2.Що таке ворота інфекції? Які зміни у воротах інфекції при сепсисі? Приклади

Ворота інфекції – це те місце, через яке збудник потрапляє в організм (рана, флегмона, гнояк, метрит, омфаліт) і там розвивається септичне вогнище і відбувається інтенсивне розмноження збудника. Запальне вогнище стає септичним коли при певному стані реактивності організму порушується цілісність бар’єрних систем і підвищується судинна і тканинна проникність та відкривається шлях проникнення бактерій у кровяне русло. Макро – септична рана має вялі краї з синюшним відтінком грануляції, вкрита гноєм або брудно-сірим нальотом, краї рани почервонілі і набряклі, або матка (при післяродовому сепсисі) – збільшена, заповнена гноєм чи різною кількістю різного ексудату, її стінка потовщена, набрякла, вяла, слизова оболонка некротизована, матова з крововиливамі, маткові зв’язки набрякші. У септичний комплекс входить запалення лімфатичних , кровоносних судин і регіональних лімфовузлів. Макро – запалення судин має вигляд червоних смуг, зо відходять від вогнища.

Варіант 2.

1.Патологоанатомічні зміни при септицемії.

За клініко –морфологічними ознаками сеспис розрізняють на: Септицемію,септикопіємію, септичний ендокардит і хроніосепсис.

Септицемія – це сепсис без гнійних метастазів, протікає переважно гостро. На розтині: трупне заклякання слабко виражене або відсутнє, трупний розклад настає швидко, кров не зсідається або з рихлими згустками. Склера, підшкірна клітковина, слизові і серозні оболонки часно мають жовтуватий відтінок, наявні порушення циркуляції крові, множинні крапкові крововиливи (геморагічний діатез), тромбоз дрібних судин, інфаркти. Лімфовузли з ознаками лімфаденіту ,селезінка септична(збільшена, темно-червона пульпа розм’якшена), у легенях застійна гіперемія і набряк, рідше вогнищева пневмонія. У септичному вигнищі виражені серозно-геморагічні чи фібринозно-некротичні зміни. Мікро – у печінці, нирках, міокарді – дистрофічні зміни, розсіяні вогнища проміжного запалення, строма органів набрякла та інфільтрована нейтрофільними лейкоцитами, лімфоцитами та гістіоцитами. Реактивні центри спустошені. У просвітах судин вияіляють тромби в бактерії. Стінки окремих судин з ознаками плазматичного просочування і фібриноїдного набухання. У кістковому мозку посилене кровотворення.

2. ЯКІ ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ПАТАЛОГОАНАТОМІЧНОГО ДІАГНОЗУ ТА ВИСНОВКУ ПРОТОКОЛУ РОЗТИНУ.

Складання патолого-анатомічного діагнозу і його конструкції — вельми відповідальна справа, яка залежить від досвідченості фахівця ветеринарної медицини(уміння аналізувати й узагальнювати результати розтину, даних лабораторних досліджень, клінічного обстеження, анамнестичних відомостей) і досконалості проведеного розтину трупа. Певні труднощі при складанні патолого-анатомічного діагнозу виникають при диференціації прижиттєвих (патологічних)змін від атональних і посмертних (трупних), які в певній мірі можуть завуальовувати(затушовують), а іноді й підсилюють їх. Характер, ступінь інтенсивностіта розвитку атональних і трупних змін залежать; 1) від основного захворюванняі його ускладнень; 2) умов зовнішнього середовища, в яких перебуваєтруп після смерті; 3) давності смерті.

Аналізуючи кожний випадок смерті тварини, формулювання патолого-анатомічногодіагнозу повинні чітко розмежовувати такі чинники: 1) основні і побічні;2) специфічні й неспецифічні; 3) безпосередні й опосередковані; 4) зовнішні і внутрішні.

Кожний патолого-анатомічний діагноз повинен відповідати таким вимогам:1) однозначність;2) достатню семантичну адекватність;3) відкритість.

Структура діагнозу. У відповідності з існуючими положеннями як патолого-анатомічний, так і клінічний діагнози, побудовані за нозологічним принципом,включають в себе три категорії, а саме: основне захворювання, його ускладненняі супутнє захворювання (супутні захворювання). Ці три категорії є складовими діагнозу.Основне захворювання в діагнозі повинно трактуватись однозначно і клініцистом, і патологоанатомом. Основним вважається захворювання (травма), якесамо по собі або через безпосередньо його ускладнення є причиною смерті. Основна причина смерті і основне захворювання — поняття ідентичні. Конкуруючими називають комбінацію з двох захворювань, кожне з яких окремо може спричинити смерть.Поєднаними хворобами називають комбінацію з двох захворювань різних заетіологією і патогенезом, які кожне окремо взяте несмертельні, а при поєднанні ускладнюють перебіг і спричинюють смерть. Фоновими хворобами запропоновано називати такі захворювання, які передуютьосновномузахворюванню, зумовлюючи особливий його стан, відіграютьпевну роль у виникненні і несприятливому перебігу ускладнень, що сприяло смертельному завершенню. Ускладнення — це такі патологічні процеси і стани, які патогенетичнопов'язані з основними захворюваннями і виникають у розпалі його розвитку чи після згасання основних симптомів хвороби, ставши безпосередньо причиноюсмертіДо супутних хвороб чи побічних знахідок належать такі хвороби та їх ускладнення, які передують основному захворюванню і суттєво не впливають на його розвиток і ускладнення.

Патан висновок! Є підсумком заключного етапу діагностичного процесу який після смерті уточнює прижиттєвий діагноз. Він формулюється на підставі аналізу всіх доступних даних (результатів розтину, патан діагнозу, додаткових лаб досліджені з урахуванням анамнезу).є нозологічний і танатологічний висновок. Нозологічний висновок – вказується на підставі яких даних (анамнез, аналіз господарської діяльності, епізоотична ситуація, клінічні ознаки , комплекс патан змін, результати лаб.досл) зроблено висновок і причину загибелі та приводиться назва хвороби чи пат стану анафілактичний шок), які через свої ускладнення призвели до смерті. Вказують безпосередню причину смерті – зупинка серця, зупинка дихання, смерть мозку. Танатологічний висновок – це динамізований патогенетичний висновок, складений і причинно-наслідковому аспекті 1. Передумови хвороби. 2. Безпосередні причини виникнення + профілактичні заходи 3. Послідовність виникнення пат процесів і їх взаємозв’язок 4. Вплив на перебіг хвороби пат процесів і лікування 5. Механізм розвитку безпосередньої причини смерті і сама причина.

Варіант 3.

1. Характеристика посмертних змін: Трупне охолодження (algor mortis) настає після смерті у зв'язку з припиненням обміну речовин і вироблення тепла в тілі і воно з часом набуває температури навколишнього середовища. Повне охолоджування наступає при цьому через 2 – 3 доби, у дрібних тваринних на протязі 1,5–2 діб, тоді як охолодження шкіри закінчується через 2-3 години. Трупне заклякання (задубіння)- хар-ся ущільненням і деяким скороченням всіх м'язів. Особливо сильно ущільнюються скелетні м'язи. Відразу після смерті всі м'язи розслаблені, м'які. Заклякання їх починається через 2–4 години і досягає максимального розвитку через 24 години після смерті. Процес починається з жувальних м'язів, потім розповсюджується на м’язи шиї, передніх кінцівок, тулуба і задніх кінцівок (послідовність розвитку). Зникнення трупного заклякання починається через 1,5–3 доби після його максимального розвитку і хар-ся поступовим розслабленням м'язів в тому порядку, в якому воно розповсюдилося. Впливають: умови зовнішнього середовища. Висока температура і сухість повітря прискорює його настання і зникнення, низька температура і висока вологість – затримує. Висихання трупа настає внаслідок випаровування вологи з його поверхні. При цьому відмічають сухість шкіри і слизових оболонок, а також поверхневе змужніння рогівки очей. Перерозподіл крові та трупні плями- Після смерті в результаті посмертного задубіння м’язів серця (особливо лівого шлуночка) і артерій спостерігається посмертний перерозподіл крові: кров вилучається з цих структур, а вени, капіляри і часто порожнина правого шлуночка серця переповнюються кров’ю. Потім кров під дією сили тяжіння стікає і скопичується в нижчележачі частини тіла і органів, викликаючи утворення трупних плям. Утворення трупних плям проходить у дві стадії: трупних гіпостазів та імбібіції. трупні гіпостази виникають через 3–6 годин після смерті. Це плями темно-червоного кольору із синюватим відтінком, не мають чітких меж, при надавлюванні бліднішають, на поверхні розрізу виступають краплі крові. При зміні положення трупа гіпостази знову переміщуються в нищележачі частини. З часом наступає гемоліз еритроцитів, гемоглобін переходить в плазму крові, яка проходить через стінки судин та просочує навколишні тканини з утворенням другої стадії трупних плям – імбібіції -). У звичайних умовах вона починається через 8–10 годин після смерті. Трупні плями, що утворилися в результаті імбібіції, без чітких меж, не зникають при натисканні і не переміщуються при зміні положення трупа. Трупне розкладання-Трупне розкладання є результатом 2-х явищ (види розкладу):1. Посмертний автоліз – розклад тканин трупа під дією власних ферментів. 2. Гниття в результаті життєдіяльності гнильної мікрофлори. Паренхіматозні органи, що піддаються посмертному автолізу, будуть тьмяними, на розрізі світло-коричневого кольору. Гниття-Гнильні бактерії розмножуються в трупі, проникаючи з кишечника, верхніх дихальних шляхів, сечостатевих шляхів (тобто із тканин, які мали зв'язок із зовнішнім середовищем), куди вони потрапляли ще за життя організму, підсилюючи посмертний автоліз і викликаючи розплавлення тканин. Ознаки гниття.1. Утворення трупної зелені, тобто брудно-зеленого кольору набувають кишечник, очеревина, внутрішні органи, шкіра, підшкірна клітковина та ін., особливо в ділянках імбібіції. Причиною такого явища є утворення в тканинах сірнистого заліза при з'єднанні сірководню, який виділяється при розкладі білків, із залізом, відщепленим від гемоглобіну.2. Утворення зловонних газів (сірководню, етилмеркаптану, метану, аміаку та ін.) внаслідок розпаду білків під дією мікроорганізмів. В результаті цього відмічають роздування черевної порожнини (трупна тимпанія), кишечника, утворення газових пухирців в органах і тканинах (трупна емфізема). При обмацуванні таких тканин пальцем відчувається як би хрускіт (крепітація).