- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Додатки
- •Книга друга. Про речі
- •Додаток 2
- •Дигести юстініана
- •Книга перша
- •Титул I. Про правосуддя і право (De justitia et lure)
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися в суд (De eo реr quern factum erit quominus quis in judicio sistat)
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
1.4. Рецепція римського приватного права
Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культурі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху, або як сприйняття однієї культури іншою.
Для правознавців рецепція полягає у впливі якогось права на менш розвинену правову систему, яка знаходиться на етапі формування. Стародавній Рим на початку виникнення цивільного права здійснив рецепцію грецького права, що допомогло римлянам створити Закони XII таблиць. Але римське приватне право згодом стало предметом неодноразових рецепцій, здійснених наступними цивілізаціями.
Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить близьке до категорії «правова акультурація», під якою розуміють прищеплювання однієї правової системи до іншої. Однак, на відміну від акультурації, обмеженої якимось одним інститутом чи навіть нормою, рецепція є глобальним явищем, таким, скажімо, як Цивільний Кодекс Наполеона, під впливом положень якого протягом ХІХ ст. виникали подібні зводи цивільного права у ряді країн Європи.
Рецепцію слід відрізняти від реставрації, під якою розуміється відновлення якогось явища до первинного вигляду. Це поняття вживається, скажімо, для позначення тих політичних режимів, встановлення яких демонструє спробу повернення до державного устрою, який існував свого часу і був повалений революцією. Відомі, наприклад, реставрація Стюартів у Англії та реставрація Бурбонів у Франції. Так само реставруються певні політичні режими початку минулого століття у пострадянських державах. Зовні категорії рецепція і реставрація вельми близькі, але мета рецепції – створення на існуючій базі чогось нового у галузі права. Реставрація ж має зводитися до відновлення якогось явища до первинного вигляду, без змін або доповнень, що у будівництві «нових–старих» політичних режимів неможливо.
З урахуванням сказаного рецепція римського права може бути визначена як його відродження, сприйняття духу, головних принципів і положень на новому витку розвитку подальших цивілізацій. Рецепція римського права у феодальній і буржуазній Європі є відновленням дії, відбором, переробкою, засвоєнням його сутності.
Оскільки рецепція римського права є поняттям не одновимірним, вона має відбуватися в різних формах і видах, а саме: 1) вивчення в навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правознавців; 2) поширення римського права як надбання світової культури; 3) дослідження і коментування римських юридичних джерел; 4) безпосереднє вживання норм і положень римського права; 5) використання норм римського права як зразка під час створення нормативних актів; 6) використання римської методики створення нормативних актів і практики їх реалізації; 7) використання засад, принципів і категорій римського права.
Слід розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї римського права, окремі його положення в основному рецептуються опосередковано, шляхом запозичення з законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторинна» або «похідна» рецепція). Рецепція може бути також не тільки явною, але і прихованою, що притаманно країнам, де існувала або існує соціалістична система права.
Ареал рецепції римського права охоплює всю європейську цивілізацію. Романісти вирізняють три типи рецепції: 1) візантійський; 2) англо-саксонський; 3) західноєвропейський континентальний.
Візантійський тип рецепції був заснований на чітко встановлених ідеологічних положеннях і проводився «за ініціативою згори», проявленою свого часу Юстиніаном. При цьому рецепція не відповідала потребам ромейського суспільства, яке переходило від рабовласництва до феодалізму. Щоправда ромеям з числа аристократів, що служили Юстиніану, потрібні були зразки для спадкування маєтностей. Для цього типу рецепції характерні ретельна систематизація досягнень римського права, обмежена філософська підстави рецепції, яка зводилася до впливу на цей процес православного християнства, організація профінансованих державою системних дослідницьких робіт у вказаній галузі життя ромейського суспільства, обмеження в просторі процесу рецепції, створення єдиного кодифікованого акту, який діяв майже дев’ять століть до завоювання Константинополя турками.
Західноєвропейський континентальний тип рецепції засновувався на плюралізмі політичних та правових думок, причому під рецепцію була підведена міцна теоретична основа (глосатори, коментатори, філологічна, історична тощо школи). Філософським базисом цієї рецепції стали вчення про природне право, цивільне суспільство, правову державу і т.ін. До того ж рецепція у цьому ареалі стала результатом компромісу різних політичних, економічних і соціальних сил. Відбувалася вона «знизу», відповідно до невідкладних потреб торгового обігу, природних для його «регулювальників» – купців і мануфактуристів доби Середньовіччя, які стали провісниками майбутньої буржуазної цивілізації.
Англосаксонський тип рецепції є просто парадоксальним, адже багато правознавців упевнені, що Англія уникнула рецепції римського права, створивши специфічну систему права, якій досягнення римської цивілізації були непотрібні. Однак у солідних підручниках з історії держави і права завжди вказується, що англійські учені серед видів права, що переважають в їх державі (загальне, комунальне, звичаєве, статутне, право справедливості, міжнародне право, комерційне і канонічне право) називають також римське приватне право. Це так хоча б з огляду на те що його вивчення студентами забезпечує формування у них юридичного світогляду. Англійським юристам римське право потрібне для вироблення правильного підходу до правотворчості, для створення норм позитивного права. Врешті-решт можна стверджувати, що без рецепції римського приватного права у Європі не існували б демократичні і правові держави, пересічні громадяни яких «обожнюють» приватну власність.