9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)

До обов’язків ніби з делікту (obligations quasi ex delicto) Інституції Юстиніана віднесли й гіпотези винної поведінки, що переслідувалися преторськими позовами. Відбір квазіделіктів так і не був здійснений повною мірою. У деяких випадках зобов'язання виникало з недозволеної поведінки особи, проте за таких обставин, які не були передбачені нормами права деліктів. Такі зобов'язання з недозволених дій, що вийшли за межі переліку деліктів, називалися квазіделіктами. До них належала відповідальність:

а) за вилите або викинуте з вікон, що призводило до тілесного ушкодження або навіть смерті постраждалого і мало відшкодовуватися фіксованим штрафом у розмірі 50 солідів (actio adversus iudicem qui litem suam fecit);

б) просте створення загрози перехожим (actio in factum, actio popularis);

в) за дії третьої особи, яка перебувала на службі у господаря готелю або власника судна і скоїла там крадіжку або завдала майнового збитку пасажиру (actio damni adversus nautas caupones stabularios).

Тема 10. Поняття і види шлюбу

10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia).

10.2. Поняття і види шлюбу (nuptiae).

10.3. Правові відносини подружжя.

10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)

Римська сім'я – це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною до­помогою й моральною відповідальністю. Крім того, терміном familia у давнину позна­чали сукупність усього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили. Історія сімейних відносин у Римській державі була розпочата зі створення моногамної сім'ї, основою якої і була батьківська влада (patria potestas). У ній вирішальним моментом було підкорення членів сім'ї владі голови цього суспільного осередку – pater familias. До складу очоленої ним сім'ї входили його дружина, діти з нащадками, інші родичі, кабальні служники та раби.

Особливість такої сім'ї у тому, що її члени перебували не у кровному (когнатичному) зв'язку між pater familias і підвладними, у зв'язку юридичному (за римською термінологією – агнатичний зв’язок). Залежно від сімейного стану римські громадяни по­ділялися на осіб свого права (реrsona sui juris) та осіб чужого права. У патріархальній родині тільки її голова був персоною власного права. Кров­ний зв'язок на зорі римської державності не мав правового значення. Агнати могли бути пов'язані між собою і кровним зв'яз­ком, як наприклад батько й діти, проте юридичне значення мало лише підпорядкування владі pater familias. При цьому агнатське споріднення визначалося тільки по чоловічій лінії, оскільки йшлося про підпорядкування владі батька сімейства. Нащадки дітей також ставали агнатами свого pater familias. Споріднення агнатів розрізнялося за лініями і ступенями. Визначення лінії і ступеня споріднення мало важливе зна­чення для встановлення прав на спадщину, оскільки в спад­ковому праві діяв принцип: ближчий ступінь споріднення усував від спадщини родичів дальшого ступеня.

Агнати, що народилися від одного спільного предка, були ро­дичами по боковій лінії, а ті, що походили один від одного, були родичами по прямій лінії. Ступінь агнатського спорід­нення визначався числом народжень, що утворювали це спо­ріднення. Ступінь споріднення по боковій лінії також обчислювався кількістю народжень від спільного предка до наступного родича.

Після смерті pater familias його дорослі сини були носіями влади в сім'ї, а дружини й діти підпадали під їх владу. У такому разі вільний від батьківської влади римський грома­дянин, навіть той, що не мав сім'ї, набував статусу pater familias. Розвиток товарно-грошових відносин поступово розмивав патріархальні засади римської сім'ї. Це виявилося у звуженні влади pater familias над членами сім'ї завдяки зростанню їх особистої і майнової самостійності. Тоді й зміцніла родина, яка існувала на засадах когнатського споріднення, суто кровного. У такій спорідненості теж розрізняли лінії і ступені. Лінії були двох видів: пряма (батько, син, внук, правнук) і побічна (брат і сестра, дядько і племінник і т.ін.). Пряма лінія називається висхідною або низхідною залежно від того, чи підіймалася вона від нащадка до предка, чи йшла униз від предка до нащадка. Від спорідненості відмежовували таку властивість, як свояцтво між чоловіком і родичами дружини та між дружиною і родичами чоловіка. Свояцтво, як і спорідненість, диференціювали за ступенями, що з практичного погляду було необхідно під час вирішення питання про те, хто мав одержувати спадщину.