2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)

Зміцнення імператорської влади за часів домінату, коли монархи зосереджували у своїх руках усі важелі державного управління, привело до того, що їх одноосібні розпорядження набули силу закону. Правилом для законотворчості стало таке: «Що бажане імператору, те має силу закону, а сам імператор законами не зв'язаний». Усі інші форми правотворчості в цей період фак­тично припинилися. Настанови імператорів отримали назву кон­ституцій. Їх розпорядження вже за часів Октавіана Августа видавалися у таких формах:

а) едикти – загальні розпорядження, звернені до населення;

б) рескрипти – розпорядження за окремими справами (відповіді на клопотання, що порушувалися перед імператором);

в) мандати – інструкції, що надавалися імператорами урядовцям;

г) декрети – рішення у спірних справах, що були подані на розгляд імператора.

У період домінату мандати вибули з практики правотворчої діяльності монархів. Декрети та рескрипти засто­совувались як рішення імператорів у конкретних справах. Врешті-решт основною формою імператорської правотворчості за­лишався едикт, але зберігається загальна назва імператорських постанов – конституції.

2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)

На початку римської державності роль юристів відігравала одна з колегій жерців – понтифіки, які становили замкнену касту. Зрозуміло, що за таких обставин вони тримали юридич­ні знання в таємниці й консультували громадян Риму в цивільних справах за гроші. Один з міфів римської історії наголошував на тому, що Гней Флавій, син вільновідпущеника, украв у понтифіків книгу, в якій місти­лися позови та інші відомості про закони, і передав її на­роду. Після цього юриспруденція поступово почала переходити до рук світ­ських юристів, які за часів пізньої республіки належали до панівного стану і висловлювали його світогляд. Свої кон­сультації та іншу юридичну допомогу в разі виникнення спірних ситуацій правового характеру вони здійснювали у ви­гляді порад. Вони ж надавали консультації з питань різних правочинів і складання документів, керували процесуальними діями сторін під час розгляду спорів.

Правові форми їх діяльності виходили з практичної доцільності та були втілені у трьох формах: a) cavere – складання формул приватних актів на прохання окремих осіб (заповіти, акти купівлі-продажу тощо); б) agere –поради щодо позовів і порядку ведення справи; в) respondere – відповіді на юридичні питання, що надходили від приватних осіб.

Юристи мали авторитет як глибокі знавці права. Зрозуміло, що вони надавали тлумачення чинному праву, а у випадках наявності пробілів чи практичної непридатності застарілих норм права юристи пропонували власні рішення. Найвищого розквіту римська юриспруденція досяг­ла за часів принципату, коли центр правотворчої діяльності був перенесений від преторів до правознавців. Юристи, діставши таке право, давали консультації ніби від імені монарха, принцепси ж через авторитет юристів дістали опору своєї вла­ди.

Розквіт діяльності юристів припадав на I-III ст. У ІІ ст. н.е. юрист Клавдій розробив на допомогу суддям сім пунктів судового розгляду: причина злочину, особа злочинця і потерпілого, місце, час, якість, кількість, наслідки злочину. Не дивно, що римські принципи судочинства певним чином впливають на форму судового процесу в сучасних судах.

У добу принципату юристи написали ряд творів консультаційного характеру, а саме: інституції (institutiones) – підручники для осіб, які вивчають право; коментарі (commentaris) – тлумачення чинного права, переважно преторського; дигести (digesta) – коментарі, які містили критичний розбір висловів юристів-попередників; регули (regulae) – збірки стисло викладених юридичних правил й афоризмів. Крім того, вони склали численні юридичні трактати і навіть монографії, як-от «Фрагменти» Ульпіана (III ст. н.е.), «Сентенції» Юлія Павла та відомі «Інституції судді» Гая (II ст. н.е.).

Теоретичні розробки юристів спонукали римських імператорів провести кодифікування права, але свого розквіту ця діяльність досягла за часів не римського, а ромейського імператора Юстиніана.