4. Інвестиційний клімат та методи його дослідження

При залученні зовнішніх джерел активів важливої ролі набуває така характеристика як інвестиційний клімат регіону.

Інвестиційним кліматом в загальному розумінні називають ситуацію, що склалася в регіоні, з точки зору вітчизняних та зарубіжних інвесторів, які вкладають свій капітал у розвиток його економіки.

Цей показник включає в себе значну кількість факторів ризику, що складаються під впливом зовнішніх та внутрішніх умов, ситуацій та перспектив розвитку. Найчастіше під інвестиційним кліматом розуміють соціально-політичні та економічні (зовнішні і внутрішні) ризики.

Міжнародні кредитори та інвестори впевнені в необхідності оцінки політичного ризику. Але визначення та розрахунок цього ризику представляє собою складну задачу. Один з підходів, який передбачає включення економічних, соціальних і політичних факторів до оцінки ділового клімату, заснований на так званому індексі ділового ризику (BERI). Група експертів присвоює кожному регіонові суб’єктивну оцінку від 1 до 100, враховуючи в своїх оцінках широкий спектр факторів. Ці фактори включають: нормативно-правове поле, дії керівництва, які можуть відобразитися на потоці грошових коштів і вартості власності в даному регіоні, економічні фактори, такі як інфляція, безробіття, доходи населення. Кількісний аналіз ступеню регіонального ризику може розглядатися як аналог борговим рейтингам, що складаються корпоративними позикодавцями. Ця загальна оцінка може бути одержана на основі серії тестів, направлених на виявлення специфічних складових здатності виконувати боргові зобов’язання. Для проведення оцінки за цим методом М.В. Енг, Ф.А. Ліс та Л.Дж. Мауер пропонують враховувати шість окремих величин: ліквідність, стабільність, платіжний баланс, стимули та розмір боргу. Наявність сприятливих фінансових стимулів говорить про здатність регіону направляти грошові ресурси на продуктивні ринки (як протилежність „втечі капіталу”). Серед показників, що характеризують соціальну стабільність регіону варто виділити споживання електроенергії на душу населення та відсоток населення, що має вищу освіту.

Британські фінансові аналітики використовують наступні 10 показників: економічну ефективність, політичний ризик, рівень заборгованості, доступність банківського кредиту, доступність короткострокового фінансування, доступність довгострокового фінансування, ймовірність форс-мажорних обставин, кредитоздатність, невиконання зобов’язань з виплати боргу та інтегральний показник надійності регіону.

Сукупність економічних, соціальних та політичних ризиків характеризує стан фінансової безпеки регіону.

Індикатори фінансової безпеки водночас є й індикаторами стану фінансово-економічної сфери регіону, які характеризують процеси та явища, що відбуваються в ній на макрорівні. Ці показники доцільно згрупувати за такими сегментами: бюджетний, грошово-кредитний, валютний, банківський, інвестиційний, фондовий і страховий.

Проаналізувавши існуючі методики оцінки інвестиційного клімату та фінансової безпеки регіону, можна виділити групу основних показників або показників першого порядку (тобто тих, які враховуються більшістю методик) та показників другого порядку (тих, які використовуються лише в деяких методиках). До основних показників за цим критерієм можна віднести наступні: стан бюджету регіону; обсяг резервів регіону; розмір ВВП на душу населення; рівень експорту та імпорту; приток прямих інвестицій; обсяг зовнішнього боргу регіону; відсоткові ставки по кредитах; рівень політичного ризику. Решту факторів, перерахованих при опису основних методик аналізу інвестиційного клімату регіону, можна вважати менш суттєвими. Чи використовувати ці показники, залежить від мети та специфіки кожного конкретного дослідження. Можна ввести наступну градацію факторів привабливості регіону для потенційних інвесторів (рис. 21).

Рис. 21. Привабливість регіону: показники І-го, ІІ-го та ІІІ-го порядків

В якості інтегрального показника інвестиційної привабливості регіонів часто розглядають дані Інвестиційного рейтингу областей України, розрахованого на основі офіційних даних Державного комітету статистики, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Національного банку, Державної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку, Держказначейства та ін.

Визначення Інвестиційного рейтингу регіонів проводиться на основі показників які, за оцінками інвесторів, є найбільш важливими при прийнятті рішення про місце та обсяги інвестицій. У результаті проведеного аналізу було визначено 4 укрупнені групи даних, які стали базовими для розрахунку річного інтегрального рейтингу у 2000-2004 рр.: економічний розвиток регіону (ЕР), ринкова інфраструктура (РІ), фінансовий сектор (ФС), людські ресурси, підприємництво та місцева влада (ЛР) (табл. 2.15).

Таблиця 4.Витяг з Рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України за 2004 р.

Регіон	ЕР(30%)		РІ(30%)		ФС(20%)		ЛР(20%)		Інтегральний бал (R)	Місце
	бал	№	бал	№	бал	№	бал	№
Дніпропетровська область	0,314	3	0,356	2	0,220	1	0,51	4	0,347	1
Запорізька область	0,348	1	0,274	4	0,055	3	0,54	2	0,306	3
Кіровоградська область	0,210	6	0,181	6	0,010	7	0,44	6	0,207	6
Миколаївська область	0,301	4	0,231	5	0,034	5	0,45	5	0,255	5
Одеська область	0,321	2	0,369	1	0,078	2	0,61	1	0,345	2
Автономна республіка Крим	0,243	5	0,333	3	0,049	4	0,53	3	0,289	4
Херсонська область	0,173	7	0,159	7	0,024	6	0,41	7	0,187	7

Як видно з таблиці, абсолютними аутсайдерами з інвестиційної привабливості серед регіонів південно-східної України є Херсонська та Кіровоградська області, до групи “середняків” відносяться Запорізька і Миколаївська області та АР Крим. Лідером є Дніпропетровська область (інтегральний бал – 0,347), але всього на 2 пункти від неї відстає Одеська область, при чому Одеса випереджає Дніпропетровськ майже за всіма показниками, крім оцінки фінансового сектора.

Не так давно виникла нова неофіційна методика порівняння купівельної спроможності регіонів світу – так звана бургерономіка. Дана методика заснована на використанні „індексу Біг-Мака” (або, як його інакше називають, індексу бутерброда), який щорічно з 1986 року розраховується виданням „Economist” [46]. Індекс відображає реальне співвідношення купівельної спроможності валют світу на основі аналізу ціни фірмового бутерброду мережі „МакДональдс”, яка діє у понад 120 країнах. Слідом за індексом Біг-Мака економісти почали використовувати в аналогічних цілях вартість інших продуктів великих мереж (наприклад, кави «Латте», напою «Кока-кола» тощо).