Тема 5.

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1. Поняття державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства

2. Види державного контролю в сфері конкуренції

2.1. Попередній контроль

1. Контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі економічної концентрації

2. Контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі узгодження діяльності суб’єктами господарювання;

3. Контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства в процесі перетворення державної власності;

4. Контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю.

2.2. Поточний контроль

2.3. Наступний контроль

Ключові слова: контроль, державний контроль, види та форми державного контролю, попередній контроль, поточний контроль, наступний контроль

1. Поняття державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства Важливим елементом державного управління в сфері конкуренції є контроль. За допомогою контролю забезпечується своєчасність внесення коректив в управлінську діяльність, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування конкуренції в країні, виявлення порушень конкурентного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил, а також прийнятих управлінських рішень.

Для здійснення контролю і досягнення завдань, що стоять перед ним, важливими є систематичність, послідовність, всебічність та гласність, проведення аналізу його наслідків з обов’язковими висновками і реагуванням на виявлені недоліки в роботі органів виконавчої влади та їх посадових осіб. Такий підхід до контролю забезпечує йому місце серед основних функцій державного управління, направлених на підвищення ефективності державного управління, узгодженість управлінської діяльності та її результативність⁸⁵.

Контроль як функція управління має певні особливості та притаманні йому ознаки. Особливістю контролю є те, що він здійснюється з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень, тобто після здійснення інших функцій управлінської діяльності. Точніше кажучи, за допомогою контролю перевіряється і оцінюється процес управлінської діяльності. Метою такої перевірки є приведення діяльності у відповідність з чинними правовими нормами та прийнятими згідно з ними управлінськими рішеннями⁸⁶.

Здійснення контролю на заключних стадіях процесу управління підкреслює його інтегруючу функцію відносно інших функцій управління.

Крім самостійного значення контроль є стадією, допоміжною функцією при здійсненні інших функцій державного управління. Його результативність, значимість визначається змістом самої функції, її місцем в управлінському процесі на тому чи іншому етапі⁸⁷

Таким чином контроль в державному управлінні може виступати і як основна, і як допоміжна функція.

Функція контролю присутня у діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, як елемент їх управлінської діяльності, як її частина, що не завжди має організаційне відокремлення. Проте, окремі напрями та сфери управління контролюються спеціальними органами державного контролю⁸⁸. Однією з таких сфер є сфера дії конкуренції.

Основне місце в системі органів контролю в сфері дії конкуренції займає Антимонопольний комітет України. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції (конкурентного законодавства), захист інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень, в тому числі від зловживань монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України здійснює зовнішній контроль за об’єктами організаційно не підпорядкованими йому. Контрольна діяльність Антимонопольного комітету має функціональну спрямованість, а його контрольні повноваження спрямовуються на всі державні органи, тобто він за своєю суттю є спеціальним і надвідомчим.

Саме контроль за дотриманням конкурентного законодавства, запобігання, виявлення і припинення його порушень, контроль за економічною концентрацією є головними завданнями діяльності антимонопольних органів. Виконання цих завдань вимагає застосування комплексного підходу, що грунтується на поєднанні методів економічного і правового аналізу, якими, зокрема, встановлюється наявність монопольного становища на певному ринку, ущемлення чи обмеження прав суб’єктів господарювання, впливу на конкуренцію, міра відповідальності за протиправні дії, санкції щодо порушників законодавства в сфері економічної конкуренції тощо⁸⁹.

Здійснення антимонопольними органами функції контролю відбувається в таких напрямах:

0. контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі економічної концентрації та узгодження підприємницької діяльності;

1. контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі перетворення державної власності;

2. контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства в процесі здійснення господарської діяльності (зокрема, попередження, обмеження, припинення проявів монополізму та недобросовісної конкуренції );

3. контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції при прийнятті рішень органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю.

Здійснення діяльності антимонопольними органами за цими напрямками дозволяє досягти головної мети державного управління в сфері конкуренції - мінімізації проявів монополізму на ринку , підтримки, розвитку і захисту добросовісної конкуренції.

Антимонопольні органи мають досить широкі повноваження, які дозволяють їм самим обирати і застосовувати різні методи контролю та регулювання ринку.

Підкреслимо, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету в сфері державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства не допускається.

Таким чином, Антимонопольний комітет України є єдиним органом виконавчої влади, що здійснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства. Зазначимо, що саме функція контролю за дотриманням конкурентного законодавства, а також специфіка форм і методів її реалізації визначають зміст спеціального статусу Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади.

Найважливішим завданням антимонопольних органів є контроль за структурою ринку з метою запобігання використанню у підприємницькій діяльності недобросовісних або обмежуючих заходів і методів конкуренції. Це завдання реалізується антимонопольними органами шляхом здійснення заходів попереднього та поточного контролю з метою виявлення суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку та подальшого контролювання і регулювання їх діяльності, виявлення порушень, що мають ознаки недобросовісної конкуренції та порушень законодавства стосовно фунціонування суб’єктів природних монополій.

Антимонопольні органи в процесі реалізації власних контрольних повноважень намагаються запобігти та припинити будь-які порушення конкурентного законодавства. Проте, значна увага а роботі антимонопольних органів приділяється аналізу структури ринку, виявленню суб’єктів господарювання, які обіймають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Визначення монопольного (домінуючого) становища підприємців на ринку здійснюється антимонопольними органами на підставі ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, яка призначена для аналізу діяльності суб’єктів господарювання, груп суб’єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Метою визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією, контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб ‘єктів господарювання, груп суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень.

Необхідно зазначити, що відповідно до діючого законодавства України монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб’єкт господарювання:

не має на ринку товару жодного конкурента або значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для вступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

є одним із двох або більше суб’єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція⁹⁰, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для вступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб’єкт господарювання є одним із таких суб’єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб’єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки ринку, які в сукупності перевищують 50 відсотків; п’яти - 70 відсотків .

Процес визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання на ринку складається з декількох взаємопов’язаних стадій:

0. встановлення об’єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб’єкта господарювання (групи суб’єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб’єктом (суб’єктами) господарювання;

1. складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

2. складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

3. визначення товарних меж ринку;

4. визначення територіальних (географічних) меж ринку;

5. встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб’єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

6. визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

7. розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку;

8. складання переліку потенційних конкурентів, споживачів цього або аналогічного товару;

9. визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з ринку для реальних та потенційних конкурентів та споживачів;

10. встановлення факту монопольного (домінуючого) становища суб’єкта (суб’єктів) господарювання на ринку.

Аналізуючи понятійний апарат конкурентного законодавства, можна зробити висновок, що до суб’єктів господарювання, які займають монопольне становище, відносяться суб’єкти, яким притаманна наступна сукупність ознак:

• організаційний елемент: до даної категорії можуть відноситися юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, а також фізичні особи, які займаються діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю;

• оперативно-господарський елемент: вищеназвані суб’єкти займаються діяльність з виробництва, реалізації, придбання будь-яких продуктів діяльності(товарів, робіт, послуг), призначених для обміну на відповідному товарному ринку;

• елемент, що характеризує тип відносин: суб’єкти господарювання займають домінуюче положення на ринку певного товару, що дає їм можливість впливати на конкуренцію або обмежувати свободу економічної діяльності інших суб’єктів господарювання незалежно від способу такого обмеження;

• елемент, що характеризує співвідношення визначених Законом економічних показників: порівнюється частка, яку суб’єкт фактично займає на ринку певного товару і частка, яка є обмежувальною у відповідності з Законом;

• процесуально-правовий елемент: факт монопольного становища встановлений компетентним державним органом (АМК) у відповідності з процедурою, встановленою чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що в Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання на ринку від 5.03.2002 р. значно вдосконалено механізм визначення монопольного становища, зокрема, поряд з кількісними і якісними характеристиками, запроваджені термінові (строкові) характеристики та характеристики, які характеризують відносини між суб’єктами господарювання на ринку (визначення реальних та потенційних конкурентів та характеристики положення цих суб’єктів на ринку). Вдосконалення організаційно-правового механізму визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання на ринку є безумовно позитивним.

Достатньо довгий час контроль за діяльністю підприємств-монополістів здійснювався шляхом складання і ведення переліку підприємців-монополістів Антимонопольним комітетом України. Метою створення і ведення переліку підприємств-монополістів було здійснення постійного державного контролю за зазначеними суб’єктами та застосування до них адресних заходів антимонопольного регулювання.

Відповідно до Положення складання проекту Переліку монополістів здійснювалося органами державної статистики України шляхом визначення груп взаємнозамінних товарів та часток підприємців на відповідних ринках. Рішення про включення або виключення підприємців з Переліку приймається виключно Антимонопольним комітетом України.

Необхідно зазначити, що з 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про державну статистику». Відповідно до ст.21 цього Закону: «Статистична інформація, отримана органами державної статистики у процесі статистичних спостережень, не може вимагатися органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими юридичними особами, об’єднаннями громадян, посадовими та іншими особами з метою використання для прийняття рішень до конкретного респондента».

Враховуючи те, що антимонопольне регулювання діяльності підприємств-монополістів має виключно індивідуалізований характер, а на підставі проекту Переліку підприємств-монополістів антимонопольними органами складається Перелік підприємств-монополістів і приймаються рішення про застосування режиму державного регулювання їх діяльності, то використання статистичних даних в процесі антимонопольного регулювання діяльності підприємств-монополістів сьогодні є неможливим.

З метою розробки нової системи обліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, було створено Міжвідомчу робочу групу з статистичного вивчення монопольного сектору в економіці України. Важливим є також те, що монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання на ринку є об’єктивною ознакою суб’єкта господарювання та існує незалежно від відображення цього факту в Переліку підприємців-монополістів. Це також підтверджується і практикою застосування норм конкурентного законодавства. Зокрема, в п. 3 листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів» визначено, що суб’єктами порушень конкурентного законодавства можуть бути не лише підприємці, які займають монопольне становище на ринку товарів, робіт, послуг. У зв’язку з цим кожного разу при розгляді заяв і справ про порушення антимонопольного законодавства або про економічну концентрацію є необхідним дослідження ринків та визначення монопольного становища суб’єкта господарювання на них.

Крім того, у Постанові президії Вищого арбітражного суду України зазначено, що чинне законодавство не передбачає права органу Комітету застосовувати норми матеріального права до підприємців тільки з часу внесення останніх до переліку підриємців, що займають монопольне становище на ринку ⁹¹.

Таким чином, під час розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства та заяв про економічну концентрацію, для яких має значення наявність у відповідача (заявника) монопольного становища на ринку, не обов’язково, щоб відповідний підприємць був формально внесений до Переліку на час вчинення порушення або здійснення економічної концентрації. Достатньо, щоб було доведено, що цей підприємець у зазначений час фактично займав монопольне становище на ринку. Рішення Антимонопольного комітету щодо визнання суб’єкта господарювання монополістом повинно бути сформульовано у рішенні за результатами розгляду справи.

Звернемо увагу на те, що під час складання і ведення Переліку підприємців-монополістів застосовується індивідуальний підхід, тобто для включення кожного з підприємців до Переліку приймається мотивоване рішення, яке вказує, на думку В. Підлісного, на настання негативних наслідків для підприємців-монополістів. На нашу думку, включення підприємця до Переліку підприємств, які займають монопольне становище на ринку, є підставою для запровадження щодо нього спеціального правового режиму з боку держави. Таку діяльність держави не можна розглядати як дискримінацію суб’єкта господарювання з боку відповідних державних органів, скоріше це один з механізмів реалізації спільної соціальної відповідальності суб’єкта господарювання і держави перед громадянином і суспільством. Безумовно, механізм запровадження цього правового режиму та заходи, що застосовуються до підприємств-монополістів (наприклад, встановлення державою певних сум, що повинні вноситися підприємствами-монополістами за перевищення розрахункової величини фонду оплати праці), дають підстави вважати їх дискримінаційними. Проте, запровадження механізмів дерегулювання в сфері економіки, а також зростання усвідомлення своєї соціальної відповідальності перед громадянами і суспільством як з боку держави, так і окремих підприємців дає підстави сподіватися, що в подальшому втручання держави в діяльність підприємців не буде завдавати значної шкоди їх інтересам, а підприємці будуть ухилятися від використання обмежуючої або несумлінної ділової практики відносно своїх конкурентів.

Визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання на ринку є певною інформаційною базою для більш глибокого адресного контролю за дотриманням конкурентного законодавства в процесі здійснення господарської діяльності зазначеними суб’єктами та застосування спеціальних заходів антимонопольного регулювання до них.

Необхідно зазначити, що з початку законодавчого врегулювання процесів конкуренції в Україні, значна увага приділялася створенню та вдосконаленню механізмів контролю та регулювання діяльності підприємств-монополістів. Відповідна діяльність держави знайшла своє законодавче закріплення в наступних нормативних актах: Законі України «Про приватизацію майна державних підприємств», який визначає особливий порядок приватизації підприємств-монополістів на ринку певних товарів; Порядку надання органами Антимонопольного комітету України висновків щодо умов приватизації підприємств-монополістів, Законі України «Про ціни і ціноутворення», Положенні про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, Порядку визначення сум, що повинні вноситися до бюджету підприємствами-монополістами у 2002 році та І кварталі 2003 р. у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці, тощо.

Проте, державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства не обмежується лише визначенням факту набуття суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку та застосування заходів індивідуального характеру. Контроль за дотриманням конкурентного законодавства охоплює також і контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій та забезпечення умов для розвитку сумлінної конкуренції на ринку України.

2. Види державного контролю в сфері конкуренції Державний контроль в сфері економічної конкуренції здійснюється антимонопольними органами в різних формах і напрямках. Особливості реалізації контрольних функцій Антимонопольного комітету України найбільш яскраво проявляються при розподілі контролю на попередній, поточний (оперативний) та наступний.

2.1. Попередній контроль в процесі конкуренції здійснюється до початку вироблення прогнозних висновків і прийняття відповідних рішень до початку здійснення господарської діяльності та реалізації управлінських рішень з метою попередження високої коцентрації виробництва та обігу, шляхом попереднього погодження з антимонопольними органами дій, що можуть привести до монополізації ринку, або будь-яким іншим чином негативно вплинути на структуру ринку, а також шляхом надання антимонопольними органами рекомендацій щодо запобігання порушень конкурентного законодавства.

Попередній контроль здійснюється в таких напрямках:

0. контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі економічної концентрації;

1. контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі узгодження діяльності суб’єктами господарювання;

2. контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства в процесі перетворення державної власності;

3. контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю.

Попередній контроль за дотриманням конкурентного законодавства в процесі економічної концентрації здійснюється антимонопольними органами в процесі розгляду заяв на надання попередніх висновків про умови економічної концентрації та надання / або ненадання згоди на економічну концентрацію суб’єктів господарювання. Варто зазначити, що діюче законодавство не дає нормативного визначення поняттю «економічна концентація». Економічну концентрацію визначають як специфічну діяльність спрямовану на:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

3. безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Підстави та порядок розгляду заяв та прийняття рішень в процесі контрольної діяльності антимонопольних органів за дотриманням конкурентного законодавства в процесі економічної концентрації здійснюється на основі ст. 22-25 та ст.26 - 34 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» та Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію).

Звернемо увагу на те, що випадки обов’язкового отримання згоди на економічну концентрацію визначені в ст. 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Положенні про концентрацію (п.2.1).

У разі необхідності отримання згоди на здійснення концентрації органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю, орендарі, суб’єкти господарювання, фізичні і юридичні особи, які в межах своїх повноважень приймають рішення про концентрацію, або які її здійснюють (п.2.3. Положення), подають заяву до Антимонопольного комітету України, або його відділення відповідно до підвідомчості зазначених органів (межі підвідомчості встановлені п.3.7. Положення). Суб’єкти господарювання можуть з власної ініціативи звернутися до органів Комітету із заявою про отримання попередніх висновків з питання запланованої концентрації. Проте, отримання попередніх висновків не звільняють заявника від необхідності звернутися із заявою про надання згоди на економічну концентрацію відповідно до п. 2.1. Положення. За подання заяви щодо отримання згоди на економічну концентрацію та надання попередніх висновків відносно запланованої концентрації заявники сплачують збір відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Заява подається у письмовій формі і повинна містити відомості, що вказані в п. 3.8. Положення, в залежності від виду концентрації до заяви додаються документи, які визначені в п. 3.9. Положення. Крім того, під час розгляду заяви у суб’єктів господарювання - учасників концентрації - можуть бути запитані інші необхідні для прийняття обгрунтованого рішення документи і матеріали (передбачені п.3.11. Положення).

Попередні висновки щодо запланованої концентрації надаються антимонопольними органами протягом місяця з моменту надходження до Антимонопольного комітету чи його органів заяви виключно на основі поданих заявником документів та інформації. Попередні висновки відповідного органу Антимонопольного комітету України надаються у формі листа, в якому зазначається про:

можливість надання дозволу на концентрацію;

можливість відмови в наданні дозволу на концентрацію;

необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на концентрацію;

недостатність інформації для будь-якого висновку.

Попередні висновки надаються виключно на підставі наданої інформації.

Висновки про можливість оренди органи Комітету надають протягом п’ятнадцяти днів з дня надходження необхідних матеріалів.

Розгляд заяви про надання згоди на економічну концентрацію починається не раніше ніж за 15 днів після надходження заяви до антимонопольних органів. У випадку, коли немає підстав для заборони здійснення концентрації Антимонопольний комітет України або його органи приймають рішення про надання згоди на концентрацію.

При виявленні підстав для можливої заборони концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого досліження чи експертизи державним уповноваженим, головою територіального відділення Атимонопольного комітету України приймається розпорядження про початок розгляду справи про концентрацію, про що письмово повідомляється заявник.

Справа про концентрацію повинна бути позглянута протягом 3-х місяців.

За результатами розгляду справи про концентрацію приймається мотивоване рішення про надання чи ненадання згоди на економічну концентрацію.

Варто зазначити, що рішення про надання дозволу на концентрацію може бути надане на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п’яти років.

Економічна концентрація має бути здійснена протягом року з дня прийняття рішення про надання дозволу на концентрацію, якщо більший строк не визначено у рішенні. Якщо концентрація у цей строк не здійснена, учасники концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу на економічну концентрацію.

Варто зазначити, що здійснення економічної концентрації без відповідного дозволу антимонопольних органів призводить до застосування до порушників заходів адміністративної відповідальності.

Збільшення кількості випадків надання попередніх висновків з питань економічної концентрації пояснюється, з одного боку, розумінням підприємцями користі від застосування механізму попередніх висновків шляхом мінімізації ризиків, які вони можуть понести у випадку заборони концентрації, з іншого - зваженого підходу антимонопольних органів до надання таких висновків і подальшого розгляду справ про економічну концентрацію. Необхідно зазначити, що основна мета механізму надання попередніх висновків на економічну концентрацію полягає в запобіганні здійснення конкурентних правопорушень.

Враховуючи особливості створення та функціонування окремих видів суб’єктів господарювання, контроль за їх діяльністю здійснюється на основі спеціальних нормативних актів, зокрема, контроль за дотриманням конкурентного законодавства здійснюється на підставі Указу Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», Положення про особливості контролю за дотриманням антимонопольного законодавства інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями , Положення про особливості реорганізації інвестиційних фондів шляхом злиття або приєднання.

Попередній контроль за узгодженими діями суб’єктів господарювання здійснюється шляхом надання попередніх висновків та дозволу (відмови в наданні дозволу) на узгоджені дії.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод в будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі,а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність). Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Відповідно до розділу 3 Положення «Про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання» (Положення про узгоджені дії) попереднє отримання дозволу органів Комітету відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є обов’язковим на вчинення суб’єктами господарювання узгоджених дій, що призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Порядок отримання попередніх висновків та/або дозволу на узгоджені дії аналогічний до порядку одержання попередніх висновків та/або дозволу на економічну концентрацію і закріплений розділом VІ Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Положенням про узгоджені дії.

Особливістю правового режиму здійснення суб’єктами господарювання узгоджених дій є право антимонопольних органів (ст. 11 Закону України «Про захист економічної конкуренції») визначати типові вимоги до узгоджених дій, при дотриманні яких суб’єкти господарювання звільняються від обов’язку одержувати попередній дозвіл Антимонопольного комітету України на вчинення таких узгоджених дій. Необхідно зазначити, що відповідно до чинного законодавства дозволу не потребують дії суб’єктів господарювання, які практично не можуть завдати шкоди економічній конкуренції. На нашу думку, запровадження механізму отримання попередніх дозволів на здійснення узгоджених дій суб’єктів господарювання та визначення умов, при яких отримання дозволу Антимонопольного комітету України не вимагається, має на меті забезпечення всеосяжного державного контролю за узгодженням діяльністі суб’єктів господарювання на ринку, встановлення чітких правил здійснення такої діяльності, проте обмежує свободу здійснення господарської діяльності на ринку. Тому важливим на цьому етапі розвитку конкурентного законодавства є створення системи недержавного контролю за діяльністю державних органів, особливо тих, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання на ринку з метою унеможливлення зловживання останніми власними контрольними повноваженнями.

Необхідно зазначити, що зі вступом у дію Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкти господарювання отримали можливість звернутися до Кабінету Міністрів України з заявою про надання дозволу на економічну концентрацію чи узгоджені дії, коли антимонопольні органи відмовили в наданні дозволу на економічну концентрацію чи узгоджені дії, якщо учасники узгоджених дій, економічної концентрації доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції (ст. 10 та 25 Закону).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: у тридцятиденний строк від дня прийняття рішення Антимонопольним комітетом України про заборону узгоджених дій чи концентрації зацікавлені особи можуть звернутися до Кабінету Міністрів України із заявою про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію.

Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію встановлюється Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» і передбачає:

створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації;

встановлення порядку здійснення контролю за виконанням рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.

На основі експертних висновків Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у наданні такого дозволу.

Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може містити певні вимоги та зобов'язання до учасників узгоджених дій концентрації, в тому числі стосовно вчинення ними певних дій. Варто зазначити, що такі вимоги та зобов'язання не можуть бути спрямовані на здійснення тривалого контролю за діяльністю учасників узгоджених дій, концентрації.

Запровадження механізму надання дозволу на узгоджені дії, економічну концентрацію Кабінетом Міністрів України обмежило «монополію» Антимонопольного комітету України на прийняття рішень в сфері економічної конкуренції. Однак, позитивний або негативний ефект від такого перерозподілу повноважень можливо буде оцінити лише після аналізу практики застосування Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Особливості державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства при перетворенні об’єктів державної власності визначені в Законі України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.92 р. № 2163 - ХІІ, Положенні про порядок поділу підприємств і об’єднань та відокремлення від них структурних підрозділів, Положенні про порядок приватизації структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), Положенні про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній в процесі корпоратизації та приватизації, Положенні про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, Положенні про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на поглинання суб’єктів господарювання в процесі приватизації, Порядок надання органами Антимонопольного комітету України висновків щодо умов приватизації та погодження з органами Антимонопольного комітету України приватизації підприємств, що займають монопольне становище на ринку відповідних товарів України, тощо.

Особливістю контролю за дотриманням вимог конкурентного законодавства в процесі перетворення державної власності полягає в тому, що на відміну від інших видів контролю, цей вид контролю здійснюється кількома спеціальними державними органами спільно.

За 9 місяців 2008 року було розглянуто та надано висновків стосовно 29 комплектів приватизаційних документів⁹².

Попередній контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю здійснюється шляхом погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень, які можуть привести до обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках. Зазначимо, що контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю є за своїм змістом надвідомчим.

Відповідна діяльність здійснюється на підставі ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р., та Положення про порядок погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень органів державної влади, органів адміністративно-господарського управління і контролю, органів місцевого самоврядування щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання.

Згідно з Положенням підлягають погодженню: затвердження концепцій комплексних програм стосовно розвитку галузей, регіонів, окремих секторів економіки; затвердження галузевих та регіональних програм ринкових перетворень, демонополізації економіки, підтримки підприємництва, залучення іноземних інвестицій, республіканської (АРК), місцевих програм приватизації тощо; визначення та уточнення функцій і повноважень асоціацій, концернів, об’єднань підприємств, місцевих органів виконавчої влади щодо суб’єктів господарювання; ін.

Особливо звернемо увагу на те, що відповідно до змін, внесених у 2000 та 2003 році до Закону України «Про Антимонопольний комітет України», значно розширене коло рішень, що підлягають погодженню, що сприяє підвищенню ефективності реалізації контрольної діяльності в цій сфері. Зокрема, новою редакцією ст. 20 Закону передбачено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю зобов’язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України всі рішення, які можуть привести до обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках.

Положенням передбачається, що рішення центральних органів виконавчої влади надсилаються на погодження до Антимонопольного комітету України, інші рішення відповідно до підвідомчості - до його органів.

Рішення, що необхідно погодити з Антимонопольним комітетом України, надсилаються до антимонопольних органів з супроводним листом за підписом керівника відповідного органу та пояснювальною запискою, яка повинна містити його обгрунтування.

Внесене до антимонопольних органів рішення розглядається протягом 10-ти днів. В разі необхідності для більш повної та об’єктивної оцінки рішення антимонопольні органи запитують аналітичні дані та матеріали у відповідних органів. В окремих випадках Комітет може провести додаткове вивчення (експертизу) рішення, за таких умов термін розгляду рішення збільшується державним уповноваженим (головою відділення) на 10 днів, про що повідомляється розробник рішення.

У разі погодження антимонопольними органами рішення відповідного органу на документі здійснюється гриф «Погоджено» та вказується посада особи, що прийняла відповідне рішення та всі необхідні реквізити відповідно до п. 8 Положення.

При наявності зауважень рішення не погоджується. Зауваження Комітету надсилаються органу, що розробив зазначене рішення з відповідною аргументацією щодо відмови.

Зокрема у період з січня по жовтень 2008 року Антимонопольним комітетом України відмовлено в погодженні або погоджено із зауваженнями 469 проектів рішень державних органів та органів місцевого самоврядування, в т.ч. 130 проектів, підготовлених центральними органами державної влади (за аналогічний період 2007 року відповідно – 427 та 89 проектів).⁹³

Особливою формою попереднього контролю за дотриманням конкурентного законодавства є погодження Антимонопольним комітетом України правил та кодексів професійної етики, що розробляються суб’єктами господарювання-конкурентами (відповідно до ст. 33 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), за допомогою Торгово-промислових палат, в певних галузях економіки з метою недопущення недобросовісної чи обмежуючої ділової практики. Метою створення кодексів професійної етики є кодифікація чесних звичаїв та правил поведінки суб’єктів господарювання в певній сфері промисловості. В світі досить часто суди посилаються на кодекси професійної етики при визначенні певної конкурентної дії як недобросовісної. Проте, іноді кодекси професійної етики містять такі правила та вимоги до конкурентів і майбутніх конкурентів, які можна визначити як бар’єри для вступу на ринок. Саме на виявлення та вилучення таких правил спрямована процедура погодження кодексів професійної етики з органами Антимонопольного комітету України. Особливо зазначимо, що порядок погодження Антимонопольним комітетом України правил професійної етики в законодавстві не визначений, що створює значні труднощі в процесі правозастосування .

Аналізуючи зміст та напрямки попереднього контролю антимонопольних органів необхідно звернути увагу на їх попереджувально-профілактичний характер. Попередній контроль за дотриманням конкурентного законодавства має на меті попередити та захистити суб’єкти господарювання та органи державної влади, адміністративно-господарського управління і контролю, органи місцевого самоврядування від здійснення дій і прийняття рішень, які можуть завдати шкоди конкуренції. Варто зазначити, що з вступом у дію Закону України «Про захист економічної конкуренції» значно розширилася сфера засосування заходів попереднього контролю. Сьогодні головни завданням антимонопольних органів є попередження порушень конкурентного законодавства до моменту їх практичного вчинення.

2.2. Поточний контроль за дотриманням конкурентного законодавства провадиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов’язань, здійснення господарської діяльності і має на меті обмеження та усунення проявів монополізму та зменшення рівня концентрації виробництва на ринках, захист від негативних проявів монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Поточний або оперативний контроль здійснюється в формі контрольних перевірок та розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що проводяться антимонопольними органами в межах наданої їм компетенції⁹⁴. Правові засади реалізації поточного контролю закладені Положенням про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції та розділом VІІ Закону України «Про захист економічної конкуренції», Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції антимонопольні органи здійснюють планові та позапланові виїзні перевірки дотримання конкурентного законодавства суб’єктами господарювання, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю.

Підставою для проведення планових перевірок є план-графік, затверджений Головою Антимонопольного комітету України або його відділення. Про здійснення планової виїзної перевірки обов’язково повідомляється об’єкт перевірки (у строк не менше 10 днів до її початку).

Позапланові виїзні перевірки дотримання конкурентного законодавства здійснюються в будь-який час без попереднього повідомлення об’єкту, що перевіряється. Підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є: доручення Президента України, Кабінету Міністрів України; заяви суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань; подання органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю; безпосередньо виявлені службовцями Комітету ознаки правопорушення конкурентного законодавства; у разі виявлення недостовірних данних заявлених об’єктом перевірки, поданих за запитом Комітету; у разі подання скарги на дії посадових осіб Комітету під час здійснення планової або позапланової перевірки; у разі виникнення необхідності перевірки відомостей наданих особою, що мала правові відносини з об’єктом перевірки та на особисте прохання об’єкта перевірки (п. 8 Положення).

Основними завданнями перевірок дотримання конкурентного законодавства, що здійснюються антимонопольними органами, є:

0. здійснення державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства;

1. своєчасне попередження та виявлення можливих правоворушень конкурентного законодавства, зокрема, зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій між суб’єктами господарювання, дискримінації суб’єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, недобросовісної конкуренції, здійснення економічної концентрації без згоди на це Антимонопольного комітету України, якщо отримання дозволу є обов’язковим;

2. збір доказів у заявах і справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

3. оцінка діяльності об’єктів перевірки щодо дотримання конкурентного законодавства;

4. аналіз рішень органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю на відповідність конкурентному законодавству (п. 16 Положення).

Рішення про проведення перевірки приймається Головою Антимонопольного комітету України, членом Комітету або головою відділення. Для здійснення перевірки утворюється комісія у складі не менше двох осіб, яка затверджуються наказом Голови Комітету чи відділення. В наказі також вказується об’єкт, завдання та термін перевірки. Комісію очолює Голова, його повноваження визначені у п.27 Положення.

Перевірка здійснюється на підставі наказу про проведення перевірки та створення комісії, плану проведення перевірки, доручення Голови Комітету, члена Комітету, голови відділення про делегування повноважень щодо проведення перевірки.

Залежно від завдань та мети здійснення перевірки голова та члени комісії запитують у керівництва об’єкта перевірки документи, письмові та усні пояснення та іншу інформацію, що стосується завдань та мети перевірки (в тому числі інформацію з обмеженим доступом), потрібну для здійснення комісією своїх функцій. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» документи, статистична та інша інформація необхідна для здійснення контролю за дотриманням конкурентного законодавства та розгляду справ про його порушення надаються на вимогу державного уповноваженого, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України.

У разі відмови керівника об’єкта перевірки надати документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, допустити членів комісії до проведення перевірки, складається відповідний акт з підписами членів комісії, про що негайно голова комісії повідомляє керівництву Антимонопольного комітету України, відділення та складає протокол про адміністративне правопорушення згідно зі ст. 166/4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Результати проведення перевірки оформлюються довідкою, що має в собі містити аналіз, висновки і пропозиції з усіх питань, що перевірялися. Голова комісії підсумовує подані матеріали та складає акт перевірки (в двох примірниках), який підписується головою та членами комісії та керівником об’єкта перевірки. Один примірник акту подається Голові Антимонопольного комітету України, другий - вручається (в установленому порядку) керівнику об’єкта перевірки під розписку на першому примірнику акту (протягом п’яти днів після закінчення перевірки). Вимоги, що ставляться до змісту акту, містяться в п. 54 Положення.

Керівник об’єкта перевірки може протягом 5 календарних днів з дня отримання акту надати свої зауваження та заперечення до нього.

Голова комісії протягом п’яти робочіх днів після проведення перевірки доповідає про її результати особі, що видала наказ про проведення перевірки та створення комісії з наданням акту (з відміткою про вручення його керівнику об’єкта перевірки ) і інших матеріалів комісії, складених за результатами її проведення, крім того у разі необхідності вносить подання про початок розгляду справи про припинення порушення конкурентного законодавства⁹⁵.

Якщо в ході перевірки були встановлені ознаки порушень конкурентного законодавства, то Голова Комітету, відділення, або його заступник розглядають надані матеріали та направляють їх у відповідні підрозділи Комітету, відділення для розгляду та вжиття заходів відповідно до законодавства.

Проведення перевірок при здійсненні поточного контролю за дотриманням конкурентного законодавста має велике практичне значення.

Специфічною формою поточного контролю за дотриманням конкурентного законодавства є розгляд справ про припинення порушень конкурентного законодавства. Специфіка цієї форми контролю полягає в тому, що в процесі рослідування справ про порушення конкурентного законодавства антимонопольні органи безпосередньо припиняють конкурентні правопорушення та усувають їх негативні наслідки, таким чином реалізовуючи покладені на Антимонопольний комітет України повноваження по контролю за дотриманням конкурентного законодавства. Підстави та процедура розгляду справ про припинення порушень конкурентного законодавства визначені Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

• заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Заява про порушення розглядається протягом тридцяти календарних днів, а у разі одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на шістдесят календарних днів, про що пісьмово повідомляється заявнику.

Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам, якщо рішення у справі може суттєво зачіпити її права і інтереси.

Процедура розгляду справи починається із зібрання доказів. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення, зокрема доказами є: пояснення сторін і третіх осіб, пояснення службових осіб та громадян, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Цікаво, що відповідно до Закону особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об'єктивність).

У разі необхідності під час проведення розслідування органи Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу, про що приймається розпорядження. В розпорядженні зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде проводити експертизу. Відповідно до ст. 43 ч.3 Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

Орган Антимонопольного комітету України, якщо це необхідно для дачі висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали справи. При цьому експерт не має права розголошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інформацію, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи, що міститься в матеріалах справи.

Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У разі відмови у відшкодуванні зазначених витрат особа, яка понесла ці витрати, може звернутися до суду із заявою про їх відшкодування.

Антимонопольним органам під час розгляду справ про порушення конкурентного законодавства надане право вилучати необхідні для розгляду справи письмові та речові докази (зокрема: документи, предмети чи інші носії інформації) та накладати арешт на майно.⁹⁶Вилучення доказів проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у випадках, якщо:

докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці;

існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.

У разі вилучення оригіналів письмових доказів Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення на клопотання особи, в якої вилучено відповідні докази, протягом трьох днів з дня внесення клопотання надає цій особі завірені копії цих доказів. Завірені Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням копії письмових доказів мають силу оригіналу при пред'явленні їх іншим особам.

Для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема у разі вилучення доказів та накладеня арешту на майно, органи внутрішніх справ, митні органи та інші правоохоронні органи зобов'язані надавати у межах наданих їм прав допомогу Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

- визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- накладення штрафу;

- блокування цінних паперів;

-усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- скасування дозволу на узгоджені дії;

- оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

- закриття провадження у справі (ч.1 ст 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Варто звернути увагу, що відповідно до ч. 2 ст 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити. Вони можуть виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

Значне місце в роботі Антимонопольного комітету України займає запобігання порушенням конкурентного законодавства у вигляді надання рекомендацій щодо запобігання конкурентних правопорушень за результатами розгляду заяв і звернень підприємців і споживачів. Зокрема, у випадках, коли при розгляді заяв, звернень підприємців і споживачів встановлюється відсутність підстав для початку справи про порушення конкурентного законодавства, разом з тим, виявляються обставини, що можуть негативно впливати на конкуренцію, обмежувати права підприємців і споживачів. Відповідним державним органам та суб’єктам господарювання надаються рекомендації щодо проведення заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На відміну від попереднього контролю, який переважно має попереджувально-профілактичний характер, поточний контроль має профілактично-репресивний характер і спрямований на попередження, виявлення і припинення порушень. Варто зазначити, що зі вступом в дію Закону України «Про захист економічної конкуренції» значно розширено коло профілактичних та репресивних повноважень Антимонопольного комітету України. Проте, порядок реалізації цих повноважень недостатньо законодавчо врегульований, що нашу думку, може мати негативний вплив на конкурентну ситуацію.

2.3. Наступний контроль, на відміну від попередніх видів контрольної діяльності, має на меті з’ясувати відповідність результату до започаткованого рішення. Основною метою такого контролю є оцінка досягнутого і розробка стратегії на майбутнє⁹⁷. Наступний контроль в сфері дотримання конкурентного законодавства законодавчо і процесуально не визначений. Він здійснюється антимонопольними органами шляхом аналізу стану розвитку конкуренції на окремих ринках і знаходить своє відображення в державних програмах демонополізації і розвитку конкуренції.

Аналіз змісту та напрямків державного контролю в сфері конкуренції дає підстави зробити наступні висновки.

Контроль за дотриманням конкурентного законодавства є визначальним чинником спеціального правового статусу Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади. За своїм змістом та спрямуванням контроль в сфері конкуренції має спеціальний, надвідомчий характер.