Рекомендації щодо роботи студентів з літературою

Опрацювання матеріалу потрібно починати з прочитання всього тексту, параграфу, дотримуючись таких правил:

1. Зосередитись на тім, що читаєш.

2. Виділити суть прочитаного, відкидаючи дрібниці.

3. Зрозуміти думку автора чітко і ясно. Це допоможе виробити чітку власну думку.

4. Мислити послідовно.

5. Ясно уявити те, про що читаєш.

У процесі роботи над темою тлумачення незнайомих слів і спеціальних термінів знаходити у словнику іншомовних слів і в спеціальних довідниках.

Незрозумілі місця, фрази, вирази перечитувати декілька раз.

В тексті зустрічаються окремі слова, фрази або цілі речення, що виділені курсивом, жирним шрифтом або набрані в розпорядку. Це говорить про акцент автора на основному.

Після прочитання тексту необхідно:

1. Виділити головну думку автора.

2. З’ясувати основні питання тексту.

3. Усвідомити зв’язок між теоретичним матеріалом і практичними завданнями.

4. Засвоїти прочитане.

5. Пов’язати нові знання з попередніми у даній галузі.

6. Перейти до заключного етапу засвоєння і опрацювання записів.

Записи необхідно починати з назви теми та посібника, зазначивши його вихідні дані, після чого скласти план, тобто короткий перелік основних питань тексту в логічній послідовності. План може бути простий або розгорнутий, більш поглиблений, особливо при опрацюванні додаткової літератури з даної теми.

Записи потрібно вести розбірливо і чітко. Вони можуть бути стислі або поширені, залежно від рівня знань студента, багатства його літературної і професійної лексики, навиків самостійної роботи з книгою.

Для зручності користування записами необхідно залишати поля для заміток і вільні рядки для доповнень. Записи не повинні бути одноманітними. В них треба виділяти місця, основні слова, які акцентуються різним шрифтом або різним кольором шрифтів, підкреслюванням, замітками на полях, рамками, стовпчиками тощо.

Записи можуть бути у вигляді конспекту, простих або розгорнутих тез, цитат, виписок, систематизованих таблиць, схем.

Методичні рекомендації

ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ

Розділ 1. Культура фахового мовлення

Тема 1. Нормативні документи про державний статус української мови

Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини

Особливості лексики та синтаксичної організації

офіційно-ділового стилю

Студенти повинні:

• знати нормативні документи про державний статус української мови, особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови;

• розкривати поняття «національна мова», «державна мова»;

• сприяти утвердженню і розвитку державної української мови;

• визначати стилі різних текстів;

• користуватися державною мовою в усіх сферах життя.

Методичні поради до вивчення теми

Для з’ясування, яке місце посідає професійне спілкування в мовній системі, треба знати, чим різняться такі поняття, як «мова» й «мовлення», коли і чому виникла мова, як вона розвивається і функціонує, яким чином співвідносяться поняття «національна мова», «національна політика» і «національна культура» та як функціонує національна мова в межах різних стилів і різних форм мовлення (усної і писемної).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте роль мови у житті суспільства

2. Якими нормативними документами українській мові надано статус державної?

3. Розкрийте поняття «державна мова» та «національна мова»

4. Доведіть, що мова – генетичний код нації, засіб пізнання, мислення.

5. Доведіть чи спростуйте вираз древніх римлян «Чия мова - того і влада»?

6. Поясніть значення виразу «Скільки ти знаєш мов - стільки разів ти людина»

7. Назвіть основні риси офіційно-ділового стилю

ЗАВДАННЯ

1. Укладіть тези статті «Нормативні документи про державний статус української мови».

2. Ознайомтесь з матеріалом статті «Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини».

3. За поданим початком запишіть розповідь. Розкрийте, чим для вас є українська мова. (обсяг до 1,5 стор.). Визначте стиль мовлення.

Рідна мова – мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їхній національній своєрідності. Людина стає свідомою, оволодіваючи мовою батьків. Тому в художній літературі – поезії чи прозі – всіх народів поняття рідної мови виступає поряд із поняттям рідного краю, бітьківської хати, материнського тепла, тобто рідна мова сприймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а….

4. Випишіть основні риси офіційно-ділового стилю.

5. Опишіть технологічний процес (на вибір) в науковому та художньому стилях

Література

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2002. – С. 4 – 30, 30–36.

2. Ділова українська мова / За ред. О.Д. Горбула. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2001. – С. 7–12, 13–14.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Харків: Торсінг, 2002. – С . 9 – 18, 18 – 34.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Літера ЛТД, 2002. – С. 5–12.

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

Нормативні документи про державний статус української мови

Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною скарбницею культурного надбання народу.

З мови починається сама держава. У мові - важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови немає народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу.

К. Ушинський стверджував: "Коли зникає народна мова, - народу нема більше! Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови - ніколи: вимерла мова в устах народу - вимер і народ".

Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле.

Національна мова – це сукупність усіх слів, граматичних форм, особливостей вимови всіх людей, які говорять цією мовою.

Українська мова – єдина національна мова українського народу. Нею послуговуються також українці, які проживають за межами України. Українська мова одна з найпоширеніших мов світу, нею розмовляє понад 45 млн. людей. Вона належить до східної групи слов’янських мов. Що входять до індоєвропейської мовної сім’ї.

У державотворчому процесі українській мові відводиться провідна роль. Українська мова в Україні призначена виконувати різноманітні функції, зокрема забезпечити єдність і вільний культурний розвиток українського народу.

Державна мова – це «закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, і сферах зв’язку та інформатики»

Відповідно до ст.. 10 Конституції України, прийнятої ВР 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Престижу мови сприяє її державність і патріотичне ставлення до неї її носіїв, тому громадяни України, як і всякої іншої держави, мають мовні обов’язки, що полягають у захисті та збереженні рідної мови.

Мова - важливий державотворчий фактор. Політичний аспект мовної проблеми найточніше висловили ще древні римляни: "чия мова, - того і влада". Навіть політики-початківці будь-якої держави, окрім нашої, добре засвоюють це правило.

Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини

За кількістю мовців українська мова перебуває на 21 місці: нею користується  від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова — національна мова українського народу, державна мова України.

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.

Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності. Через мову дитина засвоює спосіб мислення народу, реалізовується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними цеглинами будівлі національної ідентичності.

Захист рідної мови - найприродніший і найпростіший, найлегший і найнеобхідніший спосіб національного відродження і самоутвердження. Володіння рідною мовою - не заслуга, а обов’язок справжніх патріотів. Знання рідної (державної) мови не обмежує можливості вивчати інші мови - споріднені і не споріднені. Вислів “Скільки ти знаєш мов - стільки разів ти людина” ніколи не втратить своєї актуальності.

В Україні двомовність - природне явище. Але володіння двома мовами вимагає правильного користування ними. На жаль,

Очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації – одне з першочергових завдань мовної політики. Мовлення штатних працівників теле- і радіостудій в ефірі має бути еталонним.

Негативним явищем в мові є суржик. Він є ознакою деградації, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Суржик проростає за умов, коли країна потрапляє у підлеглість іншій. Нині в нашу мову проникають й англомовні запозичення: фейс, шоп, маркет, ноу-хау.

Ю. Шевельов застерігав: «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської мови, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною».

З утратою рідної мови руйнується спосіб світосприймання, національного мислення. Виховувати в собі повагу до рідної мови мови – це означає шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Мова – своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування. Чужу мову можна вивчити за півроку, а свою учити все життя.

У науці відомі три погляди на природу мови:

1)      мова — явище біологічне (Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити.);

2)      мова — явище психічне (В мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові — менталітет, особливий психічний склад певної нації.);

3)      мова — явище соціальне (Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.).

Особливості лексики та синтаксичної організації

офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль - це стиль, що задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів суспільного, політичного економічного та культурного життя суспільства.

Призначення ОДС : регулює ділові стосунки та обслуговує громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Ознаки ОДС:

1. нейтральний тон викладу лише у прямому значенні;

2. точність та ясність, лаконічність, стислість і послідовність викладу фактів;

3. документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа);

4. використання усталених одноманітних мовних зворотів;

5. сувора регламентація тексту (поділ на пункти, параграфи, розділи).

офіційно-діловий стиль висовує суворі вимоги до лексики:

• широке використання термінології;

• широке використання скорочених слів;

• відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики, фразеологізмів;

• недоречність вживання "високих" та емоційно-забарвлених слів;

• обмеженість вживання іншомовних слів;

• вживання обмежених лексичних зв'язків (службовий лист складається, а не пишеться; догана оголошується);

• мінімальне використання вигуків, часток, слів з суфіксами суб'єктивної оцінки.

Морфологічні особливості офіційно-ділового стилю мови:

• вживання віддієслівних іменників та іменників чоловічого роду на позначення посади, професії;

• переважне вживання відносних прикметників;

• ступінь більшого чи меншого вияву якості передається переважно аналітичною формою (більш високий);

• кількісні числівники без вказівки на одиницю виміру відтворюються словами, а якщо число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (7 годин);

• широке вживання дробових числівників;

• вживання займенника першої особи однини та множини обмежене;

• найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу у першій або третій особі множини та однини (ми вимагаємо, дирекція звертається);

• широке вживання дієприкметників і дієприслівників;

• мінімальне вживання прислівників;

• відсутність вигуків.

Синтаксис офіційно-ділового стилю мови характеризується такими особливостями:

• прямий порядок слів;

• переважне використання розповідних речень, питальні та окличні речення зустрічаються досить рідко;

• активне вживання безособових речень (звертаємо Вашу увагу...);

• активне вживання пасивних конструкцій (комісією встановлено...);

• використання речень з однорідними членами;

• переважне вживання складнопідрядних речень;

• переважне вживання інфінітивних конструкцій;

• вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.