3 Поняття конкурентного права. Теорії конкурентного права.

В світі прийнято вважати, що правове регулювання всіх видів діяльності, об’єднаних поняттям “конкуренція”, визначається як конкурентне право¹⁷.

Поняття “конкурентне право” все ще залищається новим в правовій доктрині України і майже не дослідженим. Саме тому варто, на нашу думку, звернути увагу на головні підходи визначення змісту поняття “конкурентне право” в юридичній науці розвинених країн, звідки воно було запозичене. Зокрема, можна виділити три основні підходи до визначення змісту поняття “конкурентне право”.

В американській юридичній літературі термін “конкурентне право” використовується як синонім поняття “підприємницьке право” (business competition law)¹⁸. Застосування терміну “конкурентне” підкреслює необхідність наявності конкуренції для розвитку підприємництва. Що стосується правової регламентації захисту конкуренції від будь-яких обмежень, або недобросовісних дій, то вона здійснюється у рамках антитрестівського права, яке є складовою більш загального поняття “підприємницького, конкурентного права”. Підкреслимо, що метою антитрестівського законодавства США є забезпечення ефективного функціонування економіки. Фактично дію антитрестівського законодавства розглядають саме через показник ефективності, який визначається через морально-етичну категорію справедливості. В той же час застосовуючи поняття “підприємницьке, конкурентне право”, дослідники звертають увагу на те, що термін “конкурентне” вказує на його еволюційне, цивілізаційне значення, як надбання і головну умову демократії.

В європейській правовій доктрині поняття “конкурентне право” розглядається в вузькому та широкому розумінні. З одного боку, термін “конкурентне право” використовується для зазначення сукупності правових норм, спрямованих на попередження, припинення і захист від недобросовісної конкуренції. При цьому французькі дослідники зазначають, що правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції є необхідним доповненням правової регламентації будь-якого виду промислової власності¹⁹, а німецька правова доктрина та практика розглядає конкурентне право як окрему галузь права чи підгалузь права²⁰;

З іншого боку, термін “конкурентне право” використовується як загальне об’єднуюче поняття і охоплює як правову регламентацію захисту конкуренції від будь-яких обмежень конкуренції (антимонопольне право), так і правову регламентацію захисту від недобросовісної конкуренції²¹.

Причому досить часто ці два різні за змістом поняття використовуються паралельно. Коли мова йде про конкурентне право як сукупність правових норм, спрямованих на захист від недобросовісної конкуренції, говорять про “класичне” конкурентне право, підкреслюючи особливості застосування та впливу норм з захисту від недобросовісної конкуренції на суспільні відносини²².

Проте, найбільш поширеною сьогодні є точка зору, відповідно до якої конкурентне право являє собою сукупність правових норм, спрямованих як на недопущення будь-яких обмежень конкуренції, так і на захист від будь-яких проявів недобросовісної конкуренції з метою створення умов для нормального розвитку конкуренції.

Звернемо увагу, що в рамках загального поняття конкурентного права антимонопольне право, і право з захисту від недобросовісної конкуренції спрямовані на забезпечення ефективного функціонування ринкової економіки. Проте, унікальність сучасної економічної системи проявляється в тому, що окремі сфери економіки за умов конкуренції є неефективними (сфери дії природних монополій). Тому з метою збалансування економічної системи держава законодавчим шляхом обмежує розвиток конкуренції на цих ринках.

На думку К.Ю. Тотьєва законодавство в сфері природних монополій є антиподом антимонопольного законодавства²³. Варто зауважити, що природні монополії відповідно до чинного законодавства існують в тих сферах економіки, де задоволення попиту є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари, що виробляються природними монополіями, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами, у зв’язку з чим попит на ринку не залежить від зміни цін. В той же час державне регулювання в сфері природних монополій суттєво відрізняється від антимонопольного регулювання. Головна відмінність полягає в меті державного регулювання. Метою антимонопольного регулювання є створення умов для запуску ринкових механізмів та подальше підтримання їх природнього розвитку. Метою регулювання діяльності природних монополій є створення ефективної мобільної системи державного регулювання природних монополій, при якій суб’єкти природних монополій зацікавлені діяти ефективно, не використовуючи переваг власного монопольного становища, а їх вплив на ситуацію на ринку має суто ринковий характер. Отже, незважаючи на іноді протилежні механізми державного регулювання, метою законодавства про природні монополії є також забезпечення ефективного функціонування економіки. Крім того, як не парадоксально, саме наявність природних монополій підкреслює необхідність конкуренції та переваги свободи підприємницької діяльності. За таких умов право природних монополій є невід’ємною частиною конкурентного права.

Таким чином, конкурентне право слід розуміти в його єдності, тобто воно включає як антимонопольне право та право природних монополій, так і право з захисту від недобросовісної конкуренції. Об’єктом охорони цієї правової спільності є свобода конкурентної і господарської діяльності.

Необхідно зазначити, що з моменту виникнення конкурентного права дослідниками відпрацьовувалися різні підходи до визначення його природи. В Америці антитрестовське право розглядалося як частина підприємницького права.

В Європі до середини 70-х р. ХХ ст. дослідники вказували на різну правову природу антимонопольного права та права із захисту від проявів недобросовісної конкуренції (конкурентного права в вузькому розумінні). Проте, інтеграційні процеси в економіці та процеси уніфікації законодавства і практики його застосування поступово зняли питання галузевої приналежності і суто теоретичні дослідження правової природи конкурентного права – основним є забезпечення ефективного захисту економічної конкуренції. Саме тому, сьогодні майже відсутні дискусії серед європейських науковців з цього питання (крім науковців України, Російської Федерації, Білорусі). Антимонопольне право частіше за все розглядають як частину господарського або торгового права.

Конкурентне право в вузькому розумінні розглядають як:

• Форму зловживання правом на підприємницьку діяльність тобто шикану. Наприклад, у Франції конкурентне право (в вузькому розумінні) є складовою частиною деліктного права, а відповідальність за недобросовісну конкуренцію являє собою різновид деліктної відповідальності. Французька правова доктрина сформувала дві основні концепції визначення поняття “недобросовісності” конкуренції:

- виходячи з принципу свободи торгівлі та підприємництва, недобросовісну конкуренцію розглядають, як зловживання цією свободою, різновид зловживання правом, як його розуміє класична теорія деліктної відповідальності (Жоссеран Л.). Відповідно суб’єктивний елемент винної дії розглядається як намір завдати шкоди конкуренту ²⁴.

- пануючою теорією конкурентного права сьогодні є теорія, відповідно до якої в основі недобросовісних дій конкурентів лежить особистий інтерес, а не бажання завдати шкоди. Руб’є та інші зводять недобросовісну конкуренцію до “надмірних актів”, що виникають при здійсненні підприємницької діяльності²⁵.

• Німецька правова доктрина виходить з розуміння конкурентного права як особливої галузі права. Традиційним для німецького конкурентного права було положення, відповідно до якого право на захист від недобросовісної конкуренції є складовою частиною особистих прав і свобод громадян, тобто недобросовісна конкуренція розглядалася як порушення особистих прав постраждалого. На противагу викладеного, інша теорія розглядає конкурентне право як частину права інтелектуальної власності. Існують і інші теорії, відповідно до яких захист, що надається, спрямований на “підтримання чесності в промисловій та торговельній діяльності” або “збереження конкуренції, заснованої на порівнянні якості та цін товарів, що пропонуються.” Сьогодні пануючою теорією є теорія, відповідно до якої об’єктом охорони визнається свобода комерційної та господарської діяльності. Окремі дослідники, вказуючи на втрату значення теорії особистих прав, звертають увагу на те, що недобросовісні конкурентні дії являють собою порушення норм об’єктивного права²⁶.

• З огляду на те, що метою будь якої конкурентної боротьби є боротьба за споживача, а недобросовісна конкуренція завдає шкоди споживачам захист від недобросовісної конкуренції є завданням консюмерського права.

• Паризька конвенція про охорону промислової власності розглядає захист від недобросовісної конкуренції як інститут права інтелектуальної власності. Неможливо не звернути увагу на тісний зв’язок норм конкурентного законодавства (зокрема, законодавства з захисту від недобросовісної конкуренції) з законодавством про інтелектуальну власність. Хоча в Україні захист від недобросовісної конкуренціі і не розглядають як один з об’єктів інтелектуальної власності, в той же час законодавче забезпечення охорони інтелектуальної власності значно впливає на розвиток конкурентного законодавства. Це передусім пов’язане з тим, що найважливіші переваги у конкурентній боротьбі (при загальному досить високому рівні розвитку технологій) надають засоби індивідуалізації продукції та послуг суб’єкта господарювання, а також науково-технічні досягнення, ефективне застосування яких може забезпечити стійке положення суб’єкта господарювання на ринку. Зростає значення вдосконалення дизайну та ергономіки²⁷виробів, які також охороняються державою у разі відповідного захисту з боку власника.

4. Предмет та метод конкурентного права

Аналізуючи певний правовий інститут або галузь права прийнято визначати предмет його правового регулювання. В юридичній науці під предметом правового регулювання розуміються суспільні відносини, що регулюються певною галуззю права. Стосовно конкурентного права такими відносинами є конкурентні відносини. Конкурентні відносини – це відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності в умовах конкуренції, в процесі формування і розвитку конкурентного середовища (зокрема, відносини, що регулюють процес обмеження монопольної діяльності і забезпечення добросовісної конкуренції). Безумовно, що не всі підприємницькі відносини є конкурентними за своєю суттю. Отже, для встановлення змісту конкурентних відносин необхідно розглянути поняття конкуренції.

Оксфордський словник для ділового світу наводить таке визначення конкуренції: “Суперництво між постачальниками товарів і послуг за ринок. Уряди звичайно дотримуються практики, спрямованої на загострення конкуренції, хоча часто може мати місце конфлікт між політикою, спрямованою на загострення конкуренції, та чисто державними інтересами”²⁸.

Треба зазначити, що останнім часом більшість дослідників поступово починають відмовлятися від визначення конкуренції як суто економічного явища. На функціонування конкуренції в сучасному світі впливає багато факторів, що змушує вчених розглядати її як комплексну соціально-економічну та правову категорію. Зокрема, можна визначити щонайменше три групи умов, наявність яких необхідна для нормального функціонування економічної конкуренції на ринку:

• юридичний фактор - тобто наявність відповідної законодавчої бази, що забезпечує умови для функціонування, розвитку та захисту конкуренції;

• економічний фактор - наявність широкого кола виробників та споживачів, які є економічно вільними і змагаються між собою, вільний доступ до виробничих та природних ресурсів, розвинена ринкова інфраструктура;

• морально-етичний фактор – сформоване у населення (позитивне / негативне) відношення до конкуренції, наявність сформованих часом звичаїв ділового обігу, уявлень про добросовісність чи недобросовісність конкуренції.

Таким чином, підприємницькі відносини будуть визнані конкурентними, якщо суб’єкти цих відносин:

1. є суперниками в певній сфері підприємницької діяльності;

2. мають спільне або схоже коло споживачів;

3. пропонують ідентичні або схожі товари;

4. отримують переваги у конкуренції завдяки власним досягненням²⁹.

В межах єдиного поняття конкурентних відносин можна виділити два їх види:

А) Конкурентні відносини, що виникають в процесі конкурентної боротьби, тобто ці відносини виникають між суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють її для виконання своїх головних задач. Їх часто називають відносинами по горизонталі, чим підкреслюється автономне положення учасників. Ця група відносин в значній мірі охоплюється і регулюється нормами цивільного законодавства.

Б) Відносини, що складаються при регулюванні процесу формування, розвитку і захисту конкуренції з боку держави - це відносини між підприємницькими структурами, іншими суб’єктами господарювання і Антимонопольним комітетом, державним управлінням з питань захисту прав споживачів та іншими державними органами. Їх зазвичай називають відносинами по вертикалі. Ці відносини в значній мірі регулюються нормами адміністративного права.

Предмет конкурентного права - суспільні відносини, що виникають в процесі формування і розвитку конкурентного середовища (зокрема, відносини що регулюють процес обмеження монопольної діяльності і забезпечення добросовісної конкуренції).

Метод конкурентного права є досить своєрідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву. В конкурентних правовідносинах інтереси держави представляють спеціальні органи – Антимонопольний комітет України та його органи. З іншого боку, відносини між суб’єктами господарювання базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання даних відносин.

Особливість методу правового регулювання , в свою чергу пов’язана з особливістю суспільних відносин, їх двояким характером:

1 - в сфері правового регулювання конкурентних відносин діють спеціальні структури – Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення, яким надано право здійснювати державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, економічною концентрацією ( отже вони діють в інтересах держави і є носіями державно-владних повноважень). Але крім цього суб’єкти підприємницької діяльності мають право за своєю ініціативою захищати свої права і законні інтереси від проявів недобросовісної конкуренції, як з боку конкурентів, так і з боку відповідних державних органів, звертаючись з позовами до судових органів (отже в цих випадках вони діють як суб’єкти приватного права).

2 - правовідносини виникають за ініціативою будь-кого з учасників (тобто згоди іншого учасника не вимагається).

3 - Учасники можуть нести відповідальність за порушення конкурентного законодавства (в залежності від скоєного правопорушення), як перед державою, так а перед суб’єктом підприємницької діяльності, якому була заподіяна шкода (тобто можуть порушуватися як публічні, так і приватні інтереси). В даних правовідносинах чітко просліджується диференціація публічних і приватних інтересів).

4 - при виникненні спорів можуть вирішуватись як в позасудовому, так і судовому порідку.

Крім двоякого характеру цих правовідносин, їм характерні і вертикальні і горизонтальні зв’язки.

Слід зазначити, що конкурентне законодавство поєднує два види норм: матеріальні і процесуальні.

Таким чином сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію формування і розвитку конкурентного середовища, становить визначений комплекс норм, які мають предметну єдність. Але ні предметна єдність цих норм, а ні їх комплексність не означає, що конкурентне право є самостійною галуззю єдиної правової системи. Варто зазначити, що більшість українських науковців, що вивчають проблеми функціонування і захисту економічної конкуренції на ринку вказують на господарсько-правовий характер норм конкурентного права. Проте, на нашу думку, конкурентне право можна визначити, як міжгалузеве утворення в системі права України, яке об’єднує норми різних галузей права спрямовані на розвиток та захист економічної конкуренції.

Конкурентне право - це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на формування конкурентного середовища, забезпечення ефективного використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок суб’єктів підприємництва.

Іншими словами можна сказати, що конкурентне право - сукупність правових норм, спрямованих на обмеження монополізму та розвиток економічної конкуренції.

Таким чином, конкурентне право тісно пов’язане з економічними процесами в державі і використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають в підприємницькій діяльності.

5. Суб’єкти конкурентного права. Суб’єктами конкурентних правовідносин можуть бути будь-які суб’єкти господарювання, споживачі, а також спеціально уповноважені державні органи, зокрема, Антимонопольний комітет України та ін.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єктом господарювання визнається: «юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління і контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності...».

Таким чином, суб’єктами конкурентного права можуть бути:

0. юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, фізичні особи, що здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність;

1. юридичні та фізичні особи, що здійснюють контроль над іншими фізичними чи юридичними особами;

2. група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими;

3. органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління і контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності;

4. споживачі;

5. спеціально уповноважені органи, зокрема, органи Антимонопольного комітету України.

Юридичні та фізичні особи визнаються суб’єктами конкурентного права у разі здійснення діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Відповідно до ст 3 Господарського кодексу України господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Особливе місце серед суб’єктів господарювання займають монопольні суб’єкти господарювання. З одного боку, монопольним утворенням притаманні всі ті ознаки, що й іншим суб’єктам господарювання, з іншого - домінуюче становище цих суб’єктів господарювання на ринку створює умови для застосування заходів адресного правового регулювання їх діяльності з боку держави. Саме тому дослідники визначають статус монопольних утворень, як спеціальний³⁰.

Суб’єктами господарювання згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» є також “органи влади” та “органи адміністративно-господарського управління та контролю”. Перший термін охоплює міністерства та інші органи виконавчої влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, регулювання ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади та ін.

Термін “органи адміністративно-господарського управління та контролю” охоплює суб’єкти господарювання, об’єднання підприємств, громадських організацій за умови виконання ними функцій управління і контролю в межах делегованих повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування .

Суб’єктами господарювання згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» визнаються також фізична або юридична особа, що здійснює контроль над іншою фізичною або юридичною особою, а також група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими – повязані особи . Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Виходячи із змісту поняття «контроль», наданого в ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», повноваження повязаних осіб в залежності від їх можливості впливати на діяльність інших суб’єктів господарювання можна класиіфікувати на:

• майнові - вплив здійснюється завдяки праву володіння чи користування всіма активами суб’єкта господарювання чи їх значною частиною;

• договірні - вплив здійснюється через укладання договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності суб’єкта господарювання;

• організаційно-управлінські - грунтуються на наявності у афілійованої особи права, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб’єкта господарювання, права давати обов’язкові для виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб’єкта господарювання; а також заміщення посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання³¹; обіймання більше половини посад членів спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання.

Для визнання певного суб’єкта гоподарювання суб’єктом конкурентного права необхідно довести, що він є учасником конкурентних правовідносин, тобто на ринку існує конкурентна ситуація. Наявність конкурентної ситуації на ринку визначається шляхом аналізу структури ринку з метою виявлення і визначення конкуруючих суб’єктів господарювання та домінуючих суб’єктів ринку³².

Самостійним суб’єктом конкурентного права, на нашу думку, є споживач. Споживач не є безпосереднім учасником конкурентної боротьби. Проте, саме на задоволення потреб споживача спрямовано змагання суб’єктів господарювання. В той же час, саме споживач частіше за все зазнає шкоди внаслідок недобросовісних або обмежуючих дій суб’єктів господарювання. Варто зауважити, що в умовах конкурентної боротьби споживачами³³можуть бути як громадяни, так і суб’єкти господарювання.

Достатньо довгий час конкурентне законодавство не визнавало споживача, як самостійного суб’єкта конкурентних правовідносин. Проте, визначення споживача як фізичної або юридичної особи, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги), що реалізовуються відповідними суб’єктами господарювання, надане в «Типових вимогах до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання», дає підстави стверджувати, що споживач поступово перетвориться в самостійного суб’єкта конкурентного права, який буде не тільки мати безпосередній вплив на конкурентну ситуацію на ринку, а і буде арбітром на ринку, що відповідним чином визначає правила добросовісного та чесного змагання в умовах розвитку економічної конкуренції.

Особливе місце серед суб’єктів конкурентного права належить Антимонопольному комітету України та його органам. Це передусім пов’язано з тим, що Антимонопольний комітет України є единим державним органом основним функацональним завданням якого є підтримка та захист економічної конкуренції, виявлення та припинення порушень конкурентного законодавства.