1. Класифікація гіпертрофій

Гіпертрофія- збільшення в об’ємі органів, тканин у післяутробний період розвитку організму за рахунок збільшення об’єму клітин з одночасним підвищенням їх функції. Може бути справжньою і несправжньою.

Справжня гіпертрофія – характ.пропорційним збільшенням діяльної маси органа, тканин, які забезпечують його спецефічну функцію.

Несправжня гіпертрофія – проявляється розростанням в стромі органа сполуної або жирової тканини і може спостерігатись у скелетних м’язах та деяких внутрішніх органах.

За походженням:

• Фізіологічна- збільшення в об’ємі органів і тканин внаслідок посилення їх функції під впливом природних факторів. Особливість- зворотність;

• Патологічна – збільшення органа або тканини під впливом незвичних або надзвичайних за своєю силою факторів. Переходить в атрофію або дистрофію.

За походженням і механізмом розвитку патологічнагіпертрофія поділяється на:

Робоча(компенсаторна) – при підвищеному функціональному навантажені на орган; Вікарна(замісна) – різновидність робочої, спостерігається при відмиранні частини органа або після оперативного видалення одного з парних органів(нирка, легеня, яєчко). Робоча і вікарна гіпертрофії- компенсаторні; Нейрогуморальна(корелятивна/гормональна)- розвивається на ґрунті порушення функції ендокринних залоз; Вакатна- процес заміщення паренхіми атрофованого або видаленого органа сполучною або жировою тканинами; Гіпертрофічне розростання- стосується однієї або кількох поруч розташованих тканин(пр.при хронічному запалені слизової оболонки у вигляді поліпів)

2. ОПИШІТЬ СТАДІЇ МОРФОГЕНЕЗУ ВІСПЯНОЇ ЕКЗЕМИ

Віспа (Variola mammalium et avium; натуральна віспа) — гостра контагіозна хвороба тварин і людини, що перебігає з утворенням папульозно-пустульозного висипу на шкірі.

Патогенез. Потрапивши до організму, вірус завдяки своєму тропізму розмножується в епітелії шкіри і слизових оболонок, звідки проникає в кров (віремія) і переноситься до різних ділянок шкіри і слизови оболонок, де виникає характерний висип. Утворення віспин відбувається за стадіями: розеола, папула, везикула, пустула і кірочка.

Патолого-анатомічні зміни. Найважче хворіють вівці, у яких відбувається ураження майже усього шкіряного покриву. На ньому знаходять відокремлені шільні папули, діаметром 0,5—1 см, що здіймаються над поверхнею шкіри, які спочатку мають темно-червоний колір і поступово набувають сірого кольору.

Епідерміс папул відмирає і видаляється у вигляді плівок (пелікул), залишаючи вологу поверхню дерми, яка поступово загоюється під струпом з утворенням рубців. Одночасно знаходять і інші типи папул. На слизових оболонках дихальнихшляхів і шлунково-кишкового тракту нерідко виявляють округлої або

овальної форми сірого кольору папули, ерозії і виразки (на місті папул). Віспинні вузлики утворюються і в легенях, рідше в інших органах. У тяжких випадках спостерігають гастроентерит, бронхопневмонію або крупозну пневмонію, ускладнену гангреною, та дистрофічні процеси в паренхіматозних органах. Віспа кіз має частіше більш доброякісний перебіг з переважним ураженням шкіри вимені і сосків, а при генералізації процесу — й інших ділянок шкіри.