2. Клініко-анатомічні пастерильозу худоби. Складіть паталогоанатомічний діагноз у випадку загибелі тварини від набрякової форми пастерельзу.

Пастерельоз (Разіегеїіозіз; геморагічна септицемія) — інфекційна хвороба ссавців і птиці, яка характеризується септицемією або крупозною пневмонією.

Етіологія. Збудник хвороби — Раяіеигеїіа тиііосісіа.

При надгострому перебігу хвороби смерть настає надзвичайношвидко від асфіксії (іноді вже через 6—14 годин) і часто без якихось вираженихпатолого-анатомічних змін, крім циркуляторних розладів.Розрізняютьнаступні клініко-анатомічні форми хвороби: набрякова, грудна,кишкова. При набряковій формі, яка протікає, як септицемія (геморагічна септицемія),знаходять набряки підшкірної і міжм'язової сполучної тканини у міжщелепному просторі, ділянці глотки і гортані, нижній частині шиї і підгрудка, рідше — в ділянці ануса і зовнішніх статевих органів. Пішкірна клітковина просочується жовтою серозною рідиною і стає драглистою, блідо-жовтою. При набряку язика він збільшений, не вміщується в ротовій порожнині і випадає назовні; на розрізі виступає жовта або жовто-червона рідина. У верхніх дихальних шляхах виявляють гостре серозне, іноді фібринозне запалення. Лімфатичні вузли передусім голови, шиї і середостіння серозно запалені, часто з крововиливами. На серозних і слизових оболонках, у паренхіматозних органах знаходять переважно крововиливи. Особливо яскраво вони виражені на оболонках органів грудної порожнини. Сичуг і тонка кишка з ознаками серозного або серозно геморагічного запалення. У серці, печінці, нирках дистрофічні зміни. Селезінка не змінена, рідше повнокровна і збільшена. При гістологічному дослідженні, у місцях набряку основа шкіри, підшкірна клітковина і перимізій в стані серозного запального набряку. Сполучна тканина має вигляд однорідної блідо-рожевого кольору маси, в якій часто за ходом повнокровних судин і в їх просвітах виявляють значну кількість нейтрофільних лейкоцитів і пастерел. Колагенові волокна розпушені, майже не розпізнаються. Лімфатичні судини сильно розширені з серозним ексудатом, а деякі з тромбами.

Варіант 7.

1. Класифікації пухлин

В чинні класифікаційні схеми пухлин покладені певні приципи, а саме: 1) особливості клініко-морфологічного прояву; 2) тканинне походження (гістогенез); 3) ступінь злоякісності пухлини; 4) стадія пухлинного процесу.

І. Залежно від клініко-морфологічного прояву, який визначається в основному ступенем диференціювання, усі пухлини поділяють на доброякісні (диференційовані) та злоякісні (недиференційовані). Крім того, останнім часом в онкології виділена група пухлин з місцево-деструктивним ростом. Доброякісні пухлини, я к вказує їх сама назва, такі пухлини, які при їх розвитку не згубно діють на організм людини чи тварини. Доброякісні пухлини побудовані з диференційованих клітин, для них притаманний тканинний атипізм, ростуть переважно експансивно, у вигляді вузла, оточеного капсулою (псевдо- капсулою). Вони характеризуються повільним ростом, не метастазують і не дають рецидивів після їх видалення. Злоякісні пухлини, на відміну від доброякісних, побудовані з частково або не- диференційованих клітин. Для них притаманні тканинний і клітинний атипізми, ростуть швидко, ріст інфільтративний. Ступінь диференціювання клітин може бути різним (високий, помірний, низький), але пухлинні клітини ніколи не досягають повної зрілості (диференціації).

III. Заступенем злоякісності пухлини поділяють на ступені — високий, помірний, низький. Ступінь злоякісності визначається ступенем диференціювання пухлинних клітин, який залежить від вираженості ознак клітинного атипізму. Пухлини високого ступеня злоякісності — це низькодиференційовані пухлини з різко вираженими ознаками клітинного атипізму. Пухлини з помірним ступенем злоякісності характеризуються помірно диференційованими клітинами. Пухлини ж низького ступеня злоякісності — це високодиференційовані пухлини з мінімально вираженими ознаками клітинного атипізму.

IV. Стадія пухлинного процесу визначається ступенем інвазії первинного пухлинного вогнища (вузла) в оточуючі тканини та вираженістю процесу метастазування.

Для визначення переважної більшості пухлин клініцистами та морфологами вживається класифікація TNM (від лат. слів tumor — пухлина, nodulus — лімфатичний вузол, metastasis — метастази), яка документує розміри і поширення пухлини (Т), наявність метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах (N), віддалені метастази (М). Для деяких пухлин створені індивідуальні класифікації, які корелюються з їх прогнозом.

Пухлини з місцево-деструктивним ростом займають проміжне положення між доброякісними і злоякісними. їх ще називають граничними. Вони мають інфільтративний ріст, але не метастазують.

II. Залежно від гістогенезу. враховує морфологічну будову, локалізацію, особливості структури в окремих органах, стан атипічного прояву.

На підставі гістогенетичного принципу виділені такі групи пухлин:

1. Епітеліальні пухлини без специфічної (органонеспецифічні) і з специфічною (органоспецифічні) локалізацією.

2. Мезенхімальні пухлини.

3. Пухлини меланінутворюючої тканини.

4. Пухлини нервової системи та оболонок.

5. Тератоми.

Терміни "органонеспецифічні" та "органоспецифічні" епітеліальні пухлини не виправдані, тому що останнім часом, завдяки успіхам молекулярної біології, віднайдені органоспецифічні маркери.