Тема 9 правові засади захисту від недобросовісної конкуренції

1. Поняття недобросовісної конкуренції

2. Основні форми недобросовісної конкуренції

2.1.Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання

2.2. Створенням перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягненням неправомірних переваг у конкуренції

2.3. Неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці

3. Система захисту від недобросовісної конкуренції.

4.Особливості припинення недобросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності

Ключові слова: недобросовісна конкуренція, звичай, неправомірне використання ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця); створення перешкод суб’єктам господарювання; змішування знак для товарів і послуг; дискредитація суб’єкта господарювання; ділова репутація; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; комерційна темниця.

1. Поняття недобросовісної конкуренції Одним із пріоритетних напрямів створення ефективного конкурентного середовища в національній економіці держави є боротьба з недобросовісною конкуренцією.

Законодавство про запобігання недобросовісній конкуренції є частиною конкурентної політики. Воно захищає товарні ринки та гарантує споживачам можливість вибору продавця. За умов, коли продавці застосовують елементи недобросовісної конкуренції, що дозволяє їм посісти привабливіше місце на ринку, істотно зменшується конкуренція. При цьому має місце значна ймовірність підвищення цін і зниження якості.

Вперше поняття “недобросовісна конкуренція” виникло у Франції в середині XIХ ст. Його почали використовувати суди з метою захисту інтересів підприємців, що зазнавали збитків від нелояльних дій їх нерозбірливих у засобах колег, частіше за все стосовно об’єктів промислової власності. Хоча в той час не існувало заборони на нечесну ділову практику, французькі суди, виходячи з міркувань стосовно неприпустимості порушення правил професійної етики та “чесних” або “добрих” звичаїв підприємницької діяльності, створили ефективну та всеохоплюючу систему захисту від недобросовісної конкуренції на основі загального положення ст. 1382 Цивільного кодексу Франції, яке передбачало обов’язкове відшкодування шкоди у випадку здійснення протиправних дій.

Недобросовісною конкуренцією у Франції визнають незаконне використання ділової репутації, використання незаконних комерційних заходів, дискредитацію підприємства-конкурента.

Перший закон у сфері недопущення недобросовісної конкуренції у Німеччині був прийнятий на вимоги промислових та торгових кіл 27 травня 1896 р., проте він був досить недосконалий: в ньому була відсутня заборона недобросовісної конкуренції (під дію закону підпадало обмежене коло дій – оманлива реклама, дискредитація, неправомірне використання чужих секретів та фірмових найменувань).

Закон “Проти недобросовісної конкуренції”, прийнятий, став фундаментом правової охорони проти недобросовісної конкуренції. 7 липня 1909 р. в Німеччині Цей Закон зі змінами та доповненнями (в редакції 1986 р.) діє й сьогодні. в трьох основних напрямках: 1) захист одних конкурентів від інших конкурентів; 2) захист дилерів та постачальників від недобросовісної поведінки виробників; 3) захист громадськості, тобто споживачів, від аморальної, оманливої, нав’язувальної торговельної практики та методів реклами.

Значний вплив на формування системи захисту від недобросовісної конкуренції в національних законодавствах окремих країн справила міжнародно-правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції.

Ще у 1900 р. на Брюссельській дипломатичній конференції з перегляду Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р. текст конвенції був доповнений ст. 10 bis, яка зобов’язувала країни–учасниці Конвенції забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Пізніше текст конвенції неодноразово переглядався і сьогодні ст. 10 bis діє в наступній редакції: “Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн–учасниць Союзу ефективний захист від недобросовісної конкуренції”.

Актом недобросовісної конкуренції визнається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах. Зокрема, підлягають забороні: всі дії, які можуть призвести до змішування відносно підприємства, продуктів або промислової чи торгової діяльності конкурента; оманливі твердження при здійсненні комерційної діяльності, які можуть дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торгову діяльність конкурента; вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності можуть ввести громадськість в оману відносно характеру, способу виготовлення, якості, придатності або кількості товарів.

Крім того, ст. 10-ter Паризької конвенції покладає на країни-учасниці обов’язок забезпечити засоби, які би дозволили підприємцям із метою захисту комерційних інтересів діяти через суд або через адміністративні органи. Підкреслимо, що конвенція не зобов’язує країни-учасниці приймати спеціальні закони з цього питання. Це – право кожної країни, але в усіх випадках засоби захисту повинні бути законними та ефективними.

Варто зазначити, що в законодавстві країн Європи встановлена абсолютна заборона на будь-які прояви недобросовісної конкуренції, тоді як діяльність монопольних утворень довгий час не заборонялася, а лише підлягала контролю з боку держави.

З другої половини ХХ ст. значно пожвавилось міжнародне співробітництво в галузі міжнародно-правового забезпечення інтелектуальної власності. Зокрема, фахівцями Всесвітньої організації інтелектуальної власності було розроблено Типовий закон про товарні знаки, фірмові найменування та недобросовісну конкуренцію для країн, що розвиваються (1967 – 1968 рр.). Відповідно до закону недобросовісною конкуренцією визнається: підкуп покупців конкурента з метою їх залучення; промисловий шпіонаж або підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці; використання або розкриття без дозволу технічного “ноу-хау” конкурента; підбурювання службовців конкурента до порушень договорів із найму або до звільнення з роботи; погрози на адресу конкурента подати позов про порушення патенту чи товарного знаку, якщо погроза робиться недобросовісно з метою скорочення обсягу продажів конкурента та перешкод конкуренції; бойкотування торгівлі з метою перешкодити конкуренції або ліквідувати її; демпінг; створення уявлення про надто вигідні умови купівлі, якщо це не відповідає дійсності; копіювання товарів, послуг, реклами та інших характеристик комерційної діяльності конкурента; заохочення конкурента до невиконання контракту або використання його у власних цілях; порівняльна реклама; порушення положень законів, які прямо не регулюють питання конкуренції з метою отримання переваг у конкуренції.

Україна приєдналася до Паризької конвенції про охорону промислової власності 25 грудня 1991 р. Країни–члени Паризького союзу зобов’язані забезпечувати ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Проте досвід показує , що такі дії досить важко вирізнити, тобто довести, де підприємець ще діє у межах дозволених правил конкуренції, а де він вийшов за рамки цих правил. Тому розслідування проблем недобросовісної конкуренції – одне з найскладніших в діяльності антимонопольних органів.

Відповідно до чинного законодавства захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції може здійснюватись антимонопольними органами як на території України так і закордоном якщо дії або їх негативний вплив поширюється і на територію України. Варто відзначити, що це істотне зрушення у напряму вдосконалення механізму захисту прав суб’єктів господарювання завжди мало суто територіальний, а не екстериторіальний характер¹⁵⁶.

Верховна Рада України прийняла Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції”, 7 червня 1996 р. в якому дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Відповідно до ст. 1 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Зокрема, недобросовісною конкуренцією визнаються: неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця), створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Особливістю Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” є те, що його метою є захист як суб’єктів господарювання, так і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Неможливо не звернути увагу на тісний зв’язок норм конкурентного законодавства (зокрема, законодавства із захисту від недобросовісної конкуренції) з законодавством про інтелектуальну власність. Хоча в Україні захист від недобросовісної конкуренції і не розглядають як один з об’єктів інтелектуальної власності, водночас законодавче забезпечення охорони інтелектуальної власності значно впливає на розвиток конкурентного законодавства. Це передусім є пов’язане з тим, що найважливіші переваги у конкурентній боротьбі (при загальному досить високому рівні розвитку технологій) надають засоби індивідуалізації продукції та послуг суб’єкта господарювання, а також науково-технічні досягнення, ефективне застосування яких може забезпечити стійке становище суб’єкта господарювання на ринку.

Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Заборона недобросовісних конкурентних дій, які не визначені в Законі ”Про захист від недобросовісної конкуренції”, здійснюється відповідно до ст. 1 цього Закону та ст. 32 Господарського кодексу України. Закон не дає вичерпного переліку дій, які можуть бути визнані як недобросовісна конкуренція. Такий підхід було використано і при визначенні поняття “недобросовісна конкуренція” в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., стаття 10 bis якої вважається світовим стандартом у підході до визначення поняття недобросовісної конкуренції. Варто відзначити, що зміни до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» внесені Верховною Радою України 18.12.2008 року (ст. 3) фактично підтвердили необхідність прямого застосування норм Паризької конвенції в практичній діяльності Антимонопольного комітету України, зокрема при кваліфікації дій як недобросовісної конкуренції.

Суб’єкти господарювання у своїй діяльності використовують добросовісні або недобросовісні способи збільшення своєї частки на ринку. Добросовісні способи включають: досягнення кращого співвідношення ціни і якості; надання додаткових послуг, знижки постійним покупцям; повідомлення справжніх відомостей про товар; використання внутрішнього ресурсу підприємств (фірм), власної позитивної репутації. До недобросовісних способів належать: неправомірне використання позитивних результатів діяльності інших підприємств (фірм); завдання навмисної шкоди діловій репутації конкурентів; вплив на споживчий попит шляхом розповсюдження неправдивих відомостей та ін.

Слід мати на увазі, що визначення поняття "недобросовісна конкуренція" за допомогою звернення до торгових та інших чесних звичаїв у підприємництві створює можливість суб'єктивного тлумачення зазначених норм. У чинному законодавстві немає визначення таких понять, як "торгові та інші чесні звичаї у підприємницькій діяльності". Проте в діловій та судовій практиці є прагнення до встановлення чіткого змісту таких дій та правових норм. Щоб звинувачення не мало суб'єктивного змісту, а компетентні органи мали можливість оголошувати неприпустимими певні дії, які з об'єктивних причин не відповідають духу чесної виваженої конкуренції, зміст недобросовісних дій повинен бути закріплений у правових нормах.

Термін "чесні звичаї" відображає моральні, соціальні та економічні традиції, які існують у конкретному суспільстві, тому тлумачення цього терміна може бути різним у різних країнах. Наприклад, при прийнятті рішень щодо “чесності” звичаїв у справах про недобросовісну конкуренцію німецькі судді посилаються на “позицію гіпотетичного доброго та законослухняного споживача або конкурента, який оцінює вплив певної дії на оточуючих.” У Франції судді при визначенні певної дії як недобросовісної конкуренції керуються “думкою професіоналів”, тобто конкурентів відповідного порушника та представників торгово-промислових палат.

Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України звичаєм визнається правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Також звичай може бути зафіксований у відповідному документі. У Цивільному кодексі регламентовано і те, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, але знову ж таки, не регламентовано поняття звичаю ділового обороту.

Суб'єкти господарювання (підприємці) при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заіцікавлених організацій розробляють правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер підприємницької діяльності, а також для певних галузей економіки (ст. 33 Закону). Розроблені суб'єктами господарювання правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

Дуже важливим є те положення, що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Наслідками недобросовісної конкуренції є: формування у споживачів помилкового, викривленого сприйняття товару; невиправдані економічні збитки конкурентів; неправомірне використання позитивних результатів діяльності іншої особи, поліпшення конкурентної ситуації для себе; зниження передбачуваності ринку та ін.

Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” наводить перелік дій, які характеризують недобросовісну конкуренцію, проте він не є вичерпним.

З огляду на перспективу економічного зростання важливості набуває забезпечення добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України, насамперед захисту від надмірного та неякісного імпорту. На вітчизняному ринку є чимало прикладів недобросовісної конкуренції шляхом фальсифікації товарів. Вітчизняні суб'єкти господарювання, ще явно недостатньо використовують правові шляхи захисту своїх інтересів від недобросовісних способів ведення конкурентної боротьби.

Одним із типових прикладів припинених порушень конкурентного законодавства у вигляді недобросовісної конкуренції є розглянута Антимонопольним комітетом України справа за заявою німецької фірми “Ostfriesische Tee – Gesellschaft Laurens Spethmann GmbH & Co” з приводу недобросовісної конкуренції з боку українського ТОВ “Зовнішньоторговельна фірма “Мономах”. Німецька фірма та її торговельні партнери, серед яких є німецькі, російські та українські підприємства, з 1979 р. постачають на ринок України чай різних видів і сортів, на упаковках яких міститься знак “MILFORD TEA”. Цей знак зареєстрований у Німеччині та має міжнародну реєстрацію.

ТОВ “Мономах” з 1995 р. по 1998 р. здійснювало реалізацію на українському ринку продукції німецької форми і було обізнано в тому, що позначення “MILFORD” належить і використовується німецькою фірмою.

У квітні 1997 р. ТОВ “Мономах” від свого імені подало до Державного патентного відомства України заявку на реєстрацію знака “MILFORD”. У вересні того ж року німецька фірма подала до Державного патентного відомства України заявку на продовження поширення міжнародної реєстрації знака “MILFORD” на територію України. Держпатент відмовив німецькій фірмі, посилаючись на те, що пріоритет у подачі заявки на реєстрацію знака “MILFORD” належить ТОВ “Мономах”. Після цього німецька фірма звернулася із вимогою захисту своїх прав до Антимонопольного комітету України.

Після проведення експертизи ТОВ “Мономах” було відмовлено в реєстрації знака “MILFORD” на таких підставах: позначення не може бути зареєстроване як знак для товарів через схожість настільки, що його можна сплутати зі словесним позначенням “MILFORD FAMILY”, раніше зареєстрованим в Україні на ім’я німецької фірми; воно є таким, що може ввести в оману споживачів щодо дійсного виробника товару, оскільки широкому колу споживачів є добре відомою продукція німецької форми (чай в широкому асортименті), що тривалий час реалізується в Україні з використанням тотожного знака для маркування зазначених товарів. Розслідуванням у справі встановлено, що ТОВ “Мономах” подало також від власного імені заявки на реєстрацію знаків інших іноземних компаній – виробників чаю: “Dilmah”, “Brooke Bond”, “Batik”, “Lipton”, “Pickwick”. Подібна практика є хибною і не дозволяється у міжнародному торговому обігові згідно зі звичаями чесної торгівлі.

Постановою Антимонопольного комітету України дії ТОВ “Зовнішньоторговельна фірма “Мономах” щодо подачі від свого імені без дозволу фірми “Ostfriesische Tee – Gesellschaft Laurens Spethmann GmbH & Co” (Німеччина) заявки на реєстрацію знака для товарів і послуг “MILFORD”, який є тотожним відомому в Україні знаку, зареєстрованому в країнах Євросоюзу, визнано діями, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності та здатні викликати змішування щодо продуктів та торговельної діяльності фірми. Відповідно до ст. 10 bis Паризької конвенції з охорони промислової власності та ст.1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” зазначені вище дії є актом недобросовісної конкуренції.

При визначенні розміру штрафу було враховано, зокрема, що представник відповідача в ході слухань у справі визнав факт порушення, а на момент прийняття рішення у справі юридичні наслідки порушення було припинено, оскільки Укрпатент відхилив заявку відповідача.

У 2003 р. Антимонопольним комітетом України було захищено від неправомірного використання ділова репутація відомих вітчизняних та закордонних виробників вина – “MARTINI”, тютюнових виробів – “ВАТРА”, безалкогольних напоїв – “PEPSI”, парфумерної продукції; припинено порівняльну рекламу, випадки дискредитації суб’єктів господарювання на ринках машинобудування, гігієнічних засобів, торгівлі ліками та поліграфічної продукції .

Таким чином, для кваліфікації певної поведінки суб’єктів господарювання як недобросовісної конкуренції варто довести, що суб’єкти господарювання:

• виробляють однакові або схожі товари (роботи, послуги);

• діють на одному ринку;

• між ними існує конкурентна ситуація.

Крім того, один з них має певні здобутки (пріоритети (знаки для товарів та послуг, фірмові найменування, товари, роботи, послуги, ділову репутацію)) використання яких надає йому переваги у конкурентній боротьбі завдяки власним зусиллям. Інший суб’єкт господарювання використовує або намагається використати здобутки найбільш успішного суб’єкта господарювання у власних цілях порушуючи, як правило, його виключні права або експлотуючи його репутацію з метою отримання додаткового незаконного доходу, соціально-економічного зиску. За умови, що така поведінка порушника суперечить правилам здійснення підприємницької діяльності.

2. Основні форми недобросовісної конкуренції