56.Стратегії Психологічне подолання,види Копінг-поведінка як предмет психологічних досліджень

Вперше термін “копінг” з'явився у психологічній літературі у 1962 році при дослідженні Л. Мерфі [40] способів подолання дітьми потреб, що висуваються кризами розвитку. Автор у рамках когнітивного підходу дає визначення копінгу – це “деяка спроба створити нову ситуацію: чи загрозливу, чи небезпечну, чи радісну”. Отже, виходячи із цього твердження, термін “копінг” визначає прагнення індивіда розв’язати певну проблему [24].

Окрім терміну «coping», що стійко увійшов до психологічної літератури, для опису специфічного процесу розв'язання людиною труднощів часто вживаються також інші терміни. В англомовній літературі серед інших найбільш вживаних є терміни «Handle with» (справлятися з чим-небудь), «Deal with» (мати справу з чим-небудь), «manage» (вирішувати, справлятися, управляти), «resolve» (вирішувати конфлікти, непорозуміння, утруднення), «problem solving» (розв’язання проблем).

На думку А. Маслоу [20], копінг – це готовність індивіда вирішувати життєві проблеми шляхом пристосування до обставин, що передбачає сформованість уміння використовувати певні засоби для подолання стресу. В разі вибору активних форм поведінки підвищується вірогідність усунення впливу стресорів на особистість. Особливості цього вміння пов'язані з “Я-конценцією”, локусом контролю, емпатією, умовами середовища. На думку вченого, копінг протиставляється експресивній поведінці.

Основоположниками поняття “копінг” є психологи Р. Лазарус та С.Фолькман [38], які визначали копінг-стратегії, стратегіями оволодіння та врегулювання взаємовідносин з навколишнім середовищем”. Р. Лазарус [38] у своїй книзі “Psychological Stress and Coping Process”  ( “Психологічний стрес і процес його подолання”) звернувся до копінгу для опису усвідомлених стратегій подолання стресу й інших подій, що викликають тривогу. Ці автори ввели також у наш словник такі поняття, як життєстійкість (hardiness) та стресостійкість [38].

А.В.Лібіна, проаналізувавши етимологію російського слова «совладание», виділила такі основні його значення: своєчасно і точно розпізнати причини, що зумовили скрутну ситуацію; адекватно відреагувати на ті або інші обставини; злагодити з новими умовами, що виникли у зв'язку з складною ситуацією; справитися із завданням, дилемою або трудністю; порозумітися з іншими; відновити справедливість, підтримувати мир і злагоду [18].

Психологічне призначення копінг-поведінки полягає в тому, щоб якнайкраще адаптувати людину до вимог ситуації, оволодіти нею, ослабити або пом'якшити її вимоги, уникнути або звикнути до них і таким чином погасити стресову дію ситуації. За твердженням Лазаруса [38], головне завдання копінг-поведінки – забезпечення і підтримка благополуччя людини, фізичного і психічного здоров'я, задоволеності соціальними відносинами, [38, с. 24].

Результати аналізу сучасних наукових підходів свідчать, що психічне і фізичне самопочуття залежить від вибору індивідом копінг-стратегії у момент зіткнення з психотравмуючою ситуацією.

Використання активних поведінкових стратегій подолання стресу і відносно низька сприйнятливість до стресових ситуацій сприяють поліпшенню самопочуття. А до його погіршення і наростання негативної симптоматики призводять намагання уникнути проблеми і застосування пасивних стратегій, спрямованих не на вирішення проблеми, а на зменшення емоційної напруги.

Більшість дослідників копінг-стратегій поділяють їх на активні та пасивні. До активних стратегій відносять стратегію “вирішення проблем”, як базову копінг-стратегію. Вона містить усі варіанти поведінки людини, спрямовані на вирішення проблемної чи стресової ситуації, а також стратегію “пошук соціальної підтримки”, спрямовану на одержання соціальної підтримки від середовища. Пасивна копінг-поведінка забезпечує використання варіантів поведінки, що містять базову копінг-стратегію “уникання”, водночас необхідно враховувати, як свідчать результати деяких досліджень, що певні форми уникання можуть мати й активний характер.

Оскільки реалізація копінг-стратегій може проходити в трьох сферах (поведінковій, когнітивній та емоційній), К. Муздибаєв [21] виділяє специфічні стратегії подолання негативних життєвих подій, зокрема, стратегію, сфокусовану на оцінці; стратегію, сфокусовану на проблемі, та стратегію, сфокусовану на емоції, які можуть бути оцінені залежно від того, якою мірою вони відповідають цим загальним адаптивним задачам.

Стратегія подолання стресу, сфокусована на оцінці, містить у собі зусилля людини щодо встановлення значення ситуації, розуміння негативних процесів, що відбуваються, й оцінки їх можливих наслідків. У межах означеної стратегії здійснюється логічний аналіз обставин та пізнавальна підготовка, тобто людина приймає ситуацію і розділяє її, щоб виділити якісь сприятливі моменти. Ця стратегія може використовувати і неконструктивні навички, продуковані захисними механізмами, наприклад, заперечення або зменшення загрози.

Стратегія подолання життєвих труднощів, сфокусована на проблемі, націлена на рішучу протидію стресорам і їх наслідкам. Даний тип реакції на кризову ситуацію починається з отримання якомога надійнішої інформації відносно тих обставин, у яких опинилася людина. Сюди ж належать навички індивіда в пошуку підтримки та заспокоєння у близьких або корисних йому людей. Центральним моментом цієї стратегії подолання стресових ситуацій є прийняття рішення та здійснення конкретних дій, прагнення безпосередньо мати справу з критичними проблемами.

Третя стратегія подолання життєвих труднощів сфокусована на емоціях. Вона націлена на управління почуттями, викликаними кризовими подіями, і на підтримку емоційної рівноваги. Адаптивні навички, що допомагають зберегти емоційний баланс, передусім дають надію на зміну ситуації. Надія, роздуми про позитивну перспективу дозволяють людині придушувати негативні почуття та імпульсивні акти і спрямовують її на дотримання норм моралі, оскільки саме надія підтримує волю до життя, саме вона є джерелом прагнень. Окрім регулювання емоцій за допомогою надії, існує також спосіб управління емоціями за допомогою научіння терпимості.

Дещо іншу, але досить схожу класифікацію стратегій подолання кризових ситуацій запропонували Л. Перлін і С. Шулер [41]. На їх думку, захисні функції таких стратегій повинні здійснюватися трьома способами: через усунення або зміну умов, які утворили проблему (стратегія зміни проблеми); шляхом перцептивного управління змістом переживань у такий спосіб, щоб нейтралізувати їх проблемний характер (стратегія зміни способу бачення проблем); за допомогою утримання емоційних наслідків проблеми, що виникла в розумних межах (стратегія управління емоційним дистресом) [6].

У цілому до базових копінг-стратегій науковці та практики відносять стратегії “вирішення проблем”, “пошук соціальної підтримки” й “уникання” і наділяють їх такими характеристиками:

1. Стратегія вирішення проблем – це активна поведінкова стратегія, застосовуючи яку людина прагне використовувати особистісні ресурси для пошуку можливих способів ефективного вирішення проблеми.

2. Стратегія пошуку соціальної підтримки – це активна поведінкова стратегія, застосовуючи яку людина для ефективного вирішення проблеми звертається по допомогу і підтримку до оточуючого її середовища: сім'ї, друзів.

3. Стратегія уникання – це поведінкова стратегія, застосовуючи яку, людина прагне уникнути контакту з оточуючим світом, витісняє необхідність розв'язання проблеми.

До способів уникання можна віднести відхід у хворобу, активізацію вживання алкоголю, наркотиків, варіантом активного способу уникання – суїцид. Стратегія уникання – одна з провідних поведінкових стратегій, яка сприяє формуванню дезадаптивної, псевдодолаючої поведінки. Використання цієї стратегії обумовлене недостатнім рівнем особистісних копінг-ресурсів і навичок активного розв'язання життєвих проблем. Стратегія уникання може носити адекватний або неадекватний характер залежно від конкретної стресової ситуації, віку і стану ресурсної системи індивіда.

Найбільш ефективним є ситуативне використання всіх трьох поведінкових стратегій. У деяких випадках людина може самостійно подолати труднощі, що виникли, в інших випадках їй потрібна підтримка оточуючих, у третіх – вона може просто уникнути зіткнення з проблемною ситуацією, наперед оцінивши негативні наслідки такого зіткнення.

Ще одним з видів класифікації копінг-стратегій є розподіл їх на конструктивні та неконструктивні [1]. А.А. Налчаджян [22] поділяє копінг-стратегії на три види: перетворення або повне подолання проблемної ситуації; пристосування до існуючих обставин шляхом “вростання” в середовище; уникнення травмуючих ситуацій. Вважається, що дві перші форми поведінки виступають як більш конструктивна стратегія подолання, остання – як менш конструктивна.

Цікавою, на наш погляд, є класифікація копінгу, яку запропонували американський дослідник С. Карвер [35] та ін. На їх думку, найбільш адаптивними копінг-стратегіями є ті, які безпосередньо спрямовані на вирішення проблемної ситуації. До таких копінг-стратегій автори віднесли наступні:

1. Активний копінг – активні дії з усунення джерела стресу.

2. Планування – планування своїх дій відносно проблемної ситуації, що склалася.

3. Пошук активної соціальної підтримки – пошук допомоги, поради у свого соціального оточення.

4. Позитивне тлумачення та зростання – оцінка ситуації з погляду її позитивних сторін і ставлення до неї як до одного з епізодів свого життєвого досвіду.

5. Прийняття – визнання реальності ситуації.

Отже, під копінг-стратегіями ми будемо розуміти засоби управління стресовим фактором, які використовує індивід для відповіді на сприйняту ним загрозу. Поняття об'єднує емоційні, когнітивні та поведінкові стратегії, які використовує індивід для того, щоб подолати вимоги сьогодення. Також, можна припустити, що існує взаємозв'язок між тими особистісними конструктами, за допомогою яких людина формує своє ставлення до життєвих труднощів, і тим, яку стратегію поведінки при стресі вона обирає. Досліджені копінг-стратегії в цілому можна об'єднати у три загальні групи - стратегії вирішення проблем, пошуку соціальної підтримки та уникання.

57. Я-концепція,локус контролю,психологічне подолання

Я-концепція як основа життєвого стилю Оскільки вихідним моментом для вироблення життєвого стилю є уявлення людини про себе, необхідно коротко розглянути індивідуальну варіативність самосвідомості. Сукупність уявлень індивіда про себе, що включає переконання, оцінки й тенденції поведінки, називається Я-концепцією. Інакше кажучи, Я-концепція система найбільш загальних установок суб'єкта на самого себе (4, 12). Я-концепція визначає міру успішності людини в різних сферах дійсності і області його уразливості, виконуючи троякую роль: по-перше, сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, по-друге, визначає інтерпретацію досвіду людини і, по-третє, є джерелом очікувань. Таким чином, Я-концепція виступає регулятором практично всіх особистісних і характерологічних процесів. Я-концепція за своїм походженням в основному фенотипическое освіту, подкрепляемое генетично рівнем тривожності і властивостями нервової системи (4). Негативна Я-концепція породжує надлишкові психологічні захисту, обмежуючи коло діяльностей і спілкування людини. Прийняття себе основа самоактуалізації особистості. Для людини, що має професію соціального змісту, необхідно поглиблене знання себе, і негативна Я-концепція є професійним протипоказанням (4, 7, 12). У чоловіків частіше відзначається більш позитивна (а також, можливо, більш інтегрована) Я-концепція, ніж у жінок. Можна відзначити також об'єднання завдань альтруїстичного і прагматичного змісту в самосвідомості чоловіків і розведення цих сторін самоактуалізації у жінок, що, мабуть, пояснюється комплексом жертви, характерним для російської, фемининной в цілому, культури. Підвищення самооцінки можливе за умови а) наявності приватних досягнень в одній з діяльностей, б) за умови, що людина не боїться бути відкинутим в разі неуспіху, в) при впевненості в доброзичливому ставленні до нього і відсутності зіставлення з іншими людьми (тобто наявності безоціночного до нього відношення). Неадекватно завищена самооцінка, однак, також може бути джерелом життєвих труднощів для її власника: знижена критичність до себе призводить до інфантильності, безвідповідальності, невміння планувати свою діяльність, прогнозувати її наслідки і будувати відносини з іншими людьми. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань тими цілями і завданнями, які людина вважає для себе здійсненними. Рівень домагань розрізняється по висоті динамічності. Якщо людина не впорався із завданням, він, за логікою адаптивного поведінки, повинен понизити свої домагання. Ригідні домагання на успіх відзначаються у соціально та особистісно нерозвинених людей (втім, завзятість без підкріплення відноситься до однієї з поведінкових програм здорових чоловіків) (4). Локус контролю пов'язаний і з тим, як людина будує свої відносини з іншими людьми. Як правило, інтернал більш упевнений в собі, більш популярний в групі і виявляє велику терпимість в порівнянні з екстерналія. У интерналов виявлена ​​більш активна позиція по відношенню до власного здоров'я: вони краще обізнані про його особливості, більше піклуються про нього і частіше звертаються за профілактичною допомогою. Екстернальність, навпаки, поєднується з пониженням настроєм, переживанням тривоги за своє здоров'я. Протягом деякого часу вважалося, що локус контролю постійна характеристика особистості, що зберігається протягом тривалого періоду часу і поширювана на всі галузі життя успіх і невдачі, здоров'я, навчання, роботу, сім'ю, стосунки з друзями (саме ці сфери виділяються у вітчизняній модифікації опитувальника, що має назву «Рівень суб'єктивного контролю») (11). Проте пізніше було показано, що локус контролю може змінюватися залежно від реальних можливостей впливу на життя, якими володіє людина (наприклад, зрозуміло, що дитина мало за що може відповідати в батьківській родині, зате будує все на свій розсуд після одруження). Але, як би там не було, важливо, щоб людина була реалістичний у своїй оцінці обставин. Поняття психологічного подолання (coping strategies) і його варіації Психологічне подолання, є змінною, залежною, принаймні, від двох чинників особистості суб'єкта (за кордоном прийнято говорити про особистісні ресурсах coping) і реальної ситуації. Деякі автори виділяють в якості третьої фактора очікувану соціальну підтримку, і це зрозуміло: залежно від міцності психологічного «тилу» людина може надходити рішуче або, навпаки, уникати зіткнення з реальністю. Очевидно, що опірність суб'єкта обставинами може істотно змінюватися в залежності від того, наскільки загрозливою і керованої представляється йому ситуація і як він оцінює свої можливості, тобто знову ж таки від його Я-концепції. Існує залежність психологічного подолання від статі, віку та соціального середовища людини. Жінки, відчуваючи пригніченість, прагнуть думати про можливі причини свого стану. Зверненість до причин, прагнення «ретельно обміркувати», що супроводжується з гаком фокусуванням на проблемі, проте, збільшує вразливість жінок до депресії. І в цілому для жінок у важких ситуаціях більш характерно пасивне пристосування і самозміна, а також надія і очікування. Чоловікам, навпаки, більш притаманне інструментальне ставлення до світу, прагнення його переробити, змінити за своїм образом і подобою. Вони схильні відгородитися від депресивних станів, концентруючись на діяльності, залучаючись у фізичну активність, щоб вивести себе з негативних переживань. Маскулінні і фемінні способи реагування на стрес швидше за все є результатом соціалізації, дії стереотипів, розпорядчих чоловікам бути активними і успішними, а жінкам чутливими і співпереживати (13). Що ж до вікових закономірностей, то вони пов'язані з реальною можливістю контролювати ситуацію. Тому активне психологічне подолання характерно для людей молодого та зрілого віку, а пасивне для дітей і старих, залежність яких від світу вище в силу того, що вони або ще не набули, або вже втратили частину життєвих сил. Примітно, що виявлений позитивний зв'язок між соціальною компетентністю у дітей та їх стійкістю до стресів: якщо дитина вміє попросити дорослого про допомогу, негативних переживань у нього менше. У виборі способів психологічного подолання відзначається вікова динаміка такого змісту: емоційно-орієнтовані форми з віком втрачають популярність, зберігаючи високу частоту лише в осіб з вираженою фемінінність, а проблемно-орієнтовані, навпаки, використовуються частіше, але їх застосування залежить від змісту проблем, з якими стикається суб'єкт. Так, якщо це складності міжособистісної взаємодії, то зрозуміло, що ефективним визнається і раніше емоційно-орієнтований coping. Для хорошого самовідчуття бажано, щоб проблеми, що постають перед людиною, злегка перевершували його реальні можливості. І якщо для активної людини середнього віку відхід від проблем є неконструктивним (бо реальність буде знову нагадувати про себе, а невирішені проблеми мають властивість повторюватися), то для старого прагнення «перевернути світ», взагалі кажучи, здається вже суєтним бажанням. Так, серед літніх пацієнтів однієї з клінік було виявлено, що кожен п'ятий вважає найефективнішим способом лікування звернення до релігії. Однак, незважаючи на це, вплив відчуття незалежності, пов'язаного з можливістю здійснення вільного вибору, на утримання Я-концепції також виявляється найгостріше саме в періоди обмежених можливостей в дитинстві і старості. Відзначено, що літні люди відчувають себе набагато щасливіше і володіють більшою тривалістю життя, коли вони мають можливість здійснювати особистий вибір на поточних життєвих подіях, наприклад, самим визначати режим дня (коли вставати і лягати, чим харчуватися і як проводити вільний час). Втім, відомий геронтопсихологию Г.Томе зазначив, що в міру старіння у людини розширюється репертуар використовуваних ним способів психологічного подолання, і, таким чином, адаптованість до життя зростає.