1. Класифіація атрофій

Атрофія – це прижеттєве зменшення в об’ємі органів, тканин або клітин з відповідним зниженням обо згасанням їх функції. В її основі лежить зменшення розмірів клітин або їх кількості в результаті загибелі від різних причин. За своєю сутністю атрофія є вираженим процесом, що може розвиватись як в усьому організмі, так і в окремих органах і тканинах при нових умовах існування. Розрізняють атрофію фізіологічну і патологічну.Фізіологічна атрофія- спостерігають протягом усього життя тварини. Поділяють на еволюційну та інволюційну. Еволюційна атрофія- зменшення в розмірі органів/клітин у період росту та розвитку індивідуума( пр.атрофія тимуса, фабрицієвої сумки та ін.) Інволюційна атрофія (стареча) – характер.поступовим зменшенням органів і тканин у зв’язку із старінням організму(атрофія статевих органів) Патологічна атрофія – розвивається під впливом багатьох шкідливих чинників і в любий період життєдіял. Індивідуума. Може біти зворотньою. Поділяють на загальну і місцеву. Загальна атрофія (виснаження, кахексія, маразм) розвиваєть в органах і тканинах цілого організму. Виснаження організму спостерігають при голудуванні (аліментарне), при опуховій хворобі ( ракова кахексія), при хворобах нейрогуморальних органів ( гіпофізарна, церебральна кахексії), при деяких паразитарних, хронічних інфекційних та незаразних хворобах.Місцева атрофія – за різноманітних причин- поділяють:Неврогенна- в тканинах з порушеним зв’зком з ЦНС; Ангіогенна- зумовлена порушенням місцевого кровопостачання органа; Дисгормональна –обумовлена порушенням функцій залоз внутрішньої секреції; Атрофія від тиску – коли на тканину тисне якась зовнішня сила, що призводт=ить до розмадів кровообігу та порушення метаболізму певних ділянок органів; Дисфункціональна атрофія- зумовлена послабленням або повним випадінням функції органа чи тканини; Атрофія, спричинена дією фізичних і хімічних чинників.

2.

Варіант 18.

1. Завершення і наслідки некрозу

Некроз — процес неповоротний. Мертва ділянка вже є стороннім тілом у живій тканині і в ній, під впливом продуктів розпаду змертвілих частин, виникають реактивні зміни.Навкруги некротичного вогнища розвивається реактивне запалення, щопроявляється гіперемією судин, випотіванням з них серозного ексудату,еміграцією лейкоцитів. У результаті цього навкруги мертвого вогнища утворюєтьсядемаркаційна лінія. Під впливом ексудату та гідролітичних ферментівлейкоцитів настає розрідження й розплавлення мертвого субстрату, розсмоктуванняйого макрофагами і лейкоцитами. На межі з мертвою тканиною з клітинних елементів сполучної тканини формується молода грануляційна тканина,що заміщає мертву масу і потім рубцюється.Заміщеннямертвої ділянки сполучною тканиною називається організацією. Організації підлягають найчастіше невеликі некротичні зміни. На місці дефекту залишається рубець. Якщо мертва маса нерозріджується, швидко зсихається, то вона обростає сполучною тканиною-інкапсуляція.При вологих некрозах, на місці змертвіння утворюються кісти. При змертвінні зовнішніх частин тіла демаркаційне запалення може призводити до самовільного відпадання мертвих частин— мутиляція. Якщо в мертву масу потрапляють гнійні або гнильні бактеріїто автолітичний процес відповідно ускладнюється гнійним розплавленням чигнильним розпадом.