3. Зловживання домінуючим (монопольним) становищем

Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання (групі суб’єктів господарювання), що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, заборонено зловживати цим становищем, і таким чином, спотворювати конкурентні ринкові відносини, негативно впливати (зачіпати) інтереси держави, підприємців, громадян.

Так, у Законі України "Про захист економічної конкуренції" ч. 1 ст. 13 визначено, що: "Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку – дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку", а ч. 3 цієї ж статті – що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Застосування норм ч. 1 ст. 13 вищевказаного Закону можливе лише за умов попереднього визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку, так як цього вимагає її складова – гіпотеза.

Це випливає з того, що порушниками (отже, і суб’єктами права) законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути:

а) господарюючий суб’єкт, що займає монопольне становище на товарному ринку;

б) їх група, що займає монопольне становище на товарному ринку.

У зв’язку з цим необхідно також зупинитись на дефініції "монопольного (домінуючого) становища". Відносно-визначаюче поняття такого становища містить ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Абсолютного визначення не має через те, що майже у всіх частинах її міститься гіпотеза "не зазнає значної конкуренції".

Слід підкреслити, що "домінування" є юридичним терміном, а відповідним економічним терміном може бути "ринкова влада". Одна чи більше фірм разом можуть бути домінуючими, якщо вони мають суттєву (монопольну) ринкову владу по відношенню до конкурентів та/або до їх бізнес-партнерів, та/або їх замовників. Ринкова влада може бути різною в залежності від монополістичної структури ринку. Відповідно до своєї економічної суті традиційно структури ринку, в якому суб’єкт господарювання може набути ринкову владу, поділяють на: монополію, домінуюче становище та олігополію.

Монополія – коли на ринку один суб’єкт господарювання виробляє продукт або надає послугу, якому немає заміни. Домінуюче становище – коли в оточенні конкурентів суб’єкт господарювання має певну владу над ринком, дозволяючи йому контролювати певну його частину. Олігополія – коли на ринку домінують декілька конкурентів, як правило, за таких обставин передбачається їх взаємозалежність, якщо між ними немає зговору.

Таким чином, порушення законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктом господарювання у вигляді зловживання своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку характеризується рядом факторів:

• таке порушення на ринку певного товару вчиняє тільки той суб’єкт господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ж ринку, тобто він має можливість сам або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію;

• поведінка (дії, бездіяльність) суб’єкта господарювання (їх групи) є активною чи неактивною, при цьому вона може зашкодити суспільним відносинам, які виникають під час функціонування суб’єктів на ринку;

• дії, що визнаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, антимонопольні органи мають оцінювати з точки зору їх впливу на економічну ситуацію в країні в цілому та на кожному товарному ринку окремо. Оцінці підлягає вплив цієї діяльності на інтереси держави, суб’єктів господарювання та фізичних осіб.

У відповідності з теорією права та на підставі викладеного можна зробити висновок, що об’єктами порушень законодавства про захист економічної конкуренції є всі відношення, пов’язані з поведінкою суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, пов’язані як із проявами, так і з виявленням та припиненням порушень у вигляді зловживання монопольним становищем.

Прийняття законодавцем цілої низки нормативно-правових актів, направлених на попередження, виявлення та припинення цього виду порушень пояснюється також тим, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем негативно впливає як на розвиток та функціонування ринку в цілому, так і на окремих підприємців, особливо тих, які змушені перебувати у ділових стосунках з монополістами. Крім того, зловживання монопольним становищем на ринку призводить до дестабілізації ринків, встановлення нерівних (невигідних) умов здійснення господарської діяльності для вітчизняних товаровиробників, поглибшають кризу неплатежів та інфляційні процеси, мають визначальний вплив на ціноутворення в інших галузях та заважають структурним змінам в економіці регіону, держави.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

• застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;

• обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

• часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

• суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Діяльність органів Антимонопольного комітету України, по виявленню та припиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції свідчать про те, що зловживання монопольним становищем посідають основне місце за кількістю припинених порушень.

У структурі припинених Комітетом зловживань монопольним становищем переважають порушення цінового характеру: встановлення таких цін придбання або реалізації товару (послуг), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін до рівнозначних угод з продавцями чи покупцями без об’єктивних причин; встановлення дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів. При цьому розмір таких цін (тарифів) досить часто перевищує економічно обґрунтований рівень у 1,5-2 рази.

Прикладом такого порушення можуть бути дії ТОВ "Луганське енергетичне об’єднання" по встановленню завищеної плати за видачу технічних умов по підключенню споживачів до власних електричних мереж. Вартість цієї послуги у порівнянні з аналогічною у найближчих областях (Донецькій, Харківській та Запорізькій) була більшою в 1,5-2,0 рази. Крім того, були порушені вимоги Національної комісії регулювання енергетики стосовно порядку формування вартості таких послуг. Цим порушенням було нанесено шкоди понад 3,5 тисячам підприємців Луганщини.

Завищення цін (тарифів) здійснюється різноманітними способами: шляхом включення до ціни необґрунтованих або фактично не понесених витрат (частіш за все); шляхом економічно необґрунтованого завищення рівня рентабельності; шляхом стягнення плати за фактично не надані або надані у неповному обсязі послуги; шляхом повторного стягнення плати за одні і ті ж послуги.

Одним з таких порушень було визнано дії ЗАТ "Лисичанський склозавод "Пролетарій". Порушення полягало у встановленні економічно необґрунтованої завищеної ціни на поліроване листове скло шляхом включення до ціни середнього рівня рентабельності, розмір якої у 2,5 рази перевищував рівень, що склався по галузі при виробленні скло-керамічних та полімерних виробів і сягнув за 60 %. Внаслідок таких дій товариство набувало можливості отримувати надприбутки за рахунок споживачів, які не мали альтернативи придбання товару відповідного споживчого призначення.

Мають місце і інші види порушень: нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, які не відносяться до предмету договору, у тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту; нав’язування суб’єкту господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою та відповідно до торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності не стосуються предмету договору.

Як приклад, можна навести наступні дії ЗАТ "Сєвєродонецьке об’єднання "Азот", яке при укладанні договору з ТОВ "Рутина" нав’язувало йому продаж дисперсії клею ПВА тільки великими партіями (цистернами), а малими партіями постачати відмовляло. Такі дії змушували споживача залишати без використання тривалий час великі (для нього) обігові кошти, що негативно впливало на його господарську діяльність.

Виявляються та припиняються органами Комітету порушення конкурентного законодавства, пов’язані з монопольним становищем суб’єктів господарської діяльності: позбавлення контрагентів права вибору товару(послуги); встановлення вимог відносно користування послугами лише окремих суб’єктів господарювання; встановлення обов’язкових додаткових платних послуг; нав’язування платних послуг, якими споживачі фактично не користуються; примушення споживачів до безоплатного виконання робіт на користь монопольного формування, обумовлення надання певних послуг через погашення заборгованості за інші послуги; вимагання від споживачів послуг теплопостачання фінансової допомоги у розмірі 10 % вартості отриманої теплової енергії та ін.

Дії ОКП "Компанія "Луганськвода" по введенню непотрібної споживачам послуги по опломбуванню водолічильних вузлів та стягнення за неї плати не зважаючи на те, що витрати на виконання службових обов’язків контролерів (саме вони ці роботи виконують) водопровідно-каналізаційних підприємств вже було включено до складової частини тарифу на централізоване водопостачання. Іншими словами, за виконання однієї й тієї ж технологічної операції із споживачів двічі стягувалась плата.

Виявлялися зловживання монопольним становищем, направлені на дестабілізацію ринку: шляхом часткової або повної відмови від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвело (могло призвести) до створення або підтримки дефіциту на ринку, до встановлення монопольних цін; шляхом обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало (могло завдати) шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; шляхом суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин; шляхом створення перешкод доступу на ринок (виходу з нього) або усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання; шляхом обмеження або припинення виробництва, вилучення з обігу товарів, що призвело (могло призвести) до створення чи підтримки дефіциту на ринку, встановленню монопольних цін.

Найбільшу кількість зловживань монопольним становищем виявлено та припинено на ринках житлово-комунального господарства. На ринках енергетики, де тарифи на основні послуги регулюються державою, монополісти часто обумовлювали укладання договорів прийняттям зобов’язань, за своєю природою не відповідаючи їх предмету. Як зловживання монопольним становищем органи Антимонопольного комітету України кваліфікували необґрунтоване відключення споживачів від електропостачання, відмови у видачі технічних умов на підключення споживачів до мереж електропостачання. Аналогічно кваліфікувались органами Комітету нав’язування порядку розрахунку за спожиту електроенергію, який ущемляв інтереси споживачів.

Немало зловживань монопольним становищем припинено також на ринках транспорту, аграрно-промислового комплексу (послуги зі збереження та відпуску зерна, молока та ін.), на ринку ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного та рослинного походження, ринках зберігання та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, ринках послуг з оформлення та реєстрації документів на право власності на нерухомість.

Таким чином, результати роботи органів Антимонопольного комітету України показують, що на монополізованих ринках має місце багаточисельність видів прояву зловживання монопольним становищем і цілком вірно, законодавець не зробив вичерпного переліку таких порушень, а передбачив частиною 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вірогідність їх виникнення в будь-яких інших діях, досі не відомих у практиці.

В країнах, де існує законодавчий захист конкуренції, передбачені положення, забороняючі зловживання домінуючими позиціями на ринку (принцип заборони), або положення, протидіючі такому зловживанню (принцип боротьби із зловживаннями)¹¹¹.

Різниця полягає лише в тому, що заборона діє автоматично без попереднього рішення антимонопольної установи і допускає стосовно періоду порушення механізм зворотної дії (тобто, дія спрямована в минуле) положень конкурентного законодавства і, насамперед, правових положень щодо штрафних санкцій. Принцип же боротьби із зловживаннями має своєю передумовою прийняття антимонопольною установою відповідного рішення і передбачає, що конкурентне законодавство і правові положення щодо штрафних санкцій можуть застосовуватись лише при наявності такого рішення (тобто, дія спрямована у майбутнє).

Це дуже суттєва різниця. Якщо антимонопольний орган з’ясовує факт монополістичного правопорушення і відповідний суб’єкт господарювання припиняє дане зловживання самостійно, рішення при дії принципу буде все ж таки прийняте, у той час, як при дії принципу боротьби із зловживаннями справа вважається закінченою, оскільки не має причин для адміністративного втручання.

Антимонопольний Закон України в статті 12 визначає монопольне становище на ринку певного товару, а в статті 13 – зловживання ним. Про правові наслідки такого зловживання мова йде в інших статтях Закону: стаття 52 – вилучення незаконно одержаного прибутку; 53 – примусовий поділ монопольних утворень, 55 – відшкодування збитків, заподіяних внаслідок зловживання монопольним становищем. Дані правові норми реалізуються в межах цивільного законодавства. Оскільки вилучення незаконно одержаного прибутку, як і компенсація збитків, є прямим наслідком зловживання монопольним становищем, то в цьому випадку немає потреби у попередньому втручанні антимонопольних органів. А тому зазначене положення може тлумачитись у розумінні принципу заборони.

Виявивши зловживання монопольним становищем на ринку, антимонопольний орган має право зобов’язати відповідних підприємців припинити зловживання, прийняти рішення про примусовий поділ монопольного утворення, яке припустилося зловживання, а у випадку не виконання рішень антимонопольних органів – накласти відповідно правопорушенню стягнення.

Дані повноваження антимонопольна установа може успішно реалізовувати як в межах принципу заборони, так і в межах принципу боротьби із зловживанням. Правда, в цій ситуації бракує можливості запроваджувати грошові стягнення із зворотною дією, тобто з моменту початку правопорушення у формі зловживання монопольним становищем, а не з моменту прийняття відповідного рішення щодо його припинення. Однак, господарсько-правових заходів достатньо для того, щоб кваліфікувати українську антимонопольну систему за принципом заборони.

Суб’єктом зловживання монопольним становищем є як підприємець-юридична особа, так і підприємець-фізична особа. Суб’єкт господарювання, у відповідності з вимогами статті 13 Закону повинен обіймати монопольне домінуюче становище, яке б давало йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару або володіти ринковою владою.

Таким чином, передумовами застосування статті 13 Закону є: а) наявність монопольного становища на ринку; б) зловживання цим становищем.

В статті 13 Закону дається перелік достатньо сформульованих фактичних дій підприємців, які характеризують неправомірність їх поведінки в умовах здійснення конкурентної боротьби.

Підприємець-монополіст також може:

А) здійснювати конкурентну діяльність, яка базується на більш вдалому господарюванні, тобто захищати свої легітимні комерційні інтереси;

Б) пристосовувати свої ціни до умов конкурентного середовища;

В) анулювати довгострокові контракти з контрагентами, якщо він не задоволений їх послугами.

Зазначимо, що саме існування монопольного становища не є неправомірним. Чинне законодавство переслідує лише зловживання монопольним становищем підприємцем, результатом якого є чи може бути обмеження конкуренції та порушення законних інтересів господарюючих суб’єктів чи споживачів. Останнє повинно враховуватись при оцінці правомірності тих чи інших дій суб’єктів господарювання на ринку.

Зловживання проявляється в діях, які за характером спрямованості можна кваліфікувати на:

• створення перешкод для конкурентів: обмеження в сфері закупівлі або реалізації товарів при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту; нав’язування контрагенту додаткових умов, що не відносяться до предмета договору; нав’язування товару, не потрібного контрагенту.

• експлуатація споживачів: встановлення монопольно високих, монопольно низьких, дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на товари; вилучення з обороту товарів або обмеження чи припинення виробництва і, як наслідок, створення або підтримання штучного дефіциту на ринку.

На практиці обидві ці форми переплітаються і в чистому вигляді зустрічаються дуже рідко.

Зловживання монопольним становищем характеризується такими видами діяльності суб’єктів господарювання на ринку, які впливають на конкуренцію на різних рівнях виробництва та реалізації. Серед видів зловживання суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, розрізняють¹¹²:

• зв’язуючі угоди, суть яких полягає в примушуванні до придбання товарів, що не мають прямого відношення (технологічного, комерційного тощо) до предмета договору. Така прив’язка означає, що продаж одного товару є необхідною умовою купівлі іншого товару. Наприклад, продаж автомобілів з усім додатковим обладнанням, включаючи кондиціонери;

• ексклюзивні територіальні угоди, суть яких полягає в тому, що підприємці-виробники погоджуються не продавати власну продукцію будь-якому іншому підприємцю, який займається реалізацією, в межах географічної території;

• ексклюзивні торговельні угоди, суть яких полягає в тому, що підприємці-торговельники обіцяють не мати справ з іншими підприємцями –виробниками. Наприклад, обіцянка торговельника автоматами здійснювати продаж тільки одного виробника;

• відмова в торгівлі, суть якої полягає у відмові в постачанні товарів покупцеві, який здійснює підприємницьку діяльність в сфері оптової та роздрібної торгівлі. Наприклад, подібні дії можуть бути спрямовані на те, щоб примусити такого покупця до підтримки перепродажної ціни, тобто не оголошувати скидку на дану продукцію.

Нав’язування монополістом не вигідних для контрагентів умов договору або таких, що не відповідають його предмету, в тому числі і товарів, не потрібних контрагенту, є суттєвим порушенням конкурентного законодавства, а також порушенням принципу свободи договірних відносин. В літературі дана договірна практика називається індивідуальною антиконкурентною практикою¹¹³. Її суть полягає в тому, що умови договору можуть обмежувати або усувати змагальність на ринку та погіршувати конкурентне становище контрагентів та інших учасників ринкових операцій.

Прикладом порушення конкурентного законодавства в частині нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище є діяльність Закритого акціонерного товариства “Іман” (далі – ЗАТ “Іман” міста Севастополя.¹¹⁴При аналізі товарного ринку м’ясних виробів в місті Севастополі Антимонопольним комітетом було визначено, що ЗАТ “Іман” станом на 1 жовтня 1994 року займає монопольне становище на товарному ринку міста Севастополя як по виробництву, так і по реалізації ковбасних виробів. При проведенні перевірки господарської діяльності зазначеного товариства Комітетом було встановлено, що згідно з п.8 Договору на постачання ковбасних виробів та м'ясних напівфабрикатів передбачається вилучення 15 відсотків чистої торговельної надбавки підприємств торгівлі на користь ЗАТ “Іман”.

Зловживання монопольним становищем може здійснюватись монополістом в процесі організації реалізації товару на ринку. Прикладами неправомірної поведінки з боку монополістів в зазначеній сфері можуть бути: встановлення заборони експорту, тобто зобов’язання контрагента не вивозити товар в іншу місцевість; відмова у постачанні, тобто відмова постачати товар певному покупцеві у випадку, коли він відхилився від ціни, вказаної або рекомендованої постачальником; встановлення зобов’язання покупця використати товар в певних цілях, які продиктовані постачальником.

Створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) в результаті зловживання монопольним становищем є різновидністю неправомірної поведінки суб’єктів господарювання на ринку певного товару. Наприклад: зловживання у вигляді відмови у доступі до певної технології; зловживання правом інтелектуальної власності, насамперед його поширення на незахищений ним товар; зловживання у вигляді часткової або повної відмови від договірних відносин з потенційним конкурентом.

Встановлення монопольно високих або монопольно низьких цін – одна із фактичних обставин зловживання монопольним становищем. Підвищуючи ціну на товар за відсутності у споживача вибору, монополіст примушує останнього або платити ціну за рахунок обмеження інших потреб, або відмовитись від споживання товару, що не завжди буває можливим. І навпаки, штучно знижуючи ціну на товар, монополіст створює бар’єр для вступу на ринок нових конкурентів або примушує за рахунок ефекту масштабу виробництва вийти на ринок існуючих більш слабких конкурентів.

Зловживання у вигляді дискримінації щодо цін і знижок – це створення різних умов відносно однакових товарів контрагентів, внаслідок чого останні зазнають труднощів у конкурентній боротьбі. Якщо спостерігаються різні ціни і різні знижки для однієї і тієї ж групи товарів, в першу чергу необхідно з’ясувати, чи зумовлені вони різницею у витратах на виробництво, транспортування, реалізацію тощо, а чи ж вони неадекватні і тому дискримінаційні.

Отже цінова дискримінація здійснюється тоді, коли суб’єкт господарювання є монополістом або володіє ринковою владою та має можливість виділяти окремі групи споживачів (покупців), кожна з яких має різну готовність та спроможність платити за товар.

Прикладом такої незаконної діяльності може бути практика підприємств-монополістів. Зокрема, ВАТ “Черкасиобленерго” в 2002 році запровадило новий порядок оплати за спожиту населенням електричну енергію, згідно якого оплата здійснювалася на підставі заяв-зобов’язань споживачів про середньомісячне споживання електроенергії та рахунків, які виписувалися енергопостачальником, хоча Правилами користування електричною енергією для населення та іншими нормативними актами заяви-зобов’язання не передбачені. РЕМи ВАТ “Черкасиобленерго” уклали додаткові угоди з районними відділеннями ВАТ “Державний ощадний банк України” та районними вузлами зв’язку щодо припинення прийому оплати за електроенергію від населення за квитанціями абонентських книжок та зміни первинного документу з приймання платежів від населення за використану електроенергію – запровадження оплати за рахунками, виписаними енергопостачальником згідно з графіком, затвердженим ВАТ “Черкасиобленерго”. При цьому, РЕМи ВАТ “Черкасиобленерго” у рахунках допускали невідповідність показань лічильників та кількості спожитої електроенергії – у більшості випадків показники у розрахунках енергопостачальників були завищені. В розрахунках містилося попередження: “Виправленню не підлягає. В разі несплати рахунку вживаються заходи по припиненню електропостачання”. Відповідно до рішення Черкаського територіального відділення Антимонопольного комітету України на порушників накладено штраф.¹¹⁵

Підсумовуючи вище викладене, можна зробити висновок, що дії суб’єктів господарювання, які характеризуються як зловживання монопольним становищем, мають місце тоді, коли:

• суб’єкт господарювання є єдиним постачальником на ринку певного товару;

• суб’єкт господарювання один або разом з іншими підприємцями контролює ринок певного товару;

• дії господарюючого суб’єкта обмежують доступ на ринок конкурентів або іншим чином обмежують конкуренцію.

Склад такого монополістичного правопорушення, як зловживання монопольним становищем, включає в себе, як правило, не тільки неправомірну поведінку підприємця-монополіста, але й факт наявності його вини

Суб’єктивний елемент складу монополістичного правопорушення характеризується як правило прямим умислом і обов’язковою спеціальною метою.

Загалом положення статті 13 Закону мають не тільки заборонний, але й регулятивний характер. Вони встановлюють певні правила поведінки на ринку та безпосередньо регулюють взаємовідносини суб’єктів господарювання.

У 2006 році спостерігалося загострення проблеми зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринках платних послуг, пов’язаних із здійсненням функцій держави, та легітимації таких порушень державними органами. Йдеться насамперед про послуги бюро технічної інвентаризації, послуги з проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів, профілактичних наркологічних та медичних оглядів водіїв та кандидатів у водії транспортних засобів, послуги, пов’язані з наданням дозволів на розробку проектів забудови, послуги санітарної експертизи, обов’язкової сертифікації персоналу з неруйнівного контролю об’єктів тощо. Протягом 2006 року зловживання монопольним (домінуючим) становищем на цих ринках виявлено та припинено у 21 регіоні й на загальнодержавному рівні, антиконкурентні дії органів влади й органів місцевого самоврядування – у 19 регіонах і на загальнодержавному рівні. В багатьох випадках ці порушення зачіпали інтереси широких кіл підприємців і споживачів. Наприклад, внаслідок припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринках послуг з оформлення та реєстрації документів на право власності на нерухоме майно, включно інвентаризаційні роботи, захищені інтереси понад 1,1 млн осіб у Луганській, Харківській та Черкаській областях. В результаті скасування, на вимогу територіального відділення Комітету, неправомірно встановлених органами місцевого самоврядування щорічних зборів за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та плати за погодження асортименту в санепідемстанції і дозволу служби протипожежної безпеки, попереджено неправомірні втрати понад двадцяти тисяч малих та середніх підприємців Тернопільської області у розмірі понад 6 млн грн за рік¹¹⁶.

За 9 місяців 2008 року органами Комітету припинено 1029 зловживань монопольним (домінуючим) становищем (в аналогічний період 2007 року – 1423 порушення) з них:

564 порушення відповідно до ст. ст.13 та 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

465 дій, що містять ознаки зловживань монопольним (домінуючим) становищем, відповідно до ст. ст. 13 та 46 Закону¹¹⁷.