'язаних з експериментуванням над людством задля його "поліпшення".

Античність – сукупність історичних і культурних надбань давніх греків і римлян, яка склала фундамент європейських літератур.

Архетип – прообраз, первісний образ, ідея.

Байронізм – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення недосконалої дійсності.

Бароко – художній метод літератури XVII-XVIII ст. з надзвичайно складною художньою системою, котрій властиві мінливість, поліфонічність, складна метафоріка.

Бестіарій – літературний твір, де звірі-персонажі постають втіленням людських рис.

Бестселер – книга, що видається великим тиражем.

Бульварна література – псевдохудожні літературні твори про злочинців, любовні пригоди, розраховані на низький читацький смак.

Відчуження – філософський термін для характеристики позиції особи щодо суспільства, в якому вона почувається зайвою, самітності.

Вічні образи –літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби, містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття.

Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту.

Гомериди – спадкоємці Гомера.

Деконструкція – теоретична концепція, що базується на виявленні в художніх творах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими.

Єдність змісту і форми – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки.

Інтерпретація – дослідницька діяльність, пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору.

Інтертекстуальність – межтекстові співвідношення літературних творів.

Інтрига – спосіб організації подій у художньому творі.

Класицизм – художній метод європейської літератури XVII-XVIII ст., котрому властиві строга нормативність, ієрархія жанрів, закон "трьох єдностей" (дії, часу й місця), ясна і чиста мова.

Колізія – гостра суперечність, джерело конфлікту та форма його реалізації у літературному творі.

Компаративістика – порівняльне вивчення національних літератур, процесів їх взаємозв'язку.

Куртуазна література – лицарська література європейського середньовіччя з мотивами культу дами.

Лапідарність – виняткова стислість і чіткість стилю, економне використання художніх засобів.

Лейтмотив – головна тема чи ідея, що пронизує твір або творчість автора.

Література – сукупність творів певного народу, епохи, людства; мистецтво слова, що відображає дійсність в художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси.

Література "потоку свідомості" – література, в якій відтворюється безпосередній плин духовного життя людини як калейдоскоп відчуттів, уявлень, переживань, роздумів, вражень.

Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури.

Літературний процес – перебування та рух літератури в історії.

Магічний реалізм – реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого.

Міфологія – сукупність функціональних міфів в обробці певної культури.

Мова художньої літератури (поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності.

Модернізм – загальна назва літературних тенденцій неміметичного ґатунку на межі ХІХ-ХХ ст., що виникли як заперечення реалізму і яким притаманні творча інтуїція, втаємничення у трансцендентну сутність буття, загадкові аспекти "філософії життя", сприйняття поезії як вищого знання.

Натуралізм – крайній прояв реалізму, що характеризується фактографічним зображенням дійсності, трактуванням детермінованості людського характеру біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем.

Національна специфіка літератури – органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур.

Орієнт - окцидент – парадигма, що визначає різність світосприйняття літератур Сходу і Заходу.

Орієнталістика (сходознавство) – наука, що займається комплексним вивченням історії, мов, літератури, мистецтва, філософії Сходу.

Оцінка літературного твору – встановлення, фіксація, усвідомлення художньої цінності літературного твору.

Парабола – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту.

Поетика – цілісна система творчих засобів.

Постмодернізм – загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у літературі, що виникли після модернізму, яким властиві перетрушування "багажу" культури, переоцінювання традицій попередніх методів, гра культурними кодами, еклектика, елітарність і егалітарність одночасно.

Реалізм – головний метод літератури ХІХ ст., якому властиві художнє відтворення життя у формах самого життя, типізація дійсності.

Реалізм Відродження – метод доби Відродження (XIV-XVI ст.), котрому властиві універсальний антропоцентризм, ясність естетичного мислення, простота та конкретність.

Ремінісценція – відчутний у літературному творі відгомін іншого літературного твору.

Романтизм – художній метод літератури початку ХІХ ст., якому властиві апологія особистості, неприйняття буденності, звеличення "життя духу".

Сентименталізм – художній метод європейської літератури другої половини XVIII – першого десятиліття ХІХ ст., що розвивався як утвердження чуйності, ірраціональної стихії на противагу жорстким нормативам класицизму та властивому добі просвітництва культу абсолютизованого розуму.

Символізм – одна із стильових течій модернізму, в якій за допомогою символу відображаються таємниці буття і свідомості.

Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.

Театр абсурду – умовна назва художніх творів, що змальовують життя у вигляді хаотичного нагромадження випадковостей, підкресленого алогізму, ірраціоналізму, гротеску, буфонади.

Художньо-літературний метод – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва слова.