- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Додатки
- •Книга друга. Про речі
- •Додаток 2
- •Дигести юстініана
- •Книга перша
- •Титул I. Про правосуддя і право (De justitia et lure)
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися в суд (De eo реr quern factum erit quominus quis in judicio sistat)
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
Поняття права, яке в римській юридичній культурі мало багато різних відтінків, позначалося римлянами латинським словом jus. Правом могли позначатися правила співіснування на відміну від звичаїв. Право могло закріплювати певний суспільний або державний стан, щоб краще відрізняти впорядковані суспільні відносини від безправ'я. Нарешті, право могло збігатися з більш загальним поняттям правопорядку взагалі. Те ж слово могло позначати сукупність норм, відмінних одна від одної за таким критерієм, як правове джерело: право божественне – право людське; за своїм формальним характером: право писане – право неписане; за історичним значенням: право нове – право стародавнє. Jus позначало і суб'єктивне право: право будь-кого на вияв волі, на заповіт, на річ, на укладання шлюбу, на відмову від опікуна.
Право повинне було відповідати деяким критеріям: 1) об'єктивне, а не суб'єктивне, походження; 2) закріплення загальнолюдської доцільності; 3) функціонування як суспільної згоди щодо питань співіснування. Нарешті, головним критерієм власне юридичного права, на відміну від природного або божественного, виступало його закріплення в юридичних нормах. Останні ж були формою існування права, яке проявлялося в юридичній практиці.
Правова воля суб'єкта виражалася нормою права, яку визнавав загальнообов’язковою нормою поведінки римський народ. Юридична норма встановлювалася правовим джерелом – звичаєм, законом, судовою практикою. Встановлювали її через тлумачення загальних або конкретних розпоряджень джерела права, що здійснювалося відповідно до певних правил. Юридична норма іноді виявлялася через аналогію, тобто поширення дії споріднених норм на підставі тотожності правових основ.
Римські юристи створили якісну класифікацію юридичних норм, розглядаючи їх за характером, за правовим змістом і за об'ємом правової дії. За характером юридичні норми втілювали жорстке право або справедливе право. Жорсткі норми формувалися відповідно до точного розпорядження джерела права стосовно об'єму, об'єкта і обставин юридичної дії та не допускали відхилень у ході їх застосовувавння. На справедливі норми впливали вказівки джерела права щодо загального підходу до юридичного вирішення ситуації. Такі норми допускали відхилення від принципів, на які спиралося римське право, зрозуміло, залежно від обставин. За правовим змістом юридичні норми могли репрезентувати примусове право і дозволене право. Примусові норми не допускали вільного розсуду учасників правових відносин. Вони однозначно визначали зміст належної правової поведінки фізичних осіб. Більшість норм, що регулюють відносини щодо маєтностей, операцій тощо, належать до диспозитивних. Причому конкретний вид цих норм і створюється, як правило, шляхом вільного історичного вибору цивільного обігу.
За об'сягом правової дії юридичні норми підрозділися на право загальне і право виняткове, або спеціальне. Загальне право виражало значення джерела права з приводу регулювання того або іншого питання правовідносин. Його норми застосовували у тому випадку, коли не було прямої вказівки на особливості юридичної оцінки обставин стосовно тих або інших умов. Загальне право існувало у вигляді двох категорій – звичайної (загальноприйняті положення) і особливої (припускалися відхилення від жорстких загальних принципів).
Норми особливого права допускали відхилення від строгих правил поведінки учасників цивільно-правових відносин, якщо це диктувалося наявністю будь-якої суспільної користі. Вони ґрунтувалися на справедливості взагалі, і тому у жодному випадку не могли ставати джерелом аналогії права і підлягали лише обмеженому тлумаченню. Право особливе являло собою виключення з дії загальних законів. Воно надавалося в порядку привілею і строго індивідуально (правові привілеї особі, які не можна одержати за нормами спадкового права; особливий статус майна або іншої власності; привілеї згідно з правовими підставами). Проте привілеї, як і норми особливого права, не могли бути об'єктом аналогії і розширювального тлумачення.
Юридичні норми саме у Римі уперше в історії юриспруденції розрізняли також за часом дії, за територією дії (загальнодержавні, місцеві, екстериторіальні), відповідно до порядку припинення дії (спочатку припинялася дія тимчасових норм, потім – відновлюваних, тобто тих, що ухвалювалися свого часу замість старих норм, і т.д.). Вкажемо, що останні класифікації досягли високого ступеня розвитку лише стосовно норм закону та у тісному зв'язку із загальною якістю закону, закріпленому в римському праві.