33. Множинні теорії інтелекту
Теорія множинного інтелекту американського психолога Говарда Гарднера, що вперше була опублікована понад два десятиріччя тому в його книзі «Рамки розуму: теорія множинного інтелекту», розкриває один із можливих способів індивідуалізації освітнього процесу. Ця теорія отримала всесвітнє визнання як одна з найбільш новаторських теорій пізнання інтелекту людини. Теорія множинного інтелекту підтверджує те, з чим педагоги мають справу щодня: люди мислять і вчаться багатьма різноманітними способами.
Говард Гарднер - автор класичної теорії множинного інтелекту, відповідно до якої людина має не єдиний, так званий «загальний інтелект», а низку інтелектуальних здібностей, які складають вербальний, логіко-математичний, візуальний, кінестетичний, міжособистісний, внутрішньоособистісний, музичний, натуралістичний та екзистенціальний види інтелекту. Кожний із цих типів інтелекту має свою структуру, функції, мову, і тому є особливим потенціалом для розвитку
Із часу винайдення тестів на визначення ІQ педагоги розглядали інтелект як щось таке, з чим людина народжується, що не зазнає значних змін упродовж усього життя. Дослідження Г. Гарднера довели, що існують множинні форми прояву інтелекту, які неможливо оцінити та виміряти за допомогою тестів «ІQ».
34. Зв'язок особистості та інтелекту в різних теоретичних підходах
Суб'єктом інтелектуальної діяльності є особистість, яка ставить проблему, організовує її розв'язання та втілює результати. Цю проблему розглядають невіддільно від особистості.
Інтелектуальна сфера особистості пов'язана із самосвідомістю, спонукальною, емоційно-вольовою сферами. Завдяки самосвідомості людина визначає мету інтелектуальної діяльності, рівень досягнень. Для підвищення її ефективності та вдосконалення людина актуалізує інтелектуальну рефлексію. Інтереси особистості характеризують предметне поле розмірковування. Справжні мислителі забувають про себе у процесі мислення. Віддаленість розуму від віри спричинює значні труднощі у сфері моралі.
Спонукальна сфера надає психічної енергії інтелектуальній поведінці (пізнавальні потреби, інтереси, інтелектуальна саморегуляція тощо). Інтелект взаємодіє з емоційно-вольовою сферою. За позитивних емоцій потенціал інтелекту значно підвищується, але сильні емоції (у т. ч. і позитивні) створюють труднощі, оскільки людина починає сприймати світ через свою радість чи горе. Негативні емоції спрямовують її на конкретні образи, позитивні - на абстрактні, узагальнені моделі.
35. Классификация теорий гениальности по Анне Анастази
Анна Анастази различает четыре вида теорий, касающиеся природы гениальности.
«1. Патологические теории (Ч. Ломброзо). Среди новых представителей этих теорий «наиболее выдающиеся» Кречмер (1931), В. Ланге-Эйхбаум (1932, 1928. 1951). Кречмер в указанной книге пишет: «Если вы удалите из конституции гения психопатический фактор, ничего не останется, кроме ординарного способного человека».
2. Психоаналитические теории. В них делается ударение скорее на мотивационные, чем на интеллектуальные черты. Некоторые авторы, занимающие крайнюю позицию среди представителей этих теорий, находят, что «гений по способностям не отличается от обычного человека, а отличается только тем, что он делает со своими способностями под влиянием сильных мотивационных побуждений». «Из психоаналитических понятий чаще всего применяются для объяснения гениальности «сублимация», «компенсация» и «бессознательные процессы» в творческой деятельности».
«Некоторые творческие работники, в. частности художники, давали отчеты об их собственном творческом опыте. В некоторых отчетах говорится о творчестве в трансоподобном состоянии и об автоматическом, кажущемся бесконтрольным появлении творческих идей, В этом психоаналитики видели доказательство их теории о важности «бессознательных процессов» и той роли, которую играют эти процессы в творческой работе. Число лиц, написавших такого рода интроспективные отчеты, конечно, невелико по сравнению с общим числом лиц, достигших известности в искусстве, науке и в других сферах деятельности. Художники по самой природе их профессии более склонны, чем другие творческие работники, драматизировать собственный опыт. Отрезвляющим контрастом к этим драматизированным отчетам дают результаты Дж. Россмана, исследовавшего 710 активно и успешно работающих американских изобретателей (J. Rossman, 1931). Ни в какой своей части это исследование не поддерживает распространённое представление об изобретении как эффектном событии. Для этой группы изобретателей творческий процесс был в целом очень методическим, систематическим и прозаическим». «Наконец, надо отметить, что многие из психоаналитических интерпретаций творческого процесса, так же как и природы гениальности, смутны и запутаны, в них часто неразличимым образом смешиваются буквальные и фигуральные понятия».
3. Теории качественного превосходства. «Согласно этим теориям, достижения гения являются результатом таких процессов или условий, которые полностью отсутствуют у обычного человека». Представители таких теорий - А. Шопенгауэр, Т. Карлейль […] «Однако тщательный анализ гениальных лиц не открывает никаких существенно новых процессов. И даже короткое непредвзятое исследование открывает наличие промежуточных ступеней во всех способностях».
4. Теории количественного превосходства. «Точка зрения, согласно которой гений предполагает количественное превосходство, рассматривает гения как верхний крайний отрезок непрерывного распределения способностей. «Специальный дар» и «творческая сила» гения признается, лишь в меньшей степени, у всех людей. Гений характеризуется в терминах конкретных, измеримых особенностей поведения, а не в терминах неведомых сущностей. Конечно, достижения гения приписываются не отдельному таланту, а благоприятной комбинации разных интеллектуальных, мотивационных и средовых факторов. Кроме того, социальный эффект превышения некоторой критической точки в непрерывном распределении может быть очень большим. Таким образом, возможно, что количественные вариации в чертах личности дают качественно различные результаты».
В последнее время внимание направляется на изучение творческих способностей . «Постепенно получает признание мысль, что «гений» - это не одна, а разные вещи». «Исследователи, выбирающие своих испытуемых с помощью тестов интеллекта, получат группу, выделяющуюся главным образом по академическим способностям. Такие испытуемые будут характеризоваться быстрым выучиванием и хорошим пониманием абстрактного материала, главным образом вербального. В то же время изучение исследовательских работников, изобретателей и художников скорее лает выборку, характеризующуюся высокой оценкой творческих способностей. Минимальный уровень академического интеллекта несомненно необходим для выдающихся достижений в любой области. Все же человек может иметь высокое IQ и быть лишенным тех качеств, которые необходимы для творческой деятельности.»