Тема 6. Гносеологія. Філософія пізнання

Пізнавальний процес є об'єктом вивчення як конкретних наук, так і філософії. На відміну від психології, логіки, історії та інших конкретних наук, філософія концентрує увагу на пізнанні логіки та методології процесу пізнання, його основних закономірностях, пізнанні відношення "людина-світ", тобто на вирішенні світоглядних проблем пізнавального процесу. Вона прагнула і прагне в наші дні дати відповідь на фундаментальні запитання: "Чи можна взагалі правильно пізнати світ? Якщо так, тоді яким чином і що є основою пізнання предметів і

явищ світу?".

У відповідях на ці питання чітко виокремлюються три основні лінії: оптимізм, скептицизм, агностицизм, кожна з яких вказує на дійсні проблеми пізнавальної діяльності людини.

Більшість філософів стояли і стоять на позиціях пізнавальності

' світу. Вони виходять з того принципового положення, що у пізнанні

предметів і явищ особливу роль відіграють людські потреби та інтереси.

Дійсно, будь-яка пізнавальна активність врешті-решт спрямована на

задоволення матеріальних і духовних потреб людей і за своєю суттю

37

нерозривно пов'язана (прямо чи опосередковано) з доцільною прак­тичною діяльністю, яка становить основу і ціль пізнання.

Пізнання охоплює знання і засоби його отримання. Необхідно враховувати надзвичайну різноманітність видів єдиного по суті пізнан­ня. Стосовно цього слід звернути увагу на типологію пізнання, що пов'язана з особливостями суб'єкта, який пізнає. Житейське пізнання і знання грунтується на спостереженні, воно має емпіричний характер і краще узгоджується із життєвим досвідом. Наукові знання передба­чають пояснення фактів, їх осмислення. Наукове пізнання є спеціалізованим та спеціально організованим, таким, що контролює свій хід, намагаючись досягнути достовірного та узагальненого знання. З науковим знанням тісно пов'язане практичне знання. Практичність знання полягає в оволодінні речами, у пануванні над природою. Специфіка художнього пізнання полягає у цілісному відображенні світу, яке будується на життєвому досвіді - пізнавальному, емоційному і моральному. Воно окреслює реальність через переживання.

Важливе значення для розуміння сутності пізнання має розкриття його рівнів і форм. Виокремлюють такі рівні пізнання: чуттєвий, раціонально-логічний та синтезуючий. На чуттєвому рівні пізнання здійснюється в трьох формах: відчуттях, сприйняттях, уявленнях. На раціонально-логічному - у формі понять, суджень і умовиводів. Чуттєвий та раціонально-логічний рівні пізнання взаємопов'язані, вони потребують свого об'єднання, що й забезпечує третій рівень пізнання. Синтезуючий рівень здійснюється у формі досвіду, практики та експерименту. Отже пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу.

Головна мета пізнавального процесу - досягнення істини. Вона є властивістю знання. її принциповими властивостями є: об'єктивність, відносність, процесуальність, конкретність. Об'єктивність- незалежний від людини пізнавальний зміст. Абсолютність істини полягає в її повноті, безумовності, належності їй незалежно від суб'єкта пізна­вальної інформації. Відносність істини полягає в її неповноті, умовності, приблизності, незавершеності, у входженні в неї суб'єктивно значимих компонентів. Процесуальність визначається діалектикою абсолютності та відносності істини, зводиться до того, що істина є динамічною якістю пізнання. Конкретність виконує нормативну функцію, зобов'язує брати до уваги реальні соціально-історичні, матеріально-практичні передумови. Критерієм істини, єдиним і остаточним інстру­ментом виявлення вірогідності знання є практика.

38

У навчальній літературі все частіше проблема істини розгля­дається на основі таких характеристик, як: українська мова, краса, чіткість істини; помилка, омана і брехня; співвідношення та істо­ричність істини; абсолютна істина і абсолютне в істині; конкретність істини і догматизм; про критерії істинних знань [11, с. 458-472].

На основі викладеного матеріалу студент має можливість зробити такі висновки.

Теорія пізнання (гносеологія, інша назва - епістемологія) - це розділ філософії, що вивчає природу і закономірності пізнавальної діяльності людини, її творчі можливості та здібності: передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони функціонування та умови і критерії його істинності й достовірності.

Кожна філософська система включає теорію пізнання. Це зумовле­но, насамперед, прогресом культури і безліччю життєвих питань суспільства.

• Процес пізнання - це оволодіння таємницями буття, вираження найвищих прагнень творчої активності розуму.

• Пізнання є багаторівневим процесом побудови знання, яке виявля­ється в різних видах, до складу якого входять почуття, емоції, розум, інтуїція, передбачення тощо.

• Вирішальну роль у пізнанні відіграє розумова активність, що виявляється у конструюванні образів, моделей, теорій, понять. За їх допомогою оптимізуються взаємозв'язки людини зі світом, збільшуються ступені суспільної та індивідуальної свободи.