9.2. Узагальнювальне оцінювання стану економічної злочинності, причин і умов скоєння економічних злочинів

Статистичний аналіз економічної злочинності полягає у визначенні її реального стану. Але це дуже складне питання, бо незважаючи на чітко налагоджений облік і звітність, зареєстрована злочинність не відображає реальної криміногенної ситуації. Існує думка, що лише десята, а може, навіть сота частина економічних злочинів виявляється. Це призводить до значних структур­них викривлень у зареєстрованій злочинності. Структурні зрушення злочинних наслідків ще більш разючі. Виникають величез­ні фізичні, моральні і матеріальні збитки окремих громадян і суспіль- ства в цілому від насильницьких методів політичної боротьби, зловживань посадових осіб при проведенні приватизації, використання бюджетних коштів для особистого збагачення, шахрайства фінансових пірамід і т. п., які, звичайно, не потрапили до обліку злочинних наслідків. Отже, визначення реального стану економіч­ної злочинності має першочергове значення на будь-якому адміністративно-територіальному рівні.

З цією метою проводиться аналіз статистичних матеріалів про стан економічної злочинності, який установлює певні моменти, що відображають її розвиток, а саме: чи зростає рівень економічної злочинності і якими темпами; співвідношення темпів зростання економічної злочинності і темпів зростання чисельності економічно активного населення, безробітних і інших учасників ринку праці; співвідношення темпів зростання економічної злочинності і темпів зростання доходів населення; яка частка економічних злочинів у загальній кількості зареєстрованих злочинів; поширеність рецидивної, професійної, посадової, господарської, організованої злочинності.

Стан економічної злочинності оцінюється за допомогою абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники відображають її рівень: кількість виявлених економічних злочинів у цілому і окремих видів по лінії БЕЗ, органами МВС та іншими службами, кількість виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування; спричинені економічними злочинами матеріальні збитки і т. д. Наприклад, в Україні за 2000 рік було зареєстровано 65,9 тисяч злочинів у сфері економічної діяль­ності, серед яких найпоширенішими є розкрадання державного і колективного майна (17,7 тис.), ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (10,7 тис.) і посадовий під­лог (8,8 тис.). Кількість виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування, становила 40,2 тис., з яких 28,3 тис. притягнуто до кримінальної відповідальності.

При вивченні економічної злочинності застосовуються три види узагальнювальних відносних показників: 1) поширеність або інтенсивність економічної злочинності; 2) структура економічної злочинності; 3) динаміка економічної злочинності.

Відносні показники поширеності або інтенсивності економічної злочинності можна подати у вигляді системи коефіцієнтів. Одним з таких коефіцієнтів є співвідношення кількості економіч­них злочинів, кількості виявлених осіб або кількості осіб притягнутих до кримінальної відповідальності за скоєння економічних злочинів, до середньорічної чисельності населення в розрахунку на 100 тис. осіб. Цей коефіцієнт характеризує поширеність економічної злочинності серед населення окремих територій або об’єктів і показує, яка кількість економічних злочинів, виявлених осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, припадає на 100 тисяч усього населення. Поряд із загальним коефіцієнтом застосовується комплекс диференційованих коефіцієнтів, які можна об’єднати в чотири групи.

1. Коефіцієнти поширеності економічної злочинності серед певних вікових груп населення і, перш за все, серед тієї частини населення, яка за віком підлягає кримінальній відповідальності, тобто 14-ти років і старше. Саме цей коефіцієнт є показником кримінальної активності населення.

До цієї групи належить також коефіцієнт ураженості економіч­ною злочинністю, запропонований В. С. Віциним [12, c. 93]. Він відображає співвідношення частки виявлених осіб, скоївших еко­номічні злочини, певної вікової чи іншої групи у загальній кількості виявлених осіб до частки цієї ж вікової групи в загальній чисельності населення. Чим більший коефіцієнт ураженості, тим значніша криміногенність певної групи населення.

2. Коефіцієнти поширеності економічних злочинів серед спеціальних суб’єктів злочинів: поширеність злочинів господарського спрямування серед керівників підрозділів, підприємств, фінансово-бухгалтерських працівників, матеріально-відповідальних осіб; поширеність посадових злочинів серед державних службовців. Обчислюються як співвідношення кількості осіб, що скоїли економічні злочини певного виду (наприклад, посадові злочини), до чисельності працівників цього об’єкта (наприклад, державних службовців).

3. Коефіцієнти поширеності економічної злочинності по територіях, регіонах, населених пунктах, мікрорайонах, тобто «географія» економічної злочинності або територіальна поширеність характеризується співвідношенням кількості зареєстрованих злочинів економічного спрямування до середньорічної чисельності населення відповідної території.

4. Коефіцієнти поширеності правопорушень економічного характеру в окремих галузях економіки і державного управління дозволяють проаналізувати кількість зареєстрованих злочинів у певній галузі економіки на 100 тис. зайнятих у цій галузі.

Відносні показники структури економічної злочинності характеризують певні обставини скоєння злочинів і частки в розподілах злочинних проявів за об’єктивними правовими ознаками:

• за видом зареєстрованого злочину у сфері економічної діяль­ності або об’єктом посягань;

• за об’єктивною стороною злочину (місцем, часом, способом, знаряддям скоєння злочину, злочинними наслідками);

• за ознаками суб’єктивної сторони (формою вини, мотивом, причиною скоєння злочину);

• за суб’єктами економічних злочинів, особами, підозрюваними у їх скоєнні (соціально-демографічними і юридичними ознаками);

• за галузями економіки, формами власності, організаційно-правовими формами господарських суб’єктів;

• за мірами покарання осіб, скоївших злочини економічного спрямування.

На практиці структура виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування, вивчається за посадовим станом (керівники, фінансово-бухгалтерські працівники, державні службовці), за соціальним станом (власники, співвласники, приватні підприємці та ін.) та іншими ознаками.

Обсяг показників за багатьма з названих ознак величезний: за способом скоєння злочинів — 29, за організаційними формами господарських суб’єктів — 54, за місцем скоєння злочину — 105, за галузями економіки — близько 300 і т. д.

Аналіз економічної злочинності за її об’єктивними показниками, місцем скоєння злочину, об’єктом і предметом злочинного посягання, формах власності, галузях економіки, організаційно-правових формах господарських суб’єктів допома­гає встановити особливо криміногенні обставини. Так, наприклад, розподіл кількості зареєстрованих злочинів економічного спрямування та спричинених ними матеріальних збитків за формами власності (табл. 9.1) дозволяє помітити, що найпоширенішими об’єктами злочинних посягань є державна і колек- тивна власність.

16. Таблиця 9.1