Питання, які студент повинен самостійно вивчити і висвітлити на співбесіді з викладачем:

1. Як ви вважаєте, кіммерійці, скіфи, сармати сприяли становленню державотворчої традиції на території України чи навпаки гальмували цей процес? Аргументуйте.

2. Розкрийте причини виникнення античних міст-держав Північного Причорномор’я.

3. Перелічите теорії виникнення слов’ян. Коротко охарактеризуйте кожну з них.

Галицько-волинське князівство.

1. Галицько-Волинська держава.

2. Князь Роман Мстиславич.

3. Король Данило.

4. Татарська руїна.

5. Занепад Галицько-Волинської держави.

Література

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Донецьк, 2003, с. 107-127.

Дорошенко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ. – К.: Глобус, 1991, с. 80-97.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Том 1. – К., 1995, с. 192-214.

Вивчаючи самостійно цю тему студенти повинні згадати основні періоди розвитку Київської Русі, а особливо звернути увагу на третій, який характеризується занепадом і феодальною роздробленістю (друга половина ХІІ – перша половина ХІІІ ст.). Перші ознаки роздробленості з’явилися ще в останні роки князювання Ярослава Мудрого. За Володимира Мономаха було здійснено спробу відновити державну єдність Київської Русі, проте з середини ХІІ ст. феодальна роздробленість Русі ще більше посилилась, що в кінцевому підсумку зумовило і прискорило завоювання її монголо-татарами в 1240 році. В цих умовах Русь розпалась на багато дрібних князівств, залежних від Золотої Орди і перестала існувати як держава. Однак естафету державотворення підхопило Галицько-Волинське князівство, яке стало безпосереднім її спадкоємцем. Галицько-Волинське князівство виникло не в результаті розпаду Київської Русі, а внаслідок об’єднання двох князівств. Студентам необхідно звернути увагу на географічне положення Галичини і Волині, на густо населеність території, на проходження важливих торгових шляхів із Заходу. У ХІІ-ХІІІ ст. Галичина і Волинь були цілком різними князівствами. З усіх князівств на території сучасної України першою відокремилася від Києва Галичина. Князь Володимир (1123-1153 рр.) підпорядкував своїй владі все князівство і згодом успішно протистояв намаганням великих князів київських вплинути на розвиток подій у Галичині. Його обдарований син Ярослав Осмомисл (1153-1187 рр.) розширив кордони князівства аж до гирла Дністра. З піднесенням Галичини процвітали і її бояри. За Ярославового правління бояри стали дуже впливовими, а особливо свою непокірність і незалежність проявили за володарювання сина Ярослава Володимира (1187-1198 рр.), останньому с династії Ростиславичів. Однак, не зважаючи на піднесення Галичини, життя показувало необхідність її об’єднання з Волинню. В 1199 році волинський князь Роман Мстиславич, спираючись на дружинників, середніх і дрібних бояр та міщан, зайняв Галич. Утворилося єдине Галицько-Волинське князівство.

Це була важлива подія:

Утворився новий сильний політичний організм на Заході. Нове князівство мало свою економічну основу, так як було розташоване на шляху Буг – Дністер і тримало у своїх руках частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Галицько-Волинська держава займала тільки українські землі, а це сприяло консолідації народу.

Далі слід звернути увагу на внутрішню, а особливо на успіхи у зовнішній політиці князя Романа Мстиславича. Після загибелі князя Романа у 1205 році залишилося два малолітніх сина – Данило і Василько. Їх порою були тільки волинські бояри, бо галицькі хотіли відокремитися. У справи Галицько-Волинського князівства почали втручатися Угорщина, Польща, що призвело до міжусобної боротьби (1205-1245), однак в кінцевому підсумку, Данило Романович, спираючись на підтримку дрібних та середніх феодалів, припинив міжусобиці і поновив єдність Галицько-Волинського князівства. У 1238 році він зайняв Галич. Узявши собі Галичину Данило віддав братові Василькові Волинь. Але обидва князівства продовжували існувати, як одне ціле під керівництвом князя Данила. Слід дати характеристику внутрішній політиці князя Данила, відносинам з монголо-татарами. Після смерті Данила Галицького у 1264 році Галицько-Волинське князівство формально залишалося єдиним, але почалося суперництво між Волинню, де правив син Василька Володимир та Галичиною, де князював Лев Данилович, син Данила.

Наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. Галицько-Волинське князівство послабилося. На початку 20-х років ХІV ст. загинули брати Андрій і Лев Юрійович. З їх смертю припинила своє існування династія Романовичів (1340 р.).

Питання, які студент повинен самостійно вивчити і висвітлити на співбесіді з викладачем:

1. Охарактеризуйте початок князювання Данила Галицького.

2. Дайте характеристику суспільно-політичному та економічному розвитку Галицько-Волинського князівства доби Данила – короля.

3. Визначте основні вектори міжнародної політики Данила Галицького.

4. Які на вашу думку, причини зречення Данилом Галицьким королівської корони?

Підготувати реферати:

1. Данило Романович Галицький особливості долі і правління.

2. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького.

ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

В СЕРЕДИНІ XVII СТ.

УТВОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Причини, характер рушійної сили, мета, початок визвольної війни.

2. Повалення польсько-шляхетської влади в Україні. Створення української гетьманської держави.

3. Переяславська рада. “Березневі статті”, 1954 р. Приєднання українських земель до Російської держави та його оцінка в історичній літературі.

ЛІТЕРАТУРА

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990, с. 43-233.

Крип’якевич І. Історія України. – К., 1992, с. 110-169.

Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1991, с. 11-111.

Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991, с. 136-227.

Кормич Л., Багацький В. Історія України. Підручник. – К., 2004, с. 165-177.

Починаючи самостійно вивчати перше питання студенти повинні згадати, що в першій половині XVII ст. переважна більшість українських земель знаходилась у складі Речі Посполитої. Ще в XVII ст. польські феодали захопили Галичину і Західне Поділля, а в результаті Люблінської унії (1569 р.) – Волинь, Київщину і Брацлавщину. В 1943 р. до Польщі відійшла Чернігово-Сіверщина. Закарпатті і Північну Буковину пригноблювали угорські і молдавські феодали.

В той час територію України населяло не менш 5 млн. жителів. Розвиток феодального суспільства в Україні – це історія безперервної боротьби пригноблених проти експлуататорів. Особливість цієї роботи пов’язується з рухом проти іноземного поневолення.

У 20-40-ві роки XVII ст. заворушення серед селян та козаків охопили практично всю територію України від Закарпаття до Слобожанщини. І хоча вони зазнали поразки, проте підготували грунт для визвольної війни 1648-1654 рр.

При вивченні питання важливо розглянути два завдання Визвольної війни:

1. визволення України з-під панування шляхетської Речі Посполитої;

2. створення власної держави.

Головна причина Визвольної війни – боротьба українського народу за “права і вольності”, тобто за право користуватися землею як своєю власністю.

Розглядати відносини між українцями і поляками треба з позицій соціальних факторів. Отже український селянин поляка-пана не любив так само, як не любить раб свого деспота. Таке ж ставлення було у нього до будь-якого пана. У війську Б. Хмельницького знаходилися представники різних національностей, в тому числі і польської. Їх єднали інтереси визвольної боротьби.

Характеризуючи прогресивну роль козацтва, слід пам’ятати, що рядові козаки готові були захищати зі зброєю в руках те, що було дорогим простому народу. Колоніальна політика панської Польщі зачіпала і козацьку старшину, серед якої був значний прошарок дрібної шляхти та заможних селян. Всі вони зазнавали економічного, національного та релігійного тиску.

Визвольна війна прискорила визрівання етнічної самосвідомості українського народу, глибоке розуміння ним необхідності лише визволення від іноземного панування, а й розвитку всебічних зв’язків із сусідніми народами і передусім Росією.

Переходячи до другого питання треба уяснити, що коли в Україні був ліквідований польсько-шляхетський державний апарат, виникла українська козацька держава. Функції уряду виконувала генеральна старшина. Хоча формально ці завади вважалися виборними, фактично їх посідали особи, визначені гетьманом. Генеральна старшина мала цивільну й військову владу в Україні. На республіканських традиціях Запорозької Січі формувалась і державність в Україні в роки Визвольної війни. Старшина намагалася проводити власну політику. Гетьман Б. Хмельницький нерідко розв’язував державні справи самовладдя.

Козацька держава на визволеній території здійснювала свій суверенітет, налагоджувала господарство, займалась організацією війська, тримала в покорі народні маси. Зовнішньополітичний аспект діяльності держави полягав у тому, щоб довести визвольну війну до переможного кінця.

В результаті аграрної політики держави села стали “вільними” військовими, а селяни перетворилися на державних підданих Війська Запорозького. Вони рішуче підтримували Визвольну війну. Селяни стали головною силою визвольного руху.

За роки війни поліпшилося економічне становище козаків.

Визвольна війна завдала рішучого удару католицизму і уніатству, зміцнивши позиції православної церкви.

Таким чином, Визвольна війна прискорила формування козацької держави.

Переходячи до вивчення третього питання, треба зрозуміти, що рішення Переяславської ради не було випадковим, не було інтригою купки старшини чи наслідком підступних намірів Росії, а зумовлювалося необхідністю збереження автономії утвореної національної держави. Україна в той час не могла без допомоги Росії перемогти Польщу, яка була тісно зв’язана з Ватиканом та рядом Європейських держав. Війна проти Польщі, незважаючи на перегрупування суспільних сил і нову політичну ситуацію, тривала і в наступні роки. І все ж таки Україна увійшла до складу Російської держави, що сприяло успішній боротьбі російського і українського народів проти польсько-католицької, турецько-мусульманської та шведської агресії.