4. Інші сучасні форми залучення активів

В останні десятиліття у світі з’явились багато альтернативних форм залучення капіталу, серед яких варто виділити толінг (залучення оборотного капіталу – сировини, матеріалів тощо), секьюритизацію (залучення фінансового капіталу), аутстаффінг (залучення людського капіталу) тощо.

Толінг, або виробництво продукції з давальницької сировини, одержав широке поширення у світовій економічній практиці й узаконений Всесвітньою торговельною організацією (ВТО) як одна з форм міжнародного поділу праці.

Передумовами тому послужили супутні толінгу економічно привабливі фактори, включаючи гнучкість варіантів розрахунків при переробці давальницької сировини. Нині у світовий і вітчизняний комерційний оборот міцно ввійшло поняття “толінгові операції”, що відбуває від англійського слова “tolling”, дослівно означаючого оплату за послуги з переробки давальницької сировини цією же сировиною. У широкому ж змісті слова під толінговими операціями розуміють порядок організації виробництва з переробки давальницької сировини, способи реалізації готової продукції, виготовленої із цієї сировини, умови й форма розрахунків за послуги з переробки.

За даними економічної статистики, застосування толінгових схем найбільш поширене в харчовій, текстильній, швейній, фармацевтичній, хімічній галузях промисловості, у кольоровій і чорній металургії. Прикладом можуть служити толінгові операції на ринку цукру. Тільки в Європі існує кілька десятків заводів по переробці цукру-сирцю в білий цукор (наприклад, у Франції, Португалії, Фінляндії, Великобританії). Близько 20 аналогічних заводів, що переробляють тростинний цукор, розташовано в США. Стійко й широко практикується толінг як форма міжнародної кооперації, що здешевлює вартість металу, в алюмінієвій промисловості. Так, за даними газети “Коммерсантъ” по толінгових схемах працює 11 алюмінієвих заводів Росії, а також біля половини виробничих потужностей легкої й хімічної промисловості, 60% цинкової й мідної галузей кольорової металургії. Необхідно відмітити, що сьогодні й багато вітчизняних підприємств, що діють у переробних галузях промисловості, при організації процесу виробництва готової продукції поруч із власними оборотними засобами (сировиною, матеріалами, що комплектують) досить широко використовують приналежні стороннім підприємствам і організаціям сировинні ресурси, іменовані в повсякденному комерційному обороті давальницькою сировиною. Названим видом сировини вважаються сировина, матеріали, продукція, передані їхніми власниками без оплати, на договірній основі, підприємствам-переробникам для виробництва готової продукції шляхом переробки, обробки, технологічної доробки, розливу підакцизних товарів. До об’єктивних причин поширення й використання толінгу на пострадянському економічному просторі відносяться: дефіцит власної сировини за наявності потужного комплексу переробних підприємств; відсутність в останніх оборотних коштів, достатніх для придбання необхідної кількості сировини; соціальний тиск із боку не завантаженого роботою виробничого персоналу переробних підприємств; реальна загроза згортання й припинення виробництва в деяких галузях промисловості.

Залежно від асортиментних груп давальницької сировини можна виділити найпоширеніші види толінгових схем:

• переробка на давальницьких умовах підакцизних видів мінеральної сировини;

• переробка на давальницьких умовах мінеральної, хімічної, фармацевтичної сировини;

• виробництво на давальницьких умовах продукції легкої промисловості, у першу чергу виробів швейного виробництва;

• переробка й виробництво на давальницьких умовах підакцизної продукції;

• переробка на давальницьких умовах сільськогосподарської сировини й виробництво харчової продукції.

Визначень секьюритизації існує багато, але сутність її в класичному вигляді незмінна – це фінансування шляхом перетворення неліквідних активів у високоліквідні папери. Класична схема секьюритизації досить складна. Ініціатор секьюритизації, якого називають оригінатором, передає свій неліквідний актив, на умовах “дійсного продажу” або застави спеціально створеній для секьюритизації компанії (Special Purpose Vehicle, SPV). SPV засновується, як правило, в офшорі, що робиться не тільки з податкових, але й з наглядових міркувань: необхідний законодавством офшорних зон розмір власного капіталу, ліквідних коштів мінімальний, розмір організаційних та інших видатків теж невеликий. Крім того, будучи резидентом офшорної зони, SPV не підпадає під регулювання відповідних органів країни оригінатора. Після виконання ряду необхідних формальностей SPV випускає спеціальні цінні папери (Asset-Backed Securities, ABS), забезпечені неліквідним активом оригінатора, або бере від свого імені банківські кредити для оригінатора. Усталені схеми секьюритизації крім власне продавця, покупця й різних консультантів, припускають велику кількість додаткових учасників угоди, таких як страховики, гаранти й інші. У результаті ризик кожного учасника угоди розпорошується, що дозволяє оригінатору залучати кошти дешевше, ніж по корпоративних облігаціях.

Приватним випадком секьюритизації є так звана «синтетична секьюритизація», або німецька модель секьюритизації. До відмінних рис цієї моделі секьюритизації відноситься, насамперед, те, що це інструмент балансового фінансування, тобто активи залишаються на балансі (при класичній англосаксонській секьюритизації активи виводяться поза баланс). По-друге, немає необхідності в створенні спеціальної компанії (SPV/SPE), і по-третє, основною метою синтетичної секьюритизації є хеджування кредитних ризиків, а традиційної – одержання більш дешевого фінансування. Синтетичною секьюритизація називається через використання кредитних деривативів (своп дефолту по кредиту, ноти, пов’язані із кредитом) з метою хеджування процентних ризиків. Через відсутність необхідності в SPV і видатків на юридичні процедури по її створенню синтетична секьюритизація іноді виходить дешевше класичної.

Схема секьюритизації несе значні вигоди як для оригінатора, так і для інвесторів, забезпечує достатній рівень захисту від ризиків.

Коли у серіалі «Не родись вродливою» Катя Пушкарьова та Андрій Жданов засновують фірму «Ніка-Мода» з мінімальним розміром статутного фонду і штатом у три особи, передають їй у заставу компанію «Zimaletto», яка знаходиться на межі банкрутства, і від імені «Ніка-Моди» беруть у банків кредити для «Zimaletto», – перед нами один з прикладів секьюритизації.

Щоправда, оскільки серіал є «клоном» колумбійського проекту «Бетті-опудало», а законодавство Колумбії дещо відрізняється від російського в плані закріплення й описання процесу секьюритизації, у фінансистів та юристів виникли деякі претензії до сценаристів «Не родись вродливою» щодо правильності висвітлення цього процесу, але це вже тема для іншої розмови.

Управління персоналом як активом сьогодні стає усе більше важливою складовою успішного розвитку підприємства. Чим кваліфікованіші співробітники, чим краще організований робочий процес, тим у компанії більше шансів вийти на лідируючі позиції на ринку. Однак кадри, особливо у великій фірмі, досить витратна стаття бюджету, це:

• виплата заробітної плати;

• платежі по соціальних податках;

• ведення кадрового документообігу;

• витрати на розробку стратегії мотивації персоналу;

• навчання й атестація співробітників;

• наймання персоналу за допомогою кадрових агентств;

• витрати на рішення трудових суперечок.

У наш час існує така послуга, як аутстаффінг, або лізинг персоналу, покликана допомогти керівникові вирішити проблеми, що виникають при роботі з кадрами, скоротити ймовірність виникнення ризиків і адміністративні видатки, які несе компанія. Суть цієї послуги полягає в тім, що кадрове агентство виступає в ролі провайдера або формального роботодавця.

У штат агентства переводяться співробітники підприємства, яких воно потім винаймає для виконання тих самих робіт. Крім того, є ще одна серйозна перевага: весь соціальний блок зобов’язань роботодавця бере на себе провайдер.

Лізинг персоналу з’явився ще в 70-х роках минулого століття в Сполучених Штатах Америки й на сьогоднішній день за кордоном є досить розповсюдженим видом послуг, які надають кадрові агентства. Є провайдери, що вибрали цей вид роботи на ринку персоналу в якості профілюючої. Сьогодні, за статистичним даними, тільки в США налічується близько 2000 компаній, що пропонують послуги лізингу персоналу, і цей ринок приростає на 35% щорічно. Тенденції розвитку ринку персоналу в Україні показують, що до послуг аутстаффінгу сьогодні прибігає усе більше вітчизняних компаній, особливо в тих випадках, коли немає можливості чітко прогнозувати розвиток бізнесу. В умовах вітчизняної економіки в аутстаффінгу з’являється ще одна істотна перевага: укладаючи договір про лізинг співробітників, а не приймаючи їх у штат, замовник одержує можливість зберегти статус малого підприємства з усіма витікаючими звідси податковими й іншими пільгами. При розробці політики управління привабленням інвестиційних ресурсів необхідно враховувати можливість застосування того чи іншого альтернативного механізму залучення активів. Правильно підібраний фінансовий інструментарій дозволить не тільки знизити вартість залучуваних інвестиційних ресурсів підприємства, але й мінімізувати інвестиційні ризики компанії.