Тема 10 правове регулювання діяльності субєктів природних монополій

1. Поняття природної монополії .

2. Суб’єкти природних монополій, їх правовий статус

3. Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій

4. Інструменти регулювання природних монополій

5.. Відповідальність суб’єктів природних монополій.

Ключові слова: природна монополія, державне регулювання природних монополій, Національні комісії з регулювання природних монополій, методи регулювання природних монополій

1. Поняття природної монополії Сучасна теорія природної монополії склалася в останні кілька десятиліть на Заході. Уява про природні монополії, що прийшла з класичних західних підручників, пов'язана з наявністю економії від масштабу, що розуміється як зниження довгострокових середніх витрат з ростом обсягу випуску¹⁶⁰.

«Оксфордський словник для ділового світу» визначає природну монополію як монополію, за якої мінімально ефективний масштаб виробництва більший чи дорівнює загальному попиту, як наприклад, у розподілі електроенергії. Більше того, монополії можуть існувати в результаті наявності бар'єру до вступу на ринок, урядових привілеїв чи обмеженої інформації¹⁶¹.

Вважається, що природна монополія існує через комбінацію розміру ринку і характеристик галузевих витрат. Вона існує, коли ефект розміру в процесі виробництва товару є настільки великим, що відповідний ринок може обслуговуватися єдиною фірмою. Якби природний монополіст був поділений на три окремі фірми для досягнення конкуренції, результатом цього обов'язково було би збільшення загальних витрат виробництва тієї ж кількості товарів, що раніше вироблялися одною єдиною фірмою.

Економія за рахунок масштабів означає зменшення витрат на одиницю продукції (або на виробничу операцію чи функцію) у міру зростання абсолютного обсягу продукції за період. Наочними прикладами цього є регульовані галузі, зокрема, перевезення вантажів, залізниці тощо¹⁶².

На сьогодні питання регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та діяльності суб'єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, визначено Конституцією України, Господарським кодексом України, Законами України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про ціни і ціноутворення», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про телекомунікації», «Про електроенергетику», «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», «Про нафту і газ», «Про поштовий зв'язок», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про управління об'єктами державної власності» та іншими нормативно-правовими актами¹⁶³.

По-перше, природна монополія - це особливий стан товарного ринку. Такий стан характеризується наступними економіко-правовими показниками¹⁶⁴:

По-перше положення Закону «Про природні монополії» поширюються на виключні сфери господарювання¹⁶⁵. Законодавчий орган виділив наступні галузі господарювання діяльність яких, відповідно до цього Закону регулюється у таких сферах суб'єктів природних монополій:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передачі та розподілу електричної енергії;

користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

централізованого водопостачання та водовідведення;

централізованого постачання теплової енергії;

спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Ці сфери і визначають межі дії правового режиму регулювання природних монополій. В інших країнах проводиться ще більша диференціація у сферах природних монополій, що тягне і спеціальне правове регулювання. Так, в Німеччині природно-монопольні сфери розподіляються на первинні (залізничні мережі, лінії електропередач) і вторинні (кабелі) мережі. Із-за більшої суспільної значимості і істотного зіткнення публічних і приватних інтересів більш інтенсивному публічно-правовому регулюванню підпадають первинні мережі.

Задоволення попиту на даних ринках ефективніше при відсутності конкуренції (витрати виробництва на одиницю продукції суттєво знижуються із збільшенням обсягу виробництва).

Товари (послуги), які виробляються (надаються) суб’єктами природних монополій не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами. Продукція суб’єктів природних монополій задовольняє дуже важливі потреби населення і при цьому є незамінною;

Попит на даному товарному ринку на товари (послуги), які виробляються (надаються) суб’єктами природних монополій менше залежать від зміни цін на цей товар, чим на інші види товарів (нееластичний попит).

Питання в тому, що з економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що одна фірма може задовольняти весь ринок, маючи більш низькі ціни витрат на одиницю продукції, чим мало б декілька конкуруючих фірм. Подібні умови мають місце в діяльності підприємств, які називають підприємствами спільного користування це електропостачання, зв’язок.

В цьому випадку ефект масштабу у виробництві і розподілі продукції настільки великий, що для отримання низьких витрат на одиницю продукції і низької ціни необхідна крупномасштабна діяльність. В подібній ситуації конкуренція є просто нерентабельною. Якщо б ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не був би досягнутий. Витрати на одиницю продукції були б високими і потрібні були б високі ціни для їх покриття.

По-друге, режим природної монополії є винятковим і є різновидом державного регулювання економіки, зумовленого публічним інтересом.

З економічної точки зору винятковість означає виведення окремих сфер господарювання із-під впливу суто ринкових, конкурентних механізмів саморегулювання, а з правової - в обґрунтованому обмеженні дії принципу свободи економічної діяльності з метою реалізації і захисту публічних інтересів шляхом державного регулювання. Таке обмеження застосовується з використанням двох правових засобів державного регулювання ринкових відносин - заборон і позитивних обов’язків.

Тому встановлення відповідного монопольного режиму означає введення особливого стану в окремому секторі економіки, що неможливо уявити собі без економічних і юридичних підстав. Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

У багатьох випадках сутність і особливості функціонування природних монополій пов’язані з мережевою організацією виробництва. Цілісна мережа, яка охоплює великі території й до того ж має диспетчерські служби, які володіють ситуацією й керують оперативним усуненням недоліків у роботі, коштує надто дорого. Тому утримання паралельних мереж веде до невиправданого зростання витрат на одиницю виробленої продукції. Ще проблематичніше створення нових мереж. Висока капіталомісткість будівництва трубопроводів, залізничних колій, портів, ліній зв’язку в поєднанні з досить тривалим терміном окупності зазнаних витрат, створює непереборні бар’єри для здійснення нових капіталовкладень. Тому ці сфери суспільного виробництва не дуже привабливі для окремих інвесторів. Більше того, окремим підприємцям це й не під силу. Тут потрібне поєднання капіталів багатьох суб’єктів господарювання, а оскільки бажаючих на такі малоприбуткові дії, як правило, не знаходиться, то цю функцію бере на себе держава. Вона змушена це робити тому, що природні монополії є переважно стратегічними об’єктами, від яких залежать не тільки комфортні умови життя населення і необхідні умови для розвитку виробничої сфери, а й безпека держави.

Водночас бути монополістом, а тим паче природним монополістом, дуже вигідно. Коли у споживача послуг немає вибору, він змушений платити будь-яку ціну за потрібну йому послугу. Еластичність попиту у сфері природних монополій мінімальна. Тут споживач під тиском зміни цін практично не може переключитися на споживання іншої продукції, як це буває в інших галузях. Наприклад, зростання цін на авіаперевезення змушує багатьох споживачів користуватися іншими видами транспорту або зростання цін на окремі продукти харчування переорієнтовує на споживання іншої їжі. А підвищення тарифів на електроенергію навряд чи призведе до відмови від їх споживання, оскільки замінити електроенергію в побуті і у виробництві майже неможливо.

Поєднання всіх наведених чинників забезпечує природним монополіям досить вигідний режим існування. Вони мають такі економічні і юридичні переваги, які дозволяють нав’язувати свої, часто невигідні вимоги контрагентам. Характерні порушення - завищення цін і тарифів, нав’язування умов договору невигідних споживачу, нав’язування непотрібних споживачу товарів, зниження якості продукції і якості обслуговування, встановлення бар’єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо. Серед таких методів підприємницької поведінки природних монополістів, які дозволяють їм отримувати від споживачів максимальні прибутки, найбільш витончений - метод встановлення різного роду дискримінаційних цін.

Особливістю конкурентної політики у сфері природних монополій є перехід від відомчого регулювання до створення ефективної, прозорої, недискримінаційної системи регулювання природних монополій незалежними державними органами.

У сфері природних монополій конкуренція принципово неможлива. Але для ефективного функціонування економіки, забезпечення безпеки людям і навколишньому середовищу, досягнення балансу інтересів суб’єктів природних монополій і споживачів, захисту інтересів суміжних ринків необхідний регулюючий орган, який би зміг максимально ефективно виконувати функцію, яку виконує конкуренція на інших ринках.

Основні схеми регулювання природних монополій:

• функції регулювання здійснює орган, основною задачею якого є захист конкуренції;

• регулювання здійснює відомчий орган, якому крім цього держава передала право управління підприємствами;

• регулювання здійснює незалежний державний орган.

Основним недоліком першої схеми регулювання є те, що спроба об’єднати дві зовсім різні функції - функції регулювання (економічного і технічного) з функцією контролю за дотриманням конкурентного законодавства приводить до конфлікту інтересів. Наділені регуляторними функціями антимонопольні органи стають разом з суб’єктами природних монополій безпосередніми учасниками певних економічних відносин і тому втрачають неупередженість у сфері контролю, в тому числі регулюючого органу, в даному випадку самого себе.

Друга схема базується на відомчих принципах і має ще більше недоліків. Основна проблема полягає в тому, що регулювання здійснюється відомствами, які одночасно є суб’єктами регулювання і органами, які управляють підприємствами, які діють як у сфері природних монополій, так і на суміжних ринках. Стараючись забезпечити ефективне функціонування певного ринку, відомчий регулюючий орган не може не пам’ятати про те, що він відповідає ще і за ефективне управління конкретними підприємствами, які діють на ринку. Тому використовуючи важелі впливу на весь ринок, регулюючий орган допомагає «своїм» підприємствам, що призводить до дискримінації учасників ринку і неефективності всієї системи регулювання.

Найбільш раціональною є третя схема регулювання. Вана дозволяє звільнити конкурентне відомство від невластивих йому регуляторних функцій, дає можливість суттєво зосередити обмежені ресурси на вирішенні його головної задачі, а саме: захисту, підтримці і розвитку конкуренції¹⁶⁶. Остаточне законодавче закріплення цієї схеми стало можливим після прийняття Закону України «Про природні монополії», який передбачає розвиток незалежних регулятивних органів; при цьому Антимонопольний комітет України зберігає довгострокову функцію контролю, захисту і розвитку конкуренції у сфері природних монополій.

Природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги).

Природна монополія - це особливий стан ринків, які мають дві характерні ознаки. Перша пов’язана з технологією і транспортуванням товарів, для яких створення і діяльність паралельних структур неефективне: задоволення попиту в умовах монополії ефективніше, ніж в умовах конкуренції. Друга ознака пов’язана з особливостями попиту. Продукція природних монополій задовольняє життєво необхідні потреби населення й підприємців і, як правило, не може бути замінена товарами інших галузей економіки. Природна монополія існує там, де ефект масштабу виробництва настільки великий, що одна фірма може забезпечувати ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво, ніж якби тут працювало кілька конкуруючих фірм. Це має місце, зокрема, в електро-, водо-, тепло-, газопостачанні, окремих сферах транспорту і зв’язку. Наявність більше ніж одного суб’єкта господарювання тут, як правило, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва. Конкуренція в цій ситуації просто нерентабельна.

Відсутність дієвих конкурентних механізмів і загроза зловживання економічною владою суб’єктів таких монополій заставляє державу створювати спеціальну систему регулювання в галузі природних монополій. Господарський кодекс України та Закон України «Про природні монополії» формулюють легальне визначення цього поняття.

Згідно з ч.І ст.28 Господарського кодексу України стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені в споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією.

Подібне визначення природної монополії надане в ст. 1 Закону України „Про природні монополії" (далі - Закон). Порівнюючи зазначені визначення, слід вказати, що в Законі зазначено більш точно - не «суб'єкти господарювання», а «суб'єкти природних монополій». Це підкреслює той факт, що мова йде про суб'єктів господарювання, які діють на ринку природної монополії.

Разом з тим, варто враховувати, що природна монополія є різновидом (видом) монополії. У законодавстві України відсутнє легальне визначення поняття «монополія», до чого слід віднестись критично, оскільки важко визначати видове поняття («природна монополія»), якщо родове поняття («монополія») не визначене.

Антимонопольний комітет України відзначає, що об'єктивно існує група ринків, які мають у значній кількості випадків ключове, системоутворююче значення для національної економіки, але за своєю природою не можуть бути демонополізовані. Йдеться про ринки природних монополій (транспортування нафти і газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями та об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, зв'язок загального користування, централізоване водо- та теплопостачання, централізоване водовідведення та деякі інші)¹⁶⁷.

Основну частину монополізованих товарних ринків в Україні всі останні роки складали ринки, монополізація яких обумовлена переважно природними чинниками (включаючи загальноекономічні). Наприклад, у 2006 р. вони складали 53,3 відсотка загальної кількості монополізованих товарних ринків¹⁶⁸.

Станом на 01.11.2008 року в Україні налічується 11 суб’єктів природних монополій, що діють на 12 ринках. Територіальними відділеннями Комітету затверджено переліки суб’єктів природних монополій у складі 1636 суб’єктів господарювання, які діють на 2377 регіональних ринках¹⁶⁹

Отже, природна монополія - це специфічний різновид монопольного ринку, на якому той або інший вид діяльності здійснюють один або обмежена кількість суб'єктів, які мають на це виключне право.

Особливість природної монополії в порівнянні, наприклад, зі штучною монополією, - у тому, що таке виключне право суб'єкта господарювання виникає не в результаті його конкурентної боротьби, а унаслідок визнання державою неефективності конкуренції на даному ринку. Власне кажучи, виключне право є результатом усунення і недопущення державою конкуренції на певному ринку.

Тому було б вірніше вказувати, що природна монополія - це не стан товарного ринку, а різновид монопольного типу ринку.

У ст.2 Закону України „Про природні монополії" визначена сфера його застосування - дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій. Передбачене цим Законом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій не застосовується в сферах, що не належать до природних монополій, якщо інше не встановлено законами України.

У сферу дії Закону включаються не тільки ринки природних монополій, а й суміжні ринки. У Законі „Про природні монополії" суміжний ринок визначений як товарний ринок, що не перебуває в стані природної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб'єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій (ч.1 ст.1).

На відміну від ринків природних монополій, де природною є відсутність конкуренції, на суміжних ринках природними мають бути конкурентні відносини. Наприклад, на ринках надання послуг із перевезення вантажів і пасажирів, що є суміжними зі сферою природної монополії, можуть розвиватися два види конкуренції: конкуренція між різними видами транспорту і конкуренція між підприємствами в межах однієї галузі транспорту.

Світовий досвід показує, що на ринках, суміжних з ринками природної монополії в галузі залізничного транспорту, може ефективно розвиватися конкуренція. Наявність конкурентів на ринках перевезень, здійснюваних залізничним транспортом, може бути достатньою умовою, аби обмежити сферу державного регулювання чи навіть повністю виключити необхідність такого регулювання. Проте за наявності на ринку лише двох чи трьох конкурентів можлива загроза антиконкурентних погоджених дій між ними, зокрема, у вигляді встановлення таких цін на ринках вантажних перевезень, які було б неможливо встановити в разі існування конкуренції.¹⁷⁰

2. Суб’єкти природних монополій, їх правовий статус. Згідно з ч.2 ст.28 Господарського кодексу України суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває в стані природної монополії.

Правовий статус суб'єктів природних монополій пов'язаний з їхнім виключним станом на ринку.

Абсолютний характер прав суб'єктів природних монополій обумовлений тим, що їм у відповідних правовідносинах протистоїть невизначене коло суб'єктів господарювання, зобов'язаних утримуватися від здійснення певних видів господарської діяльності.

З огляду на легальне визначення, суб'єктів природної монополії варто вважати специфічним різновидом суб'єктів господарювання і видом монопольних утворень.

Слід зазначити, що в законодавстві ЄС використовується поняття «служби загального економічного значення», у яке включаються ті підприємства, що є суб'єктами таких ринків, стан яких відповідно до Закону України "Про природні монополії" визначається як природна монополія.

Згідно зі ст.5 Закону перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Суб'єкти природних монополій, стосовно яких здійснюється державне регулювання, включаються у відповідний перелік. Отже, практично з'ясувати, які підприємства визнані суб'єктами природних монополій, можна з переліків, що складаються Антимонопольним Комітетом України щодо загальнодержавного ринку та його територіальних відділень щодо регіональних ринків¹⁷¹.

Отже, суб'єкти природних монополій є учасниками двох груп відносин:

1. відносини між суб'єктами природних монополій і споживачами;

2. відносини між суб'єктами природних монополій і органами державного регулювання їхньої діяльності.

Обидві ці групи відносин регулюються законодавством про природні монополії.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону суб'єкти природних монополій зобов'язані:

• дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності в сферах природних монополій та на суміжних ринках;

• вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;

• надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та в строки, установлені відповідними органами;

• забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або в користуванні.

Суб'єкти природних монополій функціонують у різноманітних організаційно-правових формах, наприклад, «Укрпошта», «Національна енергетична компанія «Укренерго» — державні підприємства, підприємства водопостачання та водовідведення, обласні «Водоканали» є комунальними, «Укрнафта», «Укртелеком» — відкриті акціонерні товариства. Деякі суб'єкти природних монополій були приватизовані. Але переважна більшість суб'єктів природних монополій перебуває в державній власності — «Укрзалізниця», ДП «Аерорух»¹⁷².

3. Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій Природні монополії через їхню специфіку вимагають особливих форм державного регулювання, особливого правового режиму регулювання і контролю за діяльністю суб'єктів, що функціонують на таких ринках.

Необхідними структурними елементами державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є:

• встановлення сфер (меж) дії режиму природних монополій, а також правового статусу суб'єктів господарювання, що функціонують у сферах природних монополій;

• визначення правового статусу державних органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій;

• установлення переліку і правових форм реалізації методів впливу на діяльність суб'єктів природних монополій;

• контроль за дотриманням законодавства про природні монополії;

• встановлення і реалізація засобів юридичної відповідальності й інших правоохоронних засобів за порушення законодавства про природні монополії.

Законом України «Про природні монополії» встановлено, що суб'єктами державного регулювання природних монополій є національні комісії, а у випадках, установлених законом, – органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.У зв'язку з відсутністю таких комісій для деяких сфер діяльності на сьогодні певні регулюючі функції здійснюються органами виконавчої влади, в тому числі місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Зазначене свідчить про відсутність системності в існуючій моделі регулювання та не відповідає ідеології та принципам регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках, що закріплені Законом України «Про природні монополії». Вдосконалення регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках передбачає створення та функціонування окремих самостійних комісій у сферах, зокрема: зв'язку; транспорту (повітряний, морський і залізничний); енергетики (електроенергія, нафта, природний газ, централізоване теплопостачання);комунальних послуг (централізоване опалення, водопостачання та водовідведення).

Комісії відповідно до законів України мають здійснювати регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках (наприклад, тарифоутворення, ліцензування, забезпечення доступу до товарів та послуг), а також вирішувати в межах компетенції спірні питання, що виникають між споживачами відповідних товарів та самими суб'єктами господарювання, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та суб'єктами господарювання, що діють на суміжних ринках. У перехідний період (до створення комісій):

– певні регулюючі функції (ліцензування, тарифоутворення, забезпечення доступу до відповідних ринків) здійснюватимуть уповноважені у відповідних сферах органи;

– Антимонопольний комітет України виконуватиме контролюючі функції із забезпечення доступу споживачів до товарів, які виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що діють на суміжних ринках, здійснюватиме заходи із запобігання монополізації суміжних ринків;

– органи місцевого самоврядування здійснюватимуть делеговані законом функції: встановлюватимуть тарифи на водопостачання, водовідведення, постачання тепла і, частково, на виробництво тепла відповідно до порядку формування тарифів, що затверджуватимуться уповноваженими у відповідних сферах органами.

Статус комісій як органів державного регулювання у цій сфері має забезпечувати їх незалежність у прийнятті рішень. Реалізація цього принципу є основою для забезпечення ефективної конкуренції, прозорості та відсутності дискримінації у сфері природних монополій. З огляду на зазначене комісії повинні мати високий ступінь незалежності для здійснення справедливого, неупередженого, передбачуваного і деполітизованого регулювання згідно із законодавчо встановленими нормами¹⁷³.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з цим Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені цим Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм повноважень, передбачених статтею 14 Закону.

Органом регулювання у сфері зв'язку є Національна комісія з питань регулювання зв'язку, яка утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації" . Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Розділ III Закону України "Про природні монополії" визначає правовий статус Національних комісій регулювання природних монополій.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону національні комісії регулювання природних монополій (далі — комісії) є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України¹⁷⁴.

Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України. Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються комісіями. Комісії складаються з Голови комісії та не менше двох членів комісії, яких призначає за поданням Прем'єр-міністра України на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Термін повноважень голів і членів комісій становить шість років, при цьому забезпечується періодична ротація складу комісій. Порядок ротації для голів та членів комісії встановлюється положеннями про комісії. Одна й та сама особа не може бути членом комісії більше двох термінів підряд.

Повноваження Голови та членів комісії припиняються достроково в разі: подання заяви про відставку; набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні злочину; грубого порушення посадових обов'язків; неможливості виконання обов'язків за станом здоров'я; подання заяви про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію.

Організаційно-технічну та іншу роботу щодо забезпечення діяльності комісій здійснює їх апарат відповідно до положень про комісії. На членів комісій та на працівників апарату комісій поширюється правовий статус державних службовців.

Основними завданнями комісій є: регулювання діяльності суб'єктів природних монополій; сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку із стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвитку конкуренції на суміжних ринках; формування цінової політики у відповідній сфері регулювання; сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій (ст.12 Закону).

Найбільш поширеним заходом впливу в сфері природних монополій є цінове регулювання, яке здійснюється на підставі Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень від 22.02.95 № 135

Станом на 1 січня 2003 р. на підставі рішень, прийнятих за участю органів Антимонопольного комітету України, державне регулювання цін (тарифів) здійснювалося щодо 265 суб'єктів господарювання, які діють на 439 регіональних товарних ринках. Порівняно з 1 січня 2002 р. кількість суб'єктів господарювання, стосовно яких здійснювалося таке регулювання, зменшилася на 12,5 відсотка. У 2002 р. з ініціативи органів Антимонопольного комітету України було запроваджено державне регулювання цін і тарифів на продукцію та послуги 58 суб'єктів господарювання на 9 ринках відповідних товарів у Волинській, Миколаївській, Полтавській та Чернівецькій областях. Запровадження державного регулювання цін (тарифів) на продукцію, роботи й послуги монопольних утворень здійснювалося насамперед на соціально значущих ринках, на яких внаслідок об'єктивних причин розвиток конкуренції є неможливим, у той же час захист прав споживачів вимагав вжиття невідкладних заходів. Водночас, у 2002 р. державне регулювання цін і тарифів було скасовано на 19 ринках відповідних товарів (послуг) стосовно 96 суб'єктів господарювання. Органи Антимонопольного комітету ініціювали скасування державного регулювання цін і тарифів насамперед у зв'язку з розвитком конкуренції на відповідних товарних ринках. При цьому органами Антимонопольного комітету враховувалося, що раніше запроваджене регулювання негативно позначалось як на умовах конкуренції на відповідних ринках, так і на інтересах споживачів цих товарів (послуг). Органи Комітету також ініціювали скасування державного регулювання цін і тарифів у випадках, коли суб'єкти господарювання, щодо продукції яких воно здійснювалося, тривалий час не вчиняли порушення законодавства про захист економічної конкуренції¹⁷⁵.

Засобами підтримки необхідних обсягів виробництва можуть бути також обов'язкове державне замовлення і державний контракт стосовно суб'єктів господарювання на ринку, що перебуває в стані природної монополії.

Ст.13 Закону „Про природні монополії" визначає функції комісій. Комісії відповідно до покладених на них завдань: розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення підприємницької діяльності суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, контролюють їх дотримання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил; видають у встановленому порядку суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності; формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій; подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладання державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і послуг та пропозиції щодо регулювання інвестиційних процесів у сферах природних монополій; складають і ведуть реєстри суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону; беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства про природні монополії; інформують громадськість через засоби масової

Комісії мають право:

- отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про

діяльність суб'єктів природних монополій, необхідні для здійснення покладених на них функцій;

- приймати в межах своєї компетенції у порядку, встановленому

положеннями про комісії, рішення, що є обов'язковими для виконання суб'єктами природних монополій;

- приймати рішення про накладання штрафів на суб'єктів

природних монополій у випадках, передбачених цим Законом;

- складати протоколи про порушення посадовими особами суб'єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення ;

- застосовувати у встановленому законом порядку відповідні

санкції до суб'єктів природних монополій та суб'єктів

господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, за порушення ними умов та правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);

- приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні

акти, контролювати їх виконання;

- встановлювати для суб'єктів природних монополій у порядку,

визначеному комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка не належить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії;

- звертатися до суду з відповідними позовними заявами у разі

порушення суб'єктами природних монополій та суб'єктами

господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, норм цього Закону.

Крім цього, Антимонопольній комітет України вживає активних заходів щодо регулювання природних монополій. У випадку, якщо при перевірці діяльності суб'єктів природних монополій органи Антимонопольного комітету виявлять і порушення, вони повідомляють про них відповідному органу державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Останньому також доцільно інформувати органи Антимонопольного комітету про відомі йому порушення законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктами природних монополій, припинення яких входить у компетенцію цих органів.

Практика показує, що особливо важливе місце в роботі органів Антимонопольного комітету займають справи про попередження і припинення зловживань суб'єктами природних монополій своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку, особливо, у енерго-, водо- газопостачанні.

Особливу увагу у 2006 році органи Комітету приділяли захисту добросовісної конкуренції, прав і законних інтересів підприємців і споживачів від негативних проявів монополізму на ринках житлово-комунальних послуг, послуг, пов’язаних із виконанням функцій держави, паливно-енергетичного комплексу, агропромислового комплексу, зокрема, продуктів харчування, телекомунікаційних послуг і зв’язку, пасажирських автоперевезень. На ринках житлово-комунального господарства органами Комітету протягом 2006 року в 26 регіонах України виявлено та припинено 580 зловживань монопольним (домінуючим) становищем. Це забезпечило захист найширших кіл громадян. Наприклад, внаслідок припинення зловживань монопольним становищем на ринках теплопостачання, водопостачання та водовідведення у Луганській області захищено законні інтереси понад 900 тисяч споживачів, у Донецькій – близько 848 тисяч, у Львівській – понад 400 тисяч, у Волинській – близько 360 тисяч, у Рівненській – понад 300 тисяч, у Чернігівській – близько 240 тисяч, у Запорізькій – понад 200 тисяч, у Івано-Франківській – понад 160 тисяч. Беручи до уваги, що тарифи на житлово-комунальні послуги регулюються органами місцевого самоврядування, органи Комітету посилили роботу щодо виявлення та припинення порушень у вигляді дій або бездіяльності державних органів, що створювали умови або легітимували зловживання монопольним становищем з боку житлово-комунальних підприємств, насамперед у вигляді встановлення економічно необґрунтованих тарифів. Протягом 2006 року виявлено та припинено 235 таких порушень законодавства у 23 регіонах України. Це у 3,7 разу більше, ніж у 2005 році¹⁷⁶.

Крім того, контроль за цінами та ціноутворенням суб'єктів природних монополій здійснює урядовий орган державного управління, утворений у складі Міністерства економіки, - Державна інспекція з контролю за цінами та її територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Ключовими суб’єктами державного управління паливно-енергетичним комплексом є Кабінет Міністрів України, галузеві міністерства і відомства: Міністерство палива та енергетики України і Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

До повноважень Кабінету Міністрів України, як вищого органу управління, належить виконання Законів України у сфері ПЕК, затвердження енергетичної політики та умов управління державними енергетичними активами, удосконалення системи управління ПЕК. До повноважень міністерств слід віднести безпосереднє державне управління у галузях відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України засад.

Окремі повноваження щодо управління в енергетиці, пов’язані з розміщенням енергетичних об’єктів і формуванням соціально значимих тарифів, можуть делегуватися відповідним органам місцевого самоврядування.

Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій та суміжних ринків в електроенергетичній, газовій і нафтовій галузях здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) та Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (у сфері теплопостачання). Основним завданням Комісії є регулювання відносин між учасниками енергетичних ринків на засадах недискримінаційності та ефективності їх роботи.

НКРЕ здійснює в установленому порядку перегляд умов ліцензування підприємницької діяльності із формуванням кваліфікаційних вимог до керівників підприємств, створює системи моніторингу ліцензованої діяльності, визначає механізм припинення дії ліцензій. Основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів є: проведення єдиної державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження; забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв; створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів; забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.

Контроль за технічним станом об’єктів, режимами енергоспоживання, дотримання вимог безпеки здійснюють відповідні державні інспекції, а також відповідні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, функції і повноваження яких слід чітко регламентувати законами й іншими нормативно-правовими актами для того, щоб забезпечити баланс інтересів громадян, держави і власників енергетичних об’єктів.

Предметом пильної уваги органів Комітету у звітному році залишалися ринки паливно-енергетичного комплексу, насамперед, ринки нафтопродуктів, газу, послуг з постачання електроенергії. Випадки антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання на цих ринках виявлено та припинено в 11 регіонах України, зловживань монопольним (домінуючим) становищем – у 22 регіонах України та на загальнодержавному рівні. Зокрема, на виконання рекомендацій Комітету ЗАТ “УКРГАЗ-ЕНЕРГО” вирішено проблеми безперебійного постачання газу ряду великих промислових підприємств України (зокрема, ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, ВАТ “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, ВАТ “Дніпроазот” і АТЗТ “Харківський жировий комбінат”).У Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Сумській, Тернопільській, Чернівецькій, Чернігівській областях та в місті Києві протягом року виявлено та припинено низку порушень у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання стосовно встановлення завищених цін на нафтопродукти та скраплений газ як моторне паливо. Це сприяло стабілізації, а в подальшому й зниженню цін на ці товари. Захист прав та інтересів значної кількості громадян забезпечило припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції на ринках окремих суміжних послуг, пов’язаних із електро- та газопостачанням. Так, унаслідок припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринках послуг з монтажу лічильників природного газу населенню у Луганській, Львівській та Черкаській областях захищено права та законні інтереси понад 1,5 млн громадян, а припинення зловживання монопольним становищем на ринках послуг з періодичної повірки, обслуговування та ремонту засобів вимірювальної техніки електромереж у місті Севастополі попередило неправомірні втрати споживачів у розмірі 1,5 млн грн. за рік¹⁷⁷.